Рубрика: Авторська прожарка - Аріка Сант

Всім вітання! Сьогодні у нас на розгляді уривок із роману "Зваблення як зброя" Аріки Сант. Читаємо і коментуємо, що не так і, навіть, що добре у тексті! Правила:

• Буде толерантним та розсудливим - ми аналізуємо!
• Не зосереджуватись на граматиці, пунктуації - це не головне.
  Мета: стати кращими письменниками разом!

"Хоч денна спека спала, але в найпопулярнішом та найелітнішому нічному закладі Сікори все ще стояла задуха. Навряд чи причиною була погода. Чоловіки, розпалені випивкою та запальним шоу танцівниць тепер притискали до себе дівчат мадам Бош, що мов кішки терлися об них, даруючи ласку. Залу наповнював пряний запах ароматичних паличок. Цівки диму звивались вгору, згущуючи і без того густе повітря. Після пристрасної енергійної музики для виступу, оркестр заграв повільну та тягучу мелодію. На сцену вийшла співачка в тісній оксамитовій червоній сукні. Голос її також був відповідний. Тихий та спокусливий.

Збудженням було просякнуте все. Його можна було майже відчути на дотик. Навіть я, звична до цього відчуття, волею-неволею піддавалась впливу. Здавалося б, давно маю бути байдужа до того, що відбувається в салоні чи в кімнатах нагорі. Спіймала себе на тому, що надто міцно стискаю склянку, яку механічно протирала, стоячи за барною стійкою та спостерігаючи за залою. А ще дихаю надто часто і рвано. Я відставила склянку і вхопилась за наполіровану до блиску стільницю з вишневого дерева. Глибоко вдихнула, намагаючись припинити ледь помітне тремтіння тіла.

– Контролюй себе! – нечутно підійшла до мене власниця салону та строго сказала у самісіньке вухо. – Я вибрала тебе на роль помічниці через гострий розум. Та коли поміж ніг стає мокро, тверезі рішення приймати важко.

Її слова зняли збудження краще холодного ливня. Справді, чого це я. Одного разу піддавшись слабкості тіла я вже втратила все. Не дозволю статися цьому знову. Я зосередилась і продовжила спостереження за залою.

Час від часу млосну атмосферу порушував звук відсунотого крісла, тоді цокіт каблучків по паркету, а за ним наче магнітом тягнувся впевнений стукіт чоловічих черевик. То чергова дівчина прошепотіла на вушко клієнту щось гаряченьке і повела за собою наверх, у приватні кімнати. Коли парочка підійшла ближче до барної стійки, де ми з мадам спостерігали за залою, моя брова мимоволі поповзла вгору від здивування. Люсіль вдалось вполювати на цю ніч молодого, але прищавого війра, одного з компанії банкірів, що сиділи біля самої сцени. Я перевела погляд на головного банкіра Сікори, що стурбовано впився поглядом в парочку. Здається мені, цей юнак йому дещо більше ніж помічник. Простих співробітників не водять так просто в салон. А якщо й водять, то явно не переживають як вони впораються з дівчатами".

УПЕРЕД!