Чи легко прощатися з книгою?

"Пори року. Зникнення Зими" неквапом наближається до фіналу. Впіймала себе на думці, що чим ближче фінальна крапка, тим більше я розтягую процес написання. Раніше на написання розділу могла витратити декілька днів (а якщо зазирнути до статистики, 10-14 днів ― саме такий був проміжок між оновленнями), то зараз не буду силкуватися навіть зазирати в календар. Раніше я могла за мах написати приблизно 15 000 символів, зараз же ж пишу по 1000... Розтягую задоволення, скажімо так) 

Мені важко розлучатися з цією історією, з персонажами... І так, попереду ще продовження, адже це дилогія. Але конкретно цією історією я живу з 2014 року, коли Майк та Діана прийшли до мене в сон, коли була написана перша коса-крива чернетка, яку я безжально видалила. І мені якось складно відпускати цю історію. 

А які у вас відчуття, коли завершуєте книги? 

Тим часом 18-ий розділ "Божевільні дні" помаленьку пишеться.

Цей розділ відрізнятиметься від попередніх способом викладу матеріалу: розповідь не буде плавною, а складатиметься з фрагментиків, місцями божевільних. Вже написано приблизно 11500 знаків (1700 слів), і, звісно ж, це тільки початок...)) 

Одкровення від Майка, вражаюче відкриття, більш-менш адекватна розмова з Деном ― це і більше чекатиме на вас.

♥♥♥
А зараз спойлери в картинках та трохи крінжі й милоти від ШІ:

Дафні та Майк:

✨️✨️✨️ 

Мей та Макс (сонечки, правда?)

Діана та Майк (перша зустріч)

✨️✨️✨️ 

Розлита кава =))) Спробуйте не надірватися від сміху))))

✨️✨️✨️ 

Ліс із кошмарів таки дійсно кошмарний)))

І що тут пішло не так?)

Нічний жоррр (хотіли кидатися телефоном, читаючи цю сцену?)

✨️✨️✨️ 

Спроба погратися з обкладинкою для "Апельсинчик та його сонце"

Читайте хороші книги та бережіть себе

♥♥♥