Писати зараз…

З часу вторгнення я не міг написати жодного слова. Якось воно все перевернулось. Я дивився на порожню нотатку і на мерехтливу синю риску, котра мовби чекала: та давай, пиши, чого чекаєш?!
Але я не писав. В мене були чернетки другого Стрімера, четвертого вигнанця. Я працював над Буднями сплячих собак. І перестав. Добровольцем в армії я не мав часу. А може хотів думати, що не мав часу. Думав, що викладу все після перемоги. Або хоча б після повернення.

Думав до того, як потрапив на фронт. І думав рівно до того, як побачив і почув перші артобстріли. А тобі ж ніхто не гарантує, що ти повернешся, вірно? Це сім‘ї та друзям можеш брехати, що ти сто відсотків будеш вдома. Але то не сто відсотків.

Тож немає чого тягнути. Недописані Будні Сплячих Собак, та друга частина Стрімера будуть викладатись на Аркуші. І будуть викладатись рівно в тому обсязі, в якому є. На фронті я знову почав вчитись писати. З нуля. Поволі, потрохи, але я пишу. І планую писати, допоки не зможу поставити навпроти всіх своїх книг галочку: Завершено.

Приєднуйтесь, долучайтесь та коментуйте. Ми переможемо орків на всіх фронтах. Слава Нації!