якась муза

отож, що важливіше — писати досконало чи заробляти гроші?
всі ідеалісти скажуть, що треба вдосконалюватись, всі прагматики — що треба орієнтуватись на ца
ох, ця ца — майже як антагоніст до натхнення! до речі, а як там щодо музи, ну, в письменництві?
треба сказати, що не дуже. ну, стрьомний предмет для обговорення, не гірше за релігію
отож, хочеться тобі писати — вважай, що муза в тебе є
а от щодо ца...
ще й досі пригадую лекцію одного психолога (давно це було, ще на аспірантурі), який розказував, як захоплювати авдиторію
коротше, каже, треба серед зали відшуковувати особливих слухачів. коротше, як саме їх відшуковувати, він не дуже пояснив, але суть у тому, що звертатись треба саме до них
може в них очі мають по-особливому горіти, а може вони мають бути неформальними лідерами. коротше, захопиш їх, захопиш і авдиторію
спірне, звісно, питання, адже лекція — це не книжка? але можна, наприклад, створити в уяві такого читача
ну, який одночасно переймається і інтересами натовпу і водночас є освіченим, як професор. а може навіть обдарованим — як стародавні майстри)
млин, подумав я, а кого це я витворив — ну, у власній уяві? може ліпше вже чекати на музу, аніж змагатись (у власній уяві) із якимось... вельзевулом?
ну, тому що як не розкладай по поличках — чи то секрети успішного успіху, чи то майстерної майстерності — а вийде все як завжди... трішки по-іншому
як і все, врешті-решт, у нашому житті — а жити ж треба, жити якось треба!))