Для всього свій час?

Писати - це як ходити. Бачиш як це роблять інші, начебто розумієш як, але ходити не можеш. До тієї миті, коли неочікуванно виходить. І це наповнює щастям. А потім йдеш швидше, швидше і зовсім не думаєш як ти це робиш.

Так, саме такі відчуття!

Еге ж, думки завжди юрмилися, відколи навчилася писати. Пробувала різні форми, щоб їх ловити і викладати, для розваги, для роботи, через внутрішню потребу. Але останнє назріло й остаточно оформилося лише нещодавно. Тому дійсно - усьому свій час.

Цікаво, чи завжди знали, що писатимете?

У школі просто любила писати твори) вчителька української робила з цього збірочки) Потім пробувала себе в журналістиці. Зрозуміла, що занадто інтровертована для цього. Ну а далі потроху йшла до художньої літератури)

Такі ж відчуття, бо справді часто писати почала лише в 31. Саме тоді в голові почали говорити герої, ідеї і бажання поєднались і вже навіть час знайшовся. Чим більше пишу, тим більше підіймає голову самокритик, але з ним потрібно домовлятись. Також оглядалась назад і думала, чи могла піти письменницьким шляхом раніше. І вирішила, що не могла. Але завжди хотіла написати книгу, це було ніби заводське налаштування, навіть сумніву не піддавалось. Може, саме "хотіла" і зіграло вирішальну роль, бо коли життя трохи призупиняє свій темп, то ти задумуєшся чого ж насправді хочеш і все складається.

«Заводське налаштування» :) вправно сказано. Змусило мене теж задуматися. Коли читаєш в дитинстві, не замислюєшся занадто, звідки беруться історії.

Дуже відгукується, але я теж зрозуміла, що всьому свій час. Бо можливості не завжди були. Пишу з молодших класів школи, але то нагадує швидше шкільні твори про щось. У нас був ритуал у школі, коли в п'ятницю на певному уроці всім давали займатися своїми справами. Я писала, поки ще могла робити це в зошиті. Про спеціальні програми озвучування з екрану тоді ще не знали та й було не так поширене. А потім вже коли вивчилася друкувати всліпу, то писала певний час без озвучки, іноді просила, щоб хтось підказав останнє слово, на якому зупинилася. Писала тоді переважно фантастику, я дивуюся тепер різнобарвності тих сюжетів і своєму терпінню писати повісті чи щось типу того. А як усвідомила, що писати для мене то дихати, перейшла на оповідання, при чому, зароджувалися вони в мене після сильних емоційних потрясінь. Ну так і набралося їх близько 200 за кілька років. Жалкую, що раніше не почала знайомитися з теорією, тоді б не наробила так багато помилок у своїх творах, вони були б яскравіші, кращі... Якщо ідеї є, то рано чи пізно письменництво вас наздожене, моїй подрузі батьки забороняли писати, та й технічних можливостей не було, однак вона навіть на телефоні друкувала тексти, тоді це було складніше й не дуже поширене. У вас гарні тексти з оригінальним сюжетом і стиль добрий)))

Класно, коли змалку пишеться. 200 творів — це, як на мене, дуже продуктивно, тьфу три рази, нехай Вам і далі пишеться, хоча краще б без потрясінь. А переробляли якісь із творів з висоти досвіду?

мабуть, більше ні ніж так. Бо старе все з дитячих років зникло, а так чогось в мене пішло, що оповідання написала й потім тільки дрібна редактура. На старі твори дивлюся як на свій шлях. У мене в підлітковому віці писалися цілі романи в 5 книгах, правда, не вистачило терпіння завершити й фактично все в стіл, бо аркуша чи інших платформ не було чи я про них не знала. А маленькі оповіданнячка, то вже прожитий досвід, емоційний, так, що його як фотознімок не дуже редагую. Буває, що дописую стару ідею, наприклад в романі в оповіданнях чи пишу цілі серії оповідань. Так що з переробленням творів не сталося в мене, тільки благаю не беріть з мене приклад))) Бо то частково моя філософія, а частково, може й лінь.

Мені здається, то дуже здоровий підхід. І класне порівняння із фотознімком. Цікаво, які різні бувають твори — деякі історії йдуть і повертаються, а деякі, як Ви сказали, застигають, наче знімки.

мені здається у всіх 100% людей в голові виникають історії, цілі фільми чи виокремлені кадри.. просто не всі це переносять на папір... більшість реалізується в інших сферах, а хто не знайшов себе в іншому починає писати, тому що це найпростіше.. оцінити якість оповідання самому майже неможливо (початківцю), а от картину, наприклад, так.. плюс будь-яка творчість як хобі - це дорого.... потрібні інструменти, витратні матеріали, навчання.. а тут є телефон? - сиди і пиши!.. хоч прозу хоч вірші... найчастіше ж початківці не те що теорії не читали, а навіть банальних шкільних правил не знають... але саме через це велика к-ть реально талановитих авторів ніколи не буде прочитана, ніхто про них не дізнається, бо не знайде в купі всіх хто пише, просто щоб не робити щось інше.. ех.. мабуть, полетять в мене тапки) але вже як є.. і ні, я не на власному прикладі це написала (не по собі судження, а по спостереженнях), бо сама писала з молодшої школи, просто майже все було знищене... ала по життю якось так вийшло, що всі посади були - робота з текстами (журналіст, копірайтер, редактор, рекламщик і т.д.).. тому хз, мені все частіше здається, що єдине що я взагалі вмію - це писати, і ще не факт, що це дійсно так.. бо чим більше я знаю, тим більше розумію, що не знаю нічого

Мені здається, Ви дуже точно описали ефект Даннінга-Крюґера у світі письменників) Як і усюди, найбільш обізнані схильні критично ставитися до своїх тестів. Дякую за розповідь. Шкодуєте, що все знищено? Чи так було треба?

що знищено - ні.. все що гине було надто слабким щоб вижити, нащо шкодувати... а от про те, що дозволила оточенню змусити себе замовчати - так.. що витрачала час на підтримку інших, а не себе, теж.. всім нам здається на старті життя, що часу і сил ще багато, але це ілюзія

У мене завжди були певні ідеї, цілі діалоги та сюжети на не те що роман, а цикли романів, але один фактор не давав можливості писати. Один дуже суттєвий фактор — я слабозорий з 9 років і незрячий з 14. Все змінилось, коли взяв до рук дошку та грифель — це прилади для писання шрифтом Брайля. Потім з'явився планшет, а на першому курсі ноутбук. Спочатку писав вірші, слабенькі такі, але вже щось. Ховав їх у шухляду, лише привітальні показував друзям. Потім у 2020-му наважився викласти перші вірші на фейсбук і понеслось... У 2022-му взявся опановувати прозу. Мрія написати велику книгу, в усіх сенсах цього слова, нікуди не ділась😉 Спроби були і раніше, але то лише спроби. Мій перший прозовий твір є тут на Аркуші: https://arkush.net/book/3901 Чим більше пишу, тим більше розумію, що ще є до чого прагнути, але бачу, що ріст є, а це неабияк тішить🙂 Я багато втратив у шкільні роки через проблеми з очима, пропускав уроки, тому коли перевівся у Львівську школу №100 для дітей із порушеннями зору почав всотувати у себе знання, мов губка. Це дало свої плоди, але все одно присутній комплекс самозванця, мовляв, мало знаєш, мало вмієш, мало досягнув, щоб... Але тоді вмикається мій внутрішній борець і затикає рота тому самозванцю👊 Ось якось так. Прорвало мене на одкровення😅 Тож згоден: на все свій час і краще пізно, ніж ніколи🤗 У вас гарно виходить писати, тож не зупиняйтесь, щоб там не казали шакали-критики💪👊 Продовжуйте творити✍️

Дякую за привідкриту завісу) А твори інших ви яким чином читаєте? Я письменник-егоїст, вже вибачайте, мені цікаво) Що стосується вашого тернистого шляху... У вас він тяжчий, аніж у більшості людей. І... ваша сила й позитив вражають. А біль, який ви намагаєтесь не показувати світу - надає вам шарму та ще більше сили. Гартує. Приємно бачити людей, що відносяться до тих, кого життя не зламало попри все. Щиро приємно. Не знаю як ще виразити те, що в мене викликає сам факт вашого існування. Ммм... що стосується росту і так далі - на кожен період свої вміння ріст і стиль. Немає меж досконалості, але й те що є зараз - це прекрасно🖤

Я не дуже і приховую свою біографію, але й не кричу про це на кожному кутку. Це мій досвід, тож нікуди від нього не дітись🤷 Хочу, щоб мої твори оцінювали без привзятості: як автора, а не як незрячого. Поєднання незрячого автора допускається😉 Щодо того як читаю. Дуже просто. Є спеціальні програми — скрінрідери. Вони є на андроїд, айфон і віндовс. Це програми екранного доступу. Зчитують інформацію з екрана та передають через синтизатор мовлення. Завдяки програмам, я можу працювати з текстом і навіть деякими зображеннями. З картинками погано все, але смайлики тепер доступні😍 Дякую за теплі слова. Фраза про факт існування розчулила. Приємно розуміти, що саме твоє існування може викликати у людини такі думки та емоції. Не вважаю себе особливим, принаймні не менше і не більше, ніж інші. Відчуваю, що й у вас не менш тернистий шлях, тому ви як автор і людина мені імпонуєте🤗 З останнім абзацом згоден на всі 1000%!

важко уявити як ти взагалі пишеш якщо не бачиш клавіш. я маю - 15 Діоптрій і досі боюся осліпнути. не уявляю як буду тоді писати

Я просто вивчив розкладку на пам'ять🤷 Ще у середній школі. Не знав, що стане у нагоді. Однокласниця вирішила допомогти, то чому б не скористатися. Про озвучку тоді ще не знав. Мав мінімальний відсоток зору, користувався скайпом, спілкувався по ньому, але писати не міг. Взагалі не міг читати. Вирішив, що набирати текст краще, ніж нічого🙂 Знаю, що багато зрячих теж вміють майже на осліп набирати текст. Підглядують, але все-таки набирають по пам'яті. Це можливо. Зрячі перевіряють набраний текст очима, а я вухами. Ось і все🤷 Щодо твоєї ймовірної сліпоти, дозволю собі пожартувати: як, не дай Бог, станеться, звертайся😅 Навчу😆 А якщо серйозно, то коби б і не довелося. Як варіант, побережи зараз очі і напруж вуха🎧 Щиро не розумію чому люди, що працюють з текстами: журналісти, редактори, письменники тощо, не використовують скрінрідери. Знаю, що є візуали та аудіали, але при значному навантаженні на зоровий аналізатор доволі легковажно нехтувати такими можливостями. Мені багато хто з авторів та редакторів скаржиться на зір і я їм раджу навчитися працювати з скрінрідерами, щоб розприділити навантаження. Звісно, зряча людина не буде все сприймати вухами, все одно десь та й підгляне, але зрештою менше, а це вже щось😉 Незрячі, що втратили зір після народження не завжди від природи є аудіалами, але ж адаптуються, тільки вимушено. Ось як я. То чому не можна цілеспрямовано прокачати слуховий апарат, розширити діапазон сприймання звуків, навчитися їх диференціювати тощо. Практика, декілька вправ і старання - вуаля! І ти друкуєш наосліп⌨️🙈 Ось коли незрячий ще й має проблеми зі слухом, то вже кепсько🙈🙉 Знаю декількох таких, але вони теж можуть здивувати😉

Дякую за щирість і за теплі слова) Хм) маю одну ідею, чекайте в телеграмі). Я помітила, що ви любите смайлики) Мій набір значно бідніший) І... мені приємні ваші слова щодо імпонування)

І ще є аудіокниги🎧 На роботі лише їх і слухаю. Нещодавно дібрався до спеціальної читалки, тільки назву не напишу, бо з англійською не дружу😅 Вона читає текстові файли. Дуже зручно. Ось протягом того тижня прочитав так невеличкий роман😉

A Reader? вона й на телефоні читає

Зараз спробую написати як чується: войс лауд рідер😅 Вона лише на смартфоні. Не знаю чи айфоном підтримується, але на андроїді норм працює. Ця програма переводить текст у голос, як і мої скрінрідери. Досить непогано, але до живого наратора їй ще далеко🤷 Проте є різні наратори, тож, можливо, комусь ще далеко до неї😁

а набираєш ти текст як? в мене в темряві вже проблеми почалися. час від часу перестаю бачити літери на клавішах екрана. в тебе озвучення клавіатури?

Дивись, я натискаю клавішу, а озвучка у вусі каже: "К", "о", "с", "т", "я". Я не користуюся мишкою. Лише клавіатурою. Є безліч гарячих клавіш, спеціально для програми і загальні. Рухаюсь по елементах стрілочками, табом, по заголовках і ентером обираю елемент. Попадаю на клавіші завдяки руховій пам'яті, але завжди перечитую чи добре написав, бо мало шо😅 А ще скрінрідер гарно вказує на помилки з правописом. Якщо слово неправильно написано, то чути. Можна увімкнути проговорення розділових знаків, можна вимкнути. Я вимикаю, бо при читанні це відволікає, але при редагуванні невід'ємна складова👍 Інтонування, наголошування, висота та гучність голосу можна регулювати. Там купу налаштувань. На жаль, я погано працюю з табличками і форматуванням текстів, але то я не вмію, але є незрячі, які цього навчились, тож усе можливо🔥 Якщо хочеш, можу у телеграмі продемонструвати наочно. Запишу голосове. Правда у мене озвучка триндить, мов китаєць, але можна збавити швидкість. Всі починають з малої, а далі собі добавляють💪

Дякую за таку особисту та докладну відповідь! Шкода, що Ви пройшли такий нелегкий шлях до письменництва, але впевнена, що Ви не полишите своєї мрії, та колись ми читатимемо книгу, написану Вами.

Дякую за теплі слова підтримки🤗😍 Не очікував, що ваш блог надихне мене на такі одкровення😅 Зичу вам усього найкращого🎁

Мої сюжети надто довгі, аби поміщатися в книгах. А оповідання - це концентрат нормальної історії. Їдкий. А часу на все у мене не вистачить. Навіть якщо моє життя буде не коротким. Якщо нейромережі дійдуть до нашої країни, і у них буде функція писати текст прямо з думок, напевно я погоджусь. Інколи мій чоловік боїться, що я залищусь у своєму внутрішньому світі. І був період в житті, коли я була до цього близька.

О, підтримую щодо нейромережі👍 Давно мрію про такий функціонал. Було б значно легше та швидше✍️ З приводу абсолютного занурення у внутрішній світ, теж знайомо, але намагаюсь не втрачати зв'язок із реальністю. Поки що виходить😅

Зараз в мене теж виходить. Мабуть, все ж допомагає літ діяльність)

Згоден👍 Спілкування з іншими авторами та читачами дозволяє втримати дах на місці🤪

Ахах точно-точно)) і це теж

Тобто, сюжети не завершуються, а йдуть далі, як життя? Це звучить дуже-дуже круто!

От забута у пеклі це спін оф)

У мене завжди були якісь сюжети, історії, чиїсь життя в голові. Але не було дисципліни довести щось до логічного кінця. Починала писати й кидала. До того ж, мала погану звичку видаляти свої твори, бо вони мені не подобалися. Зараз маю трошки самодисципліни, навіть написала роман на більш ніж півляма слів. Плюс змінилося ставлення до власних творів. Тож так, всьому свій час.

Роман це вражаючий об'єм! І досі дивуюся, як це можливо. А як саме змінилося ставлення до творів? Мені завжди сумно, коли письменники своє видаляють, хоча я розумію це бажання.

Мені вони почали подобатись))) Тобто, пишу те, що сама хотіла б почитати. І якось спокійно ставлюся до того, що багато людей пише краще за мене (і що це не привід тиснути DELETE тільки тому, що хтось більш вправний письменник))). Так, трапляються випадки, коли я з сумом констатую, що "ніколи мені не дотягнутися до такої висоти", що "ніколи я так не напишу", але разом із тим є відчуття, що і мої твори ОК, мають право на життя.

До того ж, Ваша думка про власні твори може сильно відрізнятися від думки читачів. Ой, і нагадали чомусь: мій син у ранньому дитинстві розсердився та збирався викинути свою скарбничку, бо в ній було надто мало грошей =)) В такі моменти губишся і не знаєш, як пояснити, що це — точно не привід викидати те, що є.

Ого, ну дає🤣

Ох. Дуже відгукується, прям до серця. Бо мріяв писати все життя, а оце почав в 35. І ніби якось щось виходить. (не все, ой не все). І думається, що багато навичок треба було б раніше напрацювати, якщо вже мріяв я про то років з десяти. А з іншого боку згадую, що десь у вісімнадцять щось я таки намагався писати. Добре, що цього в інтернеті немає і воно все згоріло. Бо було б мені соромно, нестерпно соромно. Не через ідеї чи образи, вони в мене і нині ті самі. А саме через технічні навички роботи з текстом, с сюжетністю. А може ідеально було б, якби в мене тоді, у мої 18-20 з'явилось середовище і мудрі вчителі? Хто його знає, як би воно тоді було. Мабуть станом на зараз вже вмів би більше ніж вмію наразі. Не трапилось, іншими стежками ходив, інший досвід здобував. Ну і читав, звісно. І якось воно за ці роки трохи відросло в голові. У вас хороші тексти, дійсно що дорослі. Без багатьох підліткових хвороб на які тут 9 з 10 страждають. Тому може і не даремно, може комусь треба і дорости.

а я в 25. не знав, не вмів, не розумів. 10 років топтався на місці і знищував невдалі твори. а виявилося що їх можна переписати інакше

Дуже влучно про вчителів та середовище. Мені здається, це така рідкість — щоб співпало і талановитій людині пощастило з середовищем. Таке враження, що більшість письменників гребуть шляхом подолання перешкод)) Про сором за невдалі спроби — дуже розумію, хоча, насправді, щоб навчитися треба банально впасти обличчям у калюжу хоча б кілька разів)) Тож не повинно б бути соромно.

У мене схожі відчуття. Я пишу лише трохи більше року і лише от останні півроку намагаюсь не бідкатися сама собі, чого ж то я не почала раніше. Бо до цього сюжети не народжувались в моїй голові і речення не клеїлися, тепер от навпаки. Що саме їх пробудило та спонукало оформлятися в щось зв'язне - сама не знаю.

Цікаво, що тільки трохи більше року пишете. Мені здається, щось повинно було підштовхнути, спровокувати. І чудово, що почали!

Думаю, війна все ж таки підштовхнула( це стало свого роду терапією. А ще материнство, захотілося лишити щось після себе, принаймні для своєї сім"ї

мені було чого. просто не було вміння та знання. я з 14 років пишу, але після нищівної критики нищів свої твори

Так, зла критика може сильно нашкодити, особливо у такому ніжному віці

я і в 25 літ "не вивозив", бо не був готовий. думав я нездара і мені просто "не дано"

Ну так. Думаю, навіть коли вважаєш себе генієм, все одно нічого приємного)

" коли вважаєш себе генієм", то тут дуже просто: "ці нікчемні людишки не здатні осягнути велич моєї думки та оцінити геінальність мого тексту!"