Кінець "Розлому"

Любі друзі і поціновувачі моєї творчості. Дякуючи Богу, хлопцям та дівчатам із ЗСУ, дружині та дітям, завершив наймоторошнішу книгу в своєму доробку – повість під назвою «Розлом» https://arkush.net/book/17187. Завдяки вашій увазі та активності (вподобайкам та коментарям) вона несподівано пробилася в десятку найпопулярніших текстів на «Аркуші». І моє самолюбство (хто з нас не марнославний?) неймовірно тішив би той факт, як би там книга залишилася й надалі.

Зізнаюся чесно: до початку повномасштабного вторгнення, коли була написана десь половина всього тексту, я думав, що це найжорстокіша і найкровожерніша книга, створена моєю уявою. Вона не задумувалася, як книга жахів, і суть її була зовсім в іншому (відречення від Бога, помста за минуле, а потім певне переосмислення попередніх вчинків), але на фоні того, що принесла з собою війна, текст виглядає, як казочка для дітей молодшого шкільного віку (але обмеження 18+ у ній все ж таки є). Майже три роки знадобилося на те, щоб цей текст відболів у мені і попросився до вашої уваги. Не має межі досконалості, і через певний проміжок часу я ще повернуся редагувати нинішню фінальну версію. Можливо, використаю щось із коментарів, які вдумливі й уважні читачі залишають наприкінці розділів, можливо, персонажі самі попросять щось змінити чи дописати… А наразі ділюся тим, що є. Отже, анотація:

Є злочин, винуватці якого уникли кримінального провадження. Є жертви, кожна з яких зробила вибір. Є злочинці, які живуть, мов нічого й не сталося. І є помста, витримана й холодна, як багаторічне вино. І ця помста – не солодкий плід, а гірка патока, яка час од часу підіймається зсередини нутра аж до горла, ніби хоче поглянути крізь частокіл стиснених зубів: кому ж дістанеться цього разу?

Помста множить зло. Зло виснажує і спустошує зсередини… Чи можна зупинитися на половині шляху й далі уповати на кару Божу? Чи месник – такий самий злочинець, якого треба зупинити? І що відчуває той, хто запустив це пекельне коло?

Дякую всім, хто подолав цей шлях зі мною, і буду радий тим, хто захоче таким шляхом пройтися від початку.

З повагою, Назар Скалюк.