Епоха всього короткого

Як читач завжди надавав перевагу романам. Як з дівчатами, так і просто почитати. Особливо коли допадався до улюблених авторів. Тоді просто впивався текстом і з острахом дивився скільки там лишилося до кінця. Насолоди.

Оповідання ж завжди пригнічувало своєю скорострільністю. Не встигав розсмакувати. Так і до нервового зриву недалеко.

Потім переконався, що долі завжди властива іронія та сарказм. І коли у самого зачесалися руки до писанини, то короткі тексти здобули майже шалену популярність. На мою виключно особисту думку. Якщо раніше читали мало, то зараз читають мало і коротке. Епоха тік-току і рілз рулить.

Цікаво, що роман, як провідна жанрова форма, своєчасно і своєрідно зреагував на виклик часу. Кілька мною прочитаних останніх романів-бестселерів складаються з коротеньких розділів. Ледь не окремих оповіданнячок. Виходить як роман з оповідань. Автори носом відчувають вимогу часу.

Це відкриття дуже мене потішило, бо мій безсмертний роман «Волошкові оповідки» якраз складається з оповідань. Правда, це сталося через мою лінивість, але хто то знає.

Отакі маленькі втіхи і відкриття битого графомана.

І так! Продовжую любити романи! Хоча сам кидаюсь дрібними оповідками. Як ось ця. Чергова. Для настрою. Усмішки. І моєї ностальгії.

ЖЕРТВА КЛЯТВИ ГІППОКРАТА

Дід Сірожа дуже любив махнути чарочку горілки. І треба було ж такому статись, що його дружина, бабця Настя, дуже любила, щоб він не пив. Щоб ото навіть і росинки в роті зась. Саме так, на рівному місці, як стій та дивись, виник конфлікт інтересів. Непримиренний соціальний антагонізм.

Варто сказати, що дід Сірожа і сам знав, що тверезий він кращий. Однак це сакральне знання трималося до першої чарки. Після неї, окаянної, дідові принципи тверезого життя суттєво м’якшали. Допитлива бабця Настя згадану особливість помітила років з сорок тому. І відтоді всю свою трудову діяльність направляла на недопущення першої чарки.

У відповідь дід Сірожа старався максимально розосередити свої стратегічні запаси по нерівній місцевості. Як тая білочка створював нички на кожному кроці. У шафі, в гаражі, на горищі, в городі, в льоху, на кухні і навіть в старих чоботях. Бабця Настя нещадно різала логістичні ланцюжки, але де там! Як тільки не шукала, скільки не знаходила, але тільки одвинулась на секунду, а дід уже такий як треба. Веселий. Хай уже бог простить, але років зо п’ять по дідовій смерті находила його алкогольні схованки.

Через дідову спритність пробувала й другі методи впливу. Тобто ходила по ворожкам, сипала всяке зілля в питво, просто гризла. Народні методи помагали кволо, але баба до звичайних лікарів не потикалась. Мала на те вагомі підстави і гіркий досвід.

Бо якось дід Сірожа вдало підвернув ногу. Кінцівка посиніла і опухла до несамовитих розмірів. Довелося бабці Насті тягти свого діда за руку до молодої фельдшерки. Бо старий боявся лікарів нарівні з гадюками.
Доки ковиляли до того ФАПа, то бабці Насті спало на думку залучити майбутню лікарку до антиалкогольної компанії. Залишила діда на лавці під ФАПом чухатися, а сама метнулась розвідати що там до чого.

Практично з порогу тицьнула молодесенькій фершалці десять карбованців. І натхненно попросила сказати її каліченому чоловіку, тобто діду Сірожі, що пить йому тепер не можна. Майбутній лікар спаленіла від фактично хабаря, згадала Гіппократа і почала закочувати очі. Бабця Настя лагідно всунула задерев’янілу руку фершалки з м’ятою десяткою в кишеню халата. Заглянула благально в очі. Доця поможи, бо спивається, ірод.

Синьо-зелена нога діда Сірожи дойняла до душі юну фершалку, але та змогла опам’ятатися. Взяла себе в руки і приписала якусь мазь. Що коням помагає. А потім під незмигним поглядом бабці Насті сказала діду більше не пить. Як не пить? Що зовсім? Жахнувся старий. Який, по правді сказать, дикий біль у нозі лишень горілкою і збавляв!

І стільки в його голосі чулося вселенського розпачу і скорботи, що майбутня лікарка здала трохи назад. Ну-у-у, якщо тільки чуть-чуть… Промуркотіла знічено. Від цього її «чуть-чуть» бабцю Настю немов чорти підхопили:

— А щоб ти жива була! Це я тобі, виходить, гроші даю, щоб ти його споювала?!! Хіба ж ти по його нозі не бачиш, що ця худобина не знає, що таке «чуть-чуть»?