Новий розділ нарешті можна читати! Візуалізація

Не пройшло й сто років, як "Пори року. Зникнення Зими" поповнилися новим розділом. "Бурхливий ранок" вже можна читати!

Спершу я думала, що цей розділ буде охоплювати собою більший проміжок часу ― аж до самого балу. Тому й називався "Божевільні дні". Однак у процесі письма зрозуміла, що краще знову розділити події, бо й так дуже насичений розділ вийшов.

Традиційне звітування: 47 850 знаків (7 441 слів)

Приємного читання!

♥♥♥

Візуалізація зі спойлерами.

Несамохіть Майк протяжно зітхнув: він знову проявив слабкість, знов-таки піддався спокусі, бувши цілковито безсилим протидіяти досвітній марі. Пригортати Діану до себе, плутатись пальцями в її шовковистому волоссі, відчувати на відстані подиху нестямний трепіт її тіла було схоже на рубікон реального та нереального. А її очі, наче ввібравши в себе сяйво сонмищ зірок із нічного неба, мерехтіли дивним відлиском, так і вабили, знадливо кличучи тонути в їхньому теплі… На якусь мить Майк піддався, потягнувся до таких жаданих, мов цілюща вода, вуст, повністю забувши про насущність.

― Як же вас, одначе, легко обкрутити навколо носа, ― іронічно протягнув далі Майк, дошкульно хитаючи головою. ― А що ж, діло нехитре: кинути любеньку посмішку, проявити ласку, розсипатися компліментиками врізнобіч… І все, ви, так тому й бути, миттю розтікаєтеся гарячою струйкою. Плети потім будь-які мотузки з вами.
Очі Дафні образливо загорілися. У цю ж хвилину вона завдала Майкові добрячого ляпаса. Попри її хиткий стан, удар вийшов міцним та хльостким, а втім, Майкові було хоч би хни. Усе ж в думці він похвалив Дафні: тренування не пройшли даремно.

Діана, забравшись з ногами на крісло, усе ще в Майковій кофтині поверх нічної сорочки, безтямно спостерігала за світанком. Майк мав рацію: краєвид ізвідси був непомірно красивий. А коли вранішні спалахи досягали стін, ті починали немовби світитися зсередини, випромінюючи ілюзорні іскорки увсебіч.

― Очманіти! Це найсмачніший суп, який я колись їла! ― розсипалася в компліментах [Діана], нарешті повернувши собі здатність говорити. ― Дійсно сам приготував?
― А хто ж іще? ― пирхнув Майк, а проте його обличчя на мить проясніло, зблиснувши ледь помітними ямками.
― Якщо готуватимеш так мені кожного ранку, ― Діана тицьнула на нього ложкою, лукаво зажмурившись, ― остаточно розбалуєш.
― Звучить як погроза, ― глухо захихотів Майк. Одначе, немов опам’ятавшись, миттю накинув на себе безпристрасність і взявся вправно орудувати ложкою.

― Допоки троянда закута вістрям меча… ― тихцем додав Майк, потуплюючи очі.
― Звідки це? ― всім серцем здивувався Макс. ― Цей рядок відсутній в легенді.
― У загальнодоступних легендах багато що відсутнє, ― єхидно заявив Майк. ― Тобі для здачі екзаменів варто знати лише те, що в публічному доступі. А тобі, ― повернувся він до Діани, ― що свято Єднання двох кровавих місяців ― найважливіше свято в році, адже присвячене жаданому перемир’ю між Порами року. Перемир’ю, окропленому кров’ю.

― ... Чим Єдині вам насолили таким, що ви їх вважаєте злом во плоті?! ― [Діанин] голос надломився від неконтрольованого викрику.
Мей затупцяла в нерішучості, через що Діана миттєво відчула провину. Однак вибачитися вона не встигла.
― Не просто злом во плоті, а прекрасними відьмами, ― пролунав тихий, з легким хрипом голос прямо в неї над вухом. Голос, що жебонів лестощами. Поборовши себе, Діана підняла голову й тієї ж миті схрестилася з колючими очима Владислава. Мимоволі вона сахнулася вбік, чим викликала його хихикання. ― Сонце, мені вельми приємно, що я справляю на тебе таке сильне враження, ― білозубо вишкірився він.

― Чого ти сама тиняєшся замком? І де ошивається твій бісів охоронець, чорт забирай?! ― не витримав першим Денис. Його карі очі гарячково блищали, а обличчя все ще не набуло звичного рум’янцю.
― Ти що тут робиш? ― холодно парирувала Діана, однак всередині неї все кипіло.
― Не рада мене бачити? А я-то думав, обіймеш по старій дружбі, ― глузливо розкинув руки вбік він, а потім за звичкою провів по білявому волоссі.

Меч Майка на мить завис перед ним, щоб Макс скористався шансом і перейняв ініціативу. Але цього не трапилося. Саме тому Майк перехопив меча зручніше й став рубати з новими силами у будь-який спосіб: як згори, так і збоку.
Леза брязкаючись схрещувалися, розсіюючи навсібіч гарячі іскри. Майк ввійшов у знайому стихію танцю. Вряди-годи ловив очі Макса, які з кожним відбиванням набували все збудженішого відлиску.

― Чорт, нічого не розумію… ― Усім своїм виглядом Макс проявляв розгубленість, немовби світ, що донедавна видавався йому міцною фортецею, в один мах обернувся на пил. ― Закувати сонце у кригу… Троянда закута вістрям меча…

― Гм, цікаво, як ти це уявляєш? ― миттю напустився Майк. ― Слухай, Діано, тут таке діло… Я маю не охороняти тебе, а мізки запудрити. Це ще одна бісова традиція, врубаєшся? Так, по-твоєму?!
― Не утрируй, ― гучно видихнув Макс, усім своїм виглядом показуючи явне несхвалення. ― Двом ліпше, ніж одному ― чув щось про таке? Часом звичайна розмова спроможна вирішити безліч питань. Удвох ви цілком могли б придумати щось краще, ніж за твоє «я тебе ненавиджу», ― перекривив він і добив: ― Це найтупіше, що я чув від тебе, бро.

P.S. Читали вже? Діліться враженнями =)))
Очікували таких одкровень від Майка?
Скучили за харизматичним Деном?
Хочете вже потрапити до Атлантиди?