"Голод" або не гуляйте пізно ввечері одні

Звідки беруться монстри, котрі полюють на живих? Наші предки вірили, що потворами стають звичайні люди, котрі за життя вчинили страшний злочин, і тепер мусять поневірятись ні живі, ні мертві з відчуттям вічного голоду до живого.

Це невеличка горрор новела має на довго відбити у вас бажання гуляти на самоті темними порожніми вуличками...або ні) Можу сказати, що написана вона була за простим принципом: "а що як?" Якось я йшла пізно ввечері до магазину за печивком, і проминаючи черговий темний дворик, в голові вималювалась картина необачної жертви та вічно голодного монстра, що чатує саме на таких от людисьок. Монстр в оповіданні іменується упирем, але він має мало спільного з графом Дракулою, чи, боронь Боже "Сутінками". Ще до популяризації основного класу кровопивць упирами називали майже будь-якого покійника-ходуна, котрий був спраглий до людського життя, тобто крові. Ну і звісно, я додала трохи авторського бачення до вгляду мерця, тож вийшло досить колоритна, спритна та небезпечна потвора.

Головне, не оглядайтесь ніколи назад...

Читати за посиланням: https://arkush.net/book/74

Буду щиро вдячна за коментарі та оцінки