А ризикнете згадати?

Пару років тому після чергового (і, сподіваюсь, останнього) переїзду, мої діти розкопали старий зошит, склеєний з трьох звичайних шкільних та дбайливо обгорнутий в радянський пілотний і мутний пластик. В ньому містився початок давно забутого мною неймовірно епічного роману про мандри трьох однокласників, якіх випадково занесло у магічний світ. І це задовго до знайомства (а може й до виникнення) з попаданською літературою. Писалося класі так в п'ятому-шостому (з поправкою на те, що в моєму поколінні четвертий просто перестрибували) і, здається носило помітні риси фанфіка на Толкіновського "Володаря кілець". Там же лежав сувій (так, саме сувій, зроблений метрів з трьох факсового паперу, накрученого на ретельно відшліфовану дерев'яну паличку), написаний власноруч придуманим ельфійським шрифтом. Наскільки я можу згадати, там переписана якась поема, здається, з того ж таки Толкіна, але сам сувій був частиною сюжету. Також поруч знайшлося не менш епічне зображення мага, що викликав і супроводжував головних героїв, який сильно скидався на молодого Гендальфа))) Ілюстрація виконана жорсткими кольоровими олівцями, які чомусь в ті часи вважалися шкільними, на радянській версії друкарського паперу - такій тонесенькій жовтуватій пародії на ксероксний лист А4. Через те, що в процесі малювання в складних місцях папір протерся майже до дір, його було наклеєно з одного боку на більш цупкий альбомний аркуш, а з іншого - обклеєно вирізаним з кулька шматком поліетилену, оскільки "файліки" ще не продавалися в кожному канцелярському куточку. Процес написання-малювання цього "шедевру" пригадався з великим трудом, тож почитати було цікаво))) Викидать не стала, може деякі ідеї колись підуть в роботу)

Оце епічний розмах! Стільки старання прикладено. Це не нинішні електронні файли) Ви ж його від сонця бережіть, бо ще розсиплеться в прах віків)))

Перший класичний потраплянський твір у сучасній літературі це "Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура" Марка Твена, якщо я не помиляюсь.

Так, його можна так класифікувати, але, погодьтеся, що як масовий жанр зі своїми характерними рисами, шаблонами та кліше, ця течія сформувалася значно пізніше))) Але так чи інакше, на момент появи на світ "шедевру", мій максимум знайомства з концепцією попаданства були Фармеровська серія про Пірамідальний світ і марсіанський цикл Берроуза. Та й то за давністю літ я не впевнена, чи вже прочитала їх на той момент, просто пам'ятаю, що обожнювала ці книги у підлітковому віці. Тож можна вважати, що цей "велосипед" я винайшла цілком самостійно))))

Я колись (мені ще 13 не було, якщо я не помиляюся) написала типу роман "Привид метро". Ручкою в загальних зошитах на 96 сторінок! Про юнака, якого навіщось вигнали з дому багаті та наділені неабиякою владою батьки. Чому вигнали -- досі не можу згадати, але чомусь здається, що причина була тупіше нікуди))). Цей юнак оселився в тонелях метро, став таким собі Робін Гудом, та намагався помститися батькові паралельно))). Він там потрапляв у всякі неприємності. Одного разу, коли він поранений втікав від ворогів, то його врятував (навіщось) старий лікар. І вони потоварищували, і лікар потім допомагав тому Привиду Метро у його справах та святій помсті))). У фіналі герой таки помстився батькові, виліз із підземелля та зажив собі щасливо))). Одразу видно, що дитина упорювалася по книзі "Граф Монте Крісто" (Дюма) та мюзіклу "Привид опери"🤣🤣🤣

Ну от що ж ви так... Видали б раніше 2005 року — і Глуховському з Метро 2033 нічого б не залишилося ;)

ржу))))))

Крінжовий крінж щось поки не згадаю. Мабуть, мій мозок закинув ту ганьбу у дальню підсобку. Якщо раптом згадаю, то вернуся. Але була колись ідея створити інтернаціональний роман. Там гг старшокласниця Олівія, яка народилася в Україні, але її так назвав батько не честь свого кохання з Італії (на початку вона про це нічого не знає). Її підстьобують у школі через дивне ім'я і дівчина через це його ненавидить (тоді, коли я це придумувала, незвично називати дітей ще не було модним). Потім відбувається доленосна зустріч (з "тим самим" хлопцем, ясна річ), з якої починає розкриватися заплутана історія. Там пізніше мало виявитися, що їхні батьки знайомі, історії їх переплутані-заплутані, фігурують і українці, і італійці, але закінчилися вони драматично. Натомість вже в Олівії і того іншого хлопця вже все складеться (ясна річ, що не легко то буде і зовсім не одразу). Місцями присутні кліше, але як слр зайшло б непогано, я думаю. Але є нюанс. Італійці. Я чомусь була щиро впевнена, що зможу написати пів книжки, описуючи події в країні, про яку нічорта не знаю. Ані про те, як вона виглядає, ані культуру... взагалі нічого. Та ще й половина героїв з Італії.

Підозрюю, для українців це було б теж "not approved"))) Це ж скільки треба інформації перелопатити, щоб хоч трошки достовірності надати!

Та ото і я про те ж. Не знаю, що мене змушувало думати, що можна ввести половину персонажів з країни, про яку нічого не знаєш, та при цьому написати правдоподібний текст. Ох, ці темні часи, коли уявлялося, що фантазії достатньо)

Фантазія і логіка - єдине, що рятує нині деякого вимушеного орієнталіста від остаточної ганьби), бо навіть маючи під рукою цілий інет, я все ще не вмію так вільно гратися з образами, як китайські даньмейщики ;)

В підлітковому віці фентезі про дівчину, яка поїхала в Карпати і отримала силу від відьми. Ага, клішоване кліше. Не дописала, бо вже навіть тоді розуміла, який це треш виходить)

Зараз є шанс дописати, зараз якраз це модне ;). Та ж Босорка.

Мені здається, що подібного зараз настільки багато, що навіть найневибагливішому читачу набридло)

Багацько людей спеціально гуглить твори, в яких присутнє те саме клішоване кліше, бо їм таке подобається і все одно, що "це ж було вже!")

І те правда)

Все залежить від того, як це все розписати

Та нормальна ідея, чого Ви червонієте

Бо зараз це було б настільки Меріс'юшно, настільки наївно та настільки надьоргано "з книги по нитці", що я б таке не ризикнула опублікувати ні за які гроші світу). Але для дітей героїчні казки природньо придумувати, навіть якщо вони складені з суцільних штампів — вони на це ще не зважають.

то якби Ви тоді її розписували, але у самій ідеї нічого поганого немає

Нє, хіба що років через п'ятдесят, якраз повернеться на це мода. Зараз не хочеться встрягати у засилля "Четвертих крил" і подібного)

В мене було героїчне фентезі з пригодами, балами, мандрами по безлічі магічних світів, коханням на все життя, а в кінці усі жили довго і щасливо і ніколи не померли 😂 Воно було добре й миле і дуже Мерісьюшне 🤭

Ех, а потім ми виросли і нам розказали, що МеріСью вже не надто актуальне, та й взагалі моветон). А було так файно)

Ги, я у шкільні роки придумував історії про антропоморфних тваринок-вояків. Пробував малювати комікси ручкою від руки, але нічого путнього з цього не виходило. То скоріше було щось типу скетчів різного рівня дотепності. Референсом до тих часів у моїй теперішній книзі є імена двох персонажів та прізвисько "Коцур" у одного з них. Натяк на те, що первинно він був котом:)))

Судячи з засилля серій "коти/сови/собаки/вовки-вояки" у виданні, саме дітям передпідліткового віку вони заходять найкраще. І чого оце зараз до квадроберів чіпляються, взагалі не розумію, бо по суті те ж саме)

Чув, про "Котів-вояків" та не знайомий з цим твором. А квадробери - ну граються собі діти. Чого до них чіплятися?

Мої найперші твори, на щастя, збереглися. Написані в блокнотику кольоровими ручками (кожне речення нового кольору), ілюстровані наліпками. Є там одна романтична драма)) Про те, як дівчина постійно перевдягалась, щоб по стилю пасувати своєму хлопцю. Але поки вона бігала додому, він сам змінював зовнішній вигляд. Закінчилося тим, що вона на нього образилась і стала гуляти з подругою.

Ух, яка драма! Хоча це у дорослому віці автори б закрутили з цього психологію відносин, діти більш безпосередні і не вкладають якихось складних думок. Перевдягання для них — просто процес самовираження)

Ага, а ще читачі приписали б романтичний підтекст до стосунків з подругою)

І правильно зробила) А взагалі був сюжет із постійним перевдяганням дівчини в "Елен і хлопці"

Ну що ж... З найдавнішого та найпершого згадую, як хотів написати щось про хлопця хікікоморі, відлюдника. Йому вистачало хоробрості вилазити з дому лише на пізній вечір, коли людей по мінімуму. Більша частина сюжету була б про його роздуми під ліхтарями, поки його маленька експедиція не скінчиться. А записував я це все в школі, в дуже маленьку книжку-блокнотик в парі з яким була така ж маленька ручка, що чіплялася на вушко (чи гачок). І сидячи за партою й стоячи на чергуванні, щось собі записував. (При тому, що наче був смартфон😅) Напевно це було моїми першими потугами зробити своє. Але повноцінно щось створити вдалося тільки вже у коледжі, хоч й у стіл. Лише кільком я це показував тоді, з ким дійсно хотілось поділитися.

Мені здається, з цього вийшло б непогане оповідання з філософським вайбом - герой наче й у реальному світі, але фактично у власній бульбашці спостереження, але бездіяльності. Навіть без екшену було б цікаво, хоча як тоді закрити арку, треба було б поміркувати.

Воно то цікаво, але напевно я тоді занадто надихнувся старим аніме, що буквально цю тему опрацьовує) Не те щоб я один в один робив, але цій темі важливо який досвід ти вкладаєш, а тоді ще малий я, мав його замало. Аніме називається "NHK ni Youkoso!" В ньому були не тільки чисті філософські думки, а й візуальне застереження (Іноді навіть бридке) наскільки може деградувати морально людина, якщо запреться в собі, уникатиме всілякого соціуму й не виходитиме з дому без вимушених причин. Каюся, що трохи не додивився, бо тоді важко було спостерігати за його потугами, як він намагається стати краще, водночас коли його негативні риси все одно іноді повертають до минулого себе.

Моя ідея теж не надто була оригінальна: суміш Героїв 3 та різноманітного фентезі з домашньої бібліотеки (особливо Енн Маккефрі з її драконами). Згадуючи зараз, основна ідея була "хочу щось, щоб було так, як там, тільки цікавіше". І, звичайно, з собою улюбленою в головній ролі))). Жанр потраплянців древній-древній насправді.

Починав я це аніме дивитися, та щось кинув...