Уривок \ Бунтарка

«Ті зелені очі втупились в мене, очікуючи.

— Енні, поговоримо?

Хлопець тримав над головою чорну парасольку, простягаючи іншу руку мені. Позаду нього стов знайомий автомобіль. Колись він віз мене додому. Після зустрічі з «Аланом».

— Ти його знаєш? — прозвучав поруч голос подруги. Вона кидала то на мене, то на хлопця допитливий погляд.

— Енні.

Його голос розрізав повітря, боляче відгукнувшись в голові. Серце відчутно гупнуло, десь там почала зростати тривога й паніка.

Краплі дощу торкались маківки, змочуючи пасма. Я прокліпала декілька раз, обернувшись до Уітні й тремтячим голосом прошепотіла:

— Ні, не знаю. Поїхали?

Вона з підозрою глипнула на Форда й знову на мене. Він намагався зробити крок у мою сторону, але дівчина зреагувала швидко: вона сунула руку до кишені й вийняла звідки балончик. Направивши на хлопця, вона стисла пальцями річ і гнівно прошипіла:

— Зараз буде боляче, хлопче. Йди геть!

— Енні, не роби дурниць, — його голос відрізнявся від того, що я чула на узбережжі.

Я кинула останній погляд до нього й промовила трохи голосніше:
— Йдіть геть, або я викличу поліцію...»

Кидаю вам уривок з нового розділу «Бунтарки»
https://arkush.net/book/4089