[Суб'єктивна думка рядової слешерки. Початково цей потік думок з'явився як просто пост в переписці. Але ця тема так часто спливала, що він копіпастився неодноразово для різних співрозмовниць. Вирішила причесати, порізати/доповнити та викласти як блогопост. Можливо, цей текст буде з часом редагуватися чи доповнюватися.]

Я вважаю, що слеш з'явився як вимушений інструмент для рефлексії жіночих травм: індивідуальних та колективних.

Думаю, що ноги ростуть з того становища, в якому ми зараз існуємо як суспільство: один статевий клас поневолений та пригноблений іншим статевим класом (думаю, не варто пояснювати, хто з них Ж, хто з них М))). Це БАЗОВА нерівність, на яку накладаються вже всі інші: кастова, расова, дискримінація людей з інвалідністю, тощо. (Думка про базовість не моя, в цьому сходиться багато дослідників).

Це накладає великий відбиток на жіночу свідомість. І "стовпів", на яких стоїть слеш, тут багато.

0. Парочка дисклеймерів

0.1. Цей пост НЕ МАЄ на меті срачі за фемінізм. Та й будь-які срачі взагалі. Але за фемінізм особливо)). Якщо ви пишете/читаєте слеш просто тому, що подобається, а всі перелічені мною причини не мають до вас ніякого стосунку, — чудово, можу за вас тільки порадіти та побажати ніколи по життю не стикатися із різним патриархальним лайном. Якщо ви вважаєте, що вас як жінку ніхто не утискає та не пригнічує, і взагалі у нас рівноправне суспільство де-юре та де-факто, — чудово, можу за вас тільки порадіти та побажати ніколи по життю не стикатися із різним патриархальним лайном.

0.2. Самі по собі ці фактори, перелічені нижче, можуть навіть трохи протирічити одне одному. На перший погляд. Але насправді вони працюють у складній комбінації та впливають одне на одне, породжуючи нові факторі та підфактори. У цю кролячу нору можна заглиблюватись безкінечно. Я спробую пройтися по верхах.

0.3. З огляду на те, як іноді можуть сприйматися мої слова, хочу зазначити: я люблю слеш і не закликаю перестати його читати чи писати)).

0.4. [Навіяно дискусіями в коментах] Зазначу і протилежне))) Я не думаю, що "слеш врятує жінок" чи щось таке, що "хочте звільнитися -- пишіть слеш, і раптом все стане добре, всі все усвідомлять, і настане благодать"))). Як людина, яка колись варилася у сфері феміністського активізму, я прекрасно уявляю, що літератури, особливо такої, і близько недостатньо. У цьому дописі я хотіла поглянути на причини.
Тобто AS IS, а не TO BE.

1. Андроцентризм

Тобто, "чоловічоцентричний" погляд на світ, який лежить в основі всього суспільства, всіх його інститутів, його культури. Цей погляд транслюють не тільки чоловіки, але й жінки.

Так як дуже багато героїв творів — чоловіки, а притомних героїнь мало, то чисто з причин кількості в голові скоріше спливе історія з чоловіком у головній ролі. Плюс якщо уявити умовні зважені коефіцієнти, то персонаЖ мав би коефіцієнт 10, а персонажКА мала б коефіцієнт 0,1, умовно. Звісно шо герой (на противагу героїні) крутіше)). Це відбувається просто на автоматі у більшості свідомостей.

Коротше кажучи, адекватна репрезентація жінок кульгає на обидві ноги. З часом це починає змінюватись, але цього і близько недостатньо поки що. Мій респект письменницям та письменникам, які роблять позитивний вклад у цей процес.

2. Мейлгейз

Ну і плюс мейлгейз, "чоловічий погляд" — грубо кажучи, набір засвоєних стереотипів "якою є та має бути жінка". І тут я бачу явище, яке я охарактеризувала як "наша відповідь мейлгейзу"))). Формування жіночого погляду на чоловіків. Але так як реальної влади нав'язати це у жінок (як у статевого класу) немає, то все лишається на рівні літератури.

Якщо читати слеш, то часто кидається в очі відірваність героїв від реальної чоловічої поведінки та мислення (мабуть, тут "реальної" варто було з узяти в лапки, але про то пізніше). Не завжди і не у всьому, звісно. Але відмінності різного ступеню та масштабності — є. Емоційний ландшафт слеш-героїв відрізняється від емоційного ландшафту чоловіків, і геїв, і не геїв. Хтось з авторок обирає більший рівень реалізму, хтось менший.
Чоловіки в реальному житті так не поводяться. Не тому, що не можуть, а тому що не хочуть, або їм просто в голову не приходить, не звично, "так не прийнято". ("Чоловіча гендерна соціалізація, безсердечна ти с*ко", — сказала B der Line та саркастично, але водночас гірко засміялася).

3. Внутрішня (увнутрішнена) мізогінія

Себто, ненависть до жінок. Свідома чи підсвідома. Багато хто навіть не підозрює, наскільки вони отруєні цим лайном. І навіть феміністки з багаторічним стажем, які свідомо відловлюють та пробують позбутись цього, відмічають, наскільки його багато в голові. Це й закономірно, бо ми як людство існуємо в єдиному інфопросторі.

Тут, знову ж таки, я бачу два явища, які протилежні одне одному, але працюють у зв'язці:
а) Чоловіки крутіші, кращі, більш варті уваги, тож про них і писатиму.
б) Підсвідомий (або навіть свідомий) опір мізогінії: краще я взагалі не буду бачити жінок у творах, ніж бачити, що з ними творить моя/чиясь іще забруднена підсвідомою ненавистю фантазія.

4. Відсутність у жінок екзистенційного проекту

Привіт, Симоно де Бовуар)). Що "приписано" жінкам, "легальне", дозволене? Так звана "любов", "сім'я", тощо. По факту, слеш — це любовні романи, з яких прибраний елемент базової нерівності: тут люди з одного статевого класу. Так, додаються ще різні фактори, які створюють інші види нерівності (соціальне становище, характери — схильність до агресії чи ні, тощо), але базова — відсутня.

Можливо... можливо... у слешерок підсвідомо (чи у когось свідомо?) вже пройдений базовий етап усвідомлення, що гетеростосунки нерівні просто по своїй суті через політичне тло (яким би "феміністом" не був чоловік цієї жінки)?..

5. Рефлексія аб'юзу

Важко не помітити, що в слешерських творах тема аб'юзу просто цвіте та пахне. Від романтизації до навпаки засудження та спроб хоча б через своїх героїв відрефлексувати деструктивні патерни. Скільки жінок у реальному житті страждають від аб'юзу або хоч раз були в аб'юзних стосунках із чоловіком? О-о-о, багато. (Або в аб'юзних стосунках із партнеркою, яка тупо наслідує чоловічі патерни. Про "я буду як мужик" у лесбійстві зараз не буду, то окрема тема).

6. Рефлексія зґвалтувань/домагань

Тут, думаю, все ясно. Я не знаю жодної жінки, яка в той чи інший момент свого життя не зазнала б домагань або навіть спроб зґвалтування того чи іншого ступеня вдалості. Цікаво, що сказала мені одна з авторок доволі жорсткої новели. Вона каже, я взяла спеціально двох чоловіків, щоби більш яскраво висвітлити проблему сексуальної наруги. Бо якщо на місці героя була б жінка, всі б підсвідомо (чи свідомо) сприймали це як "а шо такого", типу, ну це ж нормально, буває, це ж жінка. А коли чоловіка *буть проти його волі — то вже ой-ой-ой, шо ж це коїться, яка жорстокість, якось це ненормально. (Це я так незграбно своїми словами переповідаю))).

Багато кому легше рефлексувати власні травми саме за допомогою чоловічих персонажів, бо між авторкою та уявним чоловічим персонажем ще більша дистанція, ніж між авторкою та уявною жіночою персонажкою.

7. Рефлексія колективної жіночої травми

...та соціального стокгольмського синдрому жінок (СССЖ; це не я придумала, це реально існуючий термін)). Взагалі. Що б туди не входило. Як я вже написала вище, робити це легше, якщо є дистанціювання. Чим більше дистанція, тим легше. Все просто.

8. Про омегаверс

Скажу зовсім трошки. Нмд, це тема окремого довгопосту. Мабуть, те, що я зараз маю на увазі, слід називати слеш-омегаверсом.

Як писала вже згадана мною Симона де Бовуар, жінки стали заручницями власної фізіології. Існують омегаверсові твори, у яких омега намагається кинути виклик власній фізіології (неконтрольована тічка та дітонародження, насамперед) а також власному соціальному становищу. Магія або фармакологія придушує небажані фізіологічні прояви та робить омегу менш вразливим, так що він може претендувати на хороше місце в суспільстві або навіть кидати виклик альфам у боротьбі за місце лідера. Я розглядаю це як несвідому (а може й свідому) спробу переосмислити власні обмеження та подумати у напрямку вирішення власних проблем.

Загалом, якщо абстрагуватися, я вбачаю в омегаверсі деякий звільнюючий потенціал. (Хоча твори мені не подобаються у 99.9% випадків, хоча я мало що прочитала, хоч багато чого й починала читати))). Я вважаю, що як форма рефлексії та підсвідомого/свідомого протесту проти пригноблення, омегаверс (ОДИН(!) з його напрямків — "бунтівний", назвемо його так) пішов далі решти видів слешу.

Чим він зручніший в цьому плані за твори про гетеростосунки, в яких речі зображені відповідним чином? Знову ж таки, можливістю більшої дистанції.
Але, як і любовні романи з гетеро любовними лініями, омегаверс — це чудова можливість закріпити деструктивні патерни, які ллють воду на млин пригноблення жінок.

На цьому завершу. Зробила собі зарубку на майбутнє познайомитися з омегаверсом ближче. І, в ідеалі, без упередження. Можливо, я навіть зрозумію, чим він так подобається людям.

9. Нарешті це простирадло тексту добігло кінця)))

Звісно, це не всі причини, через які виник слеш. Якщо є доповнення — буду рада почитати в коментарях. Дякую за увагу!