Шановні. Просю в шляхти великої уваги

Моя й ваша добра подружка Мія ризикнула написати анотацію на той самий текст, на який показував свою власну анотацію я.
Просю до порівняння. Тіко не забувайте шо Мія гарна дівчинка, а шо до моєї персони - жодних застережень.
Єдине шо зауважу - у Мії вийшов вдвічі довший текст)

анотація Мії

Це сказання написане мовою притч і легенд. Билина яку пам'ятають лиш сіре каміння, кам'яні баби і небо над ними.Історія, що сягає корінням у ті часи, коли на землі панували Величні як сірі скелі Мамути, мудрі володарі бивнів і хоботів. В одному зі станів народилося мамутиня і дала йому мати наймення Хо, що мовою мамутів означало Хоробре серце. І не міг він всидіти вдома, у великий світ поривалося його серце. І щойно досягнувши повноліття він вирушив у путь з благословення своєї матері.
І холод, і голод терпів він; зустрів на своєму шляху велике кохання, побратима і мудрого, але дивного діда Попільника.
Багато чого сталося з Хо в його мандрах, та по-справжньому щасливим він відчув себе повернувшись додому, у свою материзму. Та чи забуде він слова дивакуватого старого, про голих мавп, які знищують мамутів і роблять собі з їхньої шкіри одіж, роблятьі бивні з гілки дерева і знищують все довкола червоною квіткою? А може старий вигадав все і мамути можуть жити спокійно чекаючи чергового сонцевороту?

авторська анотація

Коли ти молодий і завзятий… Коли у твоїх жилах нуртує гаряча кров – хто зможе тебе зупинити в бажанні пізнати всесвіт?
Отак от, отримавши батьківське благословення, й подався на пошуки у широкі світи молодий мамут Хо. Збивав ноги об кам’янисті підгір’я Великої Стіни, і втопав у пісках Чорних Пустель. Удихав морозні вітри Краю Небесних Заграв, й блукав хащами Прадавнього Лісу. Вслухався в правічну мову Океану, і глохнув від реву хвиль, що розбивалися об Берег Самотності. Півсвіту… а чи не півсвіту, отож-бо, обійшов із тої пори Хо, та так ніде й не знайшов дороги туди – не знати й куди. Ніде не відшукав і сліду того – не знати й чого.
Ажно допоки не натрапив на обпеченого Червеною Квіткою діда Попельника, який розповів йому про прадавні часи, про неймовірні битви із голими малпами… не передав йому свої безприкладні віщування. Ажно допоки не віднайшов Білу Хмарину там – не знати де й снам…