Досвід писанини

Як порядний графоман, я мріяв і, чого гріха таїти, мрію про видання власної книжки. Разом цим, сувора реальність дуже наочно показала мені, наскільки я не відповідаю вимогам, які нині ставляться перед авторами.

З глибоким сумом зрозумів, що моя писанина не цікавить видавців та і, власне, читачів. І очевидно, що ці речі взаємопов’язані. Пишу повільно, незграбно, через що розраховувати на хоч якісь прибутки не доводиться. А писати голодним можна, але не довго. Найстрашніше, що є повно людей (зокрема тут, на Аркуші) які пишуть набагато, набагато краще за мене, але також не друкуються. Що вже про мене говорить. І це вбиває.

З голоду пішов працювати в автодор. І помітив, що коли тебе цілісінький день асфальтують, то ввечері ідея «а ну ж бо щось напишу» не проходить і не приходить зовсім…

Два роки тому мені, безробітному, запропонували написати казку і на днях вона вийшла друком! Чудо таки трапляється, особливо, коли в нього не віриш. За два то роки.
Я навіть отримав гонорар. Якщо поділити його на час, протягом якого книжка готувалася, то вийде декілька копійок в день. Це надихає.

Коли на нинішній роботі я напружено виконаю завдання, яке виявиться нікому не потрібним, то мене постійно заспокоюють «що це досвід». Ага - в п’ятдесят років. Тож, озираючись на роки підготовки до видання малесенької книжечки, я повторюю собі як мантру – це досвід, Сірожа!

Зараз подумав, що, можливо, цей досвід комусь знадобиться, то і викладаю його тут. Однаково записав. Та й прихована реклама має місце! Треба, щоб книжку купили!

Казка Книжкової Барахолки
(Як я казку писав)

Частина перша. Початок.

Два роки тому я вчився на семінарі безробітних і в мене задзвонив телефон. Ангельський голос ОЛЕНИ ТАРАСОВОЇ, повідомив, що якесь (не розчув!) видавництво пропонує мені написати казку. Я скинув з’єднання і почав перебирати, хто це мене зранку так люто розводить. Невже кум Михалич?

Знов задзвеніло. Щось зірвалося - повідомив ангельський голос. То що ви думаєте про казку? Подумалось, а раптом в цього сонечка дізнаюсь про автора розіграшу? Пані, а чого ви рішили мені дзвонить? Панянка виявилась дуже щирою – сама не знаю, ви моєму шефу подобаєтесь. Він вас десь на Книжковій Барахолці знайшов! Оце то поворот!!! Мене заціпило, бо ніхто з дружбанів не знав, що я промишляю на барахолці. Видушив із себе, що передзвоню і гірко задумався. Та ні. Це не може бути правдою.

Однак безробітні заради їжі готові на все. Навіть на казки. І тому перед обідом я передзвонив. Прекрасна ОЛЕНА ТАРАСОВА защебетала, що спочатку мені треба написати тестове завдання на одну сторінку про пригоди єнота Германа в п’ятизірковому готелі із системою «All Inclusive». І якщо їм сподобається, то я буду писати про це казку і навіть отримаю гонорар.

Єнот? Герман?? В п’ятизірковому готелі??? Господи, хто його туди пустив? Оригінальна ідея твору збивала з ніг. Але голодному Сірожі одні гроші на умі. Так і погодився на авантюру. Заспокоїв себе тим, що гонорару якраз хватить, щоб купити молока за шкідливі умови праці з єнотами.

Спочатку кинувся вивчати все про життя єнотів. А то ж невдобно вийде, якщо у мого Германа будуть повадки крокодила. Українську назву єнота, - ракун, - відкинув зразу. Бо назва майбутньої епопеї, - «Ракун у готелі», - звучала занадто навіть для мене.

Біда постукала в голову, коли кохана дружина зловила мене над вивченням наукової праці «Эколого-фаунистический анализ паразитов енота-полоскуна (Procyon lotor l.) по различным зонам Азербайджана». О, Боже! Краще б вона застукала Сірожу над розгляданням легковажних жінок. Трудно, але міг би пояснити мотиви. А так виходило, що мене інтересують єноти.

Кохана двічі вголос перечитала про паразитів і спитала: «Ну, і?». Злякано пролепетав правду - входжу в образ єнота. Добре, Сірожа, а причому тут паразити? В тебе що, глисти? Та нє. Буду писать казку про єнота в п’ятизірковому готелі! Лучче б не говорив…В погляді дружини було стільки жалю, розпачу і милосердя, що я запідозрив, що вона мене любить. І це на тридцятому році подружнього життя…

Про єнотів набрався стільки, що мої розгнуздані фантазії в одну тестову сторінку не влізли. Насилу запхнув у три сторінки і запереживав, що такий косорукий. У казкарі він, бачте, пнеться! Нещастя безробітне...

Тим не менш, редактор ОЛЕНА ТАРАСОВА ангельським голосом повідомила, що я тест здав і керівництво можливо кращого дитячого видавництва ПЕТ готове ризикнути на мою писанину. З мене п’ять пригод Германа по одній сторінці. І, обов’язково, динамічних, з діалогами.

Аж заскавчав від захвату. Так багато могли і не просить. Я ж добре пам’ятаю слова Керролової Аліси: «Чого варта книжка без малюнків та розмов?». І дуже туго знаю, що в дитячій книжці діалоги це головне. Просто від довгих слів мене ще в дитинстві нудило.

На радощах загримів у лікарню. І вже там, у палаті, писав про свого чудового Германа. Красота! Навколо хропуть та стогнуть хворі і больні, а Сірожа пише казочку про єнотика. Шепочу вголос кожну фразу і правлю, правлю текст, щоб язик не заплітався. Читатись на ніч має легко!

Вернувсь додому і з порога вивалив все, що написалось, на жінку з котом. Відтестував, так сказать, на них історії Германа з Сорокою, Восьминогом і Чупакаброю Сірошкою. Уважний кіт одразу нявкнув, що до цього про чупакабру мови не було. Ну і що, що не було? Я ж не міг оставить свого Германа одного. От і прикинувся чупакаброю. Жінка точно знала, що хірурги відрізали від мене шматочок і все рівно не витерпіла. Сірожа, скажи чесно, мені здається, чи тобі щось не хватає?

А от можливо кращому дитячому видавництву ПЕТ мої феєрверки сподобались. І моя редактор ОЛЕНА ТАРАСОВА повідомила, що мені дозволено писати більше, ніж п’ять сторінок. Жгі, Сірожа!

Ще моя мила редактор сказала, що звільняється з роботи. І щоб я не рюмсав, бо передасть мене в надійні, теплі, жіночі руки. А я однаково плакав, бо ОЛЕНА ТАРАСОВА у нас із Германом була першою! Як згадаю, скільки вона з нами няньчилась, то очі в крик!

До видання «Чарівного відпочинку єнотика Германа» залишалось двадцять місяців…