"Забута у Пеклі" - утопічна повсякденність від Надії Крапки

Як і у минулий раз - пройдуся по пунктам, а гіпотетичні читачі самі вирішать цікаво їм читати таке, чи ні. Від менш цікавого до більш цікавого. Є маленькі спойлери, які я позначатиму. Висновок без спойлерів

Технічний стан тексту:
Видно, що текст вичитували - одруківок та помилок майже нема.
Є питання щодо синтаксису в оформленні діалогів. У декількох останніх главах ці питання зникають.
Крім того протягом усього тексту зустрічається 3-4 помилково написаних слова.
(Авторка каже, що планує ще редагувати текст, тож через півроку усі ці моменти можуть бути вже неактуальними.)

Стиль:
Думки персонажів ніяким чином не відділені від мови автора. І періодично під час діалогу, особливо коли гг заносить із роздумами на цілий абзац, ти починаєш плутатися, чи це гг думає, чи персонаж говорить.
Ось вирвані шматки з контексту, як їх пише автор (змінено тільки слово "вони", аби не було зрозуміло хто саме):

- О, це ж розвага. Чим складніше, тим веселіше. - це що натяк? Лар і натяк в одному флаконі? Це щось новеньке.

- Вони теж про це знають. І не відпустять, якщо ти бачив обличчя. - капець. Звідки в нього стільки терпіння на цю ідіотку? Бісить. Хрін уже з тим, що він тут сидить і все чує... Але бути такою тупою...

Персонажі називаються тільки по іменам, або він\вона. У дуже рідкому виключенні - за рассою (лар чи алубі, але зазвичай це стосується саме ларів).

Сюжет: повсякденність, буденність.
У творі нема однієї чітко визначеної проблеми чи мети, яка рухає сюжет. Є зав'язка - Ештон попадає у полон. А далі гг просто живе, знайомиться, працює, шукає нове місце у житті, заводить стосунки, обживається, щось вивчає.

У творі є гарний гумор.

Світобудова (мікро спойлери):
Шазарія є утопією, яка грається із євгенікою, концтаборами місцями утримання інших рас, яких вважають нижчими за себе (є причина, чого ці істоти по своїй волі майже не виходять з будівлі, однак їх все одно використовують, як рабів), забороною на виїзд, примусовою працею за спеціальністю, яку сам обереш (ілюзія вибору, бо працювати доведеться у будь-якому випадку), частково примусовим переселенням з інших країн, коли дають всього десять хвилин на вибір їдеш ти чи ні. У стресовій ситуації, коли підганяють і не дають нормально подумати - це не те щоб буде виваженим рішенням. Різко обриваються усі соціальні зв'язки. Усі друзі, інші родичі та знайомі. І тебе везуть у невідомість, про яку неможна розповідати і з якої неможливо піти. Спонтанне життя з чистого листа. Яким би класним місцем Шазарія не була - для багатьох переселенців вона ніколи не стане рідною. А покинути вони її не зможуть. Навіть ідеальна нова миска ніколи не замінить тієї пошарпаної, з якою ти виріс. Можливо останній вираз не дуже вдалий, однак почуття чужості може розірвати душу на дрібні частини. Не просто так ті, хто виїхав, усе одно воліють до якихось символів своєї культури, країни, мови. Усе це є частиною культурного коду, який закладається протягом життя. Його не мають хіба зовсім малі діти. І розрив із цією культурною складовою може бути дуже болючим. А коли ти не можеш повернутися до свого соціокультурного базису, коли не маєш змоги отримати щось звідти... Евтаназія починає ставати привабливою все більше і більше.

Кажуть, від утопії до антиутопії один крок - от Шазарія якраз балансує на лезі ножа. Незважаючи на "тепличні умови", все ж це золота клітка, а не місце "де править свобода", на чому загострюється увага на початку твору. Це соціалістична держава, де не ходять гроші, є розвинута медицина, технології і т.д.
Шазарія не здійснює товарообміну з іншими країнами, тож повстає низка запитань щодо того, як вона фукціонує з точки зору ресурсів. Все ж, це острівна держава у водах Атлантичного океану, а не щось величезне, що може самостійно забезпечувати себе усіма благами.

Динаміка (не суттєві спойлери):
Перші 5 глав йде зав'язка та знайомство Ештона зі своєю новою роллю.
Десь 5-20 глави - кластер, де на читача виливається лор. (Тут, чесно скажу, мені було неймовірно нудно, бо пойстійно йдуть величезні душні розмови про договори, їх типи, енергію, історію і міфологію... Можливо задротам тут буде цікаво пізнавати новий світ, але мені хотілося хоч якихось дій.)
Орієнтовно 20-60 глави - трохи більше двіжу, нові енергійні герої, проблеми, які треба вирішувати, активно розвивається романтична лінія, драма. Тут працює принцип: "Ото у вас тут проблем, все треба вирішувати. Вирішили дві - виявилося, що ще у п'ятьох не все як у людей."
Загалолом - цікавіше та живіше.
60-85 - подорож за межами Шазарії. Купа вже знайомих персонажів їздять світом, набирають собі різних людей та зустрічають якісь локальні пригоди.
86 - епілог та гачки на другу частину.

Персонажі (маленькі спойлери до середини твору):
Ештон - головний герой. Чоловік написаний жінкою - ідеальний партнер, романтик, всі проблеми вирішить, коханій все віддасть, любить так, що прям понад міру. Про всіх подбає, забезпечить найкращі умови. З усіх його мінусів - матюкається подумки напочатку, але до фіналу це йде. Сильний, кмітливий, розумний, найталановитіший за всіх на світі. Такий ідеальний, що аж зуби зводить. За весь твір я не побачила у нього недоліків, окрім тієї матюкливості. Йому все дається. Самі вже розумієте до чого я веду.
Так, можливо він вирішив відкинути своє військове минуле та повністю змінити життя, стати зовсім іншою людиною та "спокутувати" всі свої гріхи такою класною поведінкою. Але він надто хороший. Такий ідеальний, що ідеалізовувати його нікуди.

Правителька - любителька маленьких 35-тирічних хлопчиків жінка, що втомилася жити це життя. Взагалі, очікуєш що істота, яка пройшла настільки довгий та тернистий шлях, буде більш цинічною, скептичною і дивитиметься на світ крізь призму власного досвіду, що наповнений болем та стражданнями. Однак... Вона доволі легко тане і довіряється незрозумілому чоловіку, що намагався захопити її країну. Гуляє із ним, цілується, дозволяє усяке різне... Розповідає секрети Шазарії... Закохується.
Далі їх стосунки розвиваються планомірно, однак саме початок виглядає підозрілим.

Рікон - перші 10 глав за його участі - веселий хлопець. Потішний, дещо комедійний. Йому ніби 19, а деколи поводиться, як цуценя 5-тирічна дитина. Під кінець він вже серйозний і посміятися із ним важко.

Венесса - класна дівчина, із нею я шиперила Ештона напочатку. Вона була б йому непоганою парою.
Мужик у халатах Акіл - написала його тільки заради характеристики Ештона)
Архітектор - реально комедійний та харизматичний персонаж.

Персонажі почту (свити, як пише авторка) - імен та кличок там достатньо, однак вони майже не впливають на сюжет (окрім Характериниці), тож їх можна і не запам'ятовувати (але навалу імен вони створюють кремезну).

Висновок (без спойлерів):
Це твір не для всіх. Можна було б сказати, що він для тих, хто хоче прийти після важкого дня та розвалитися, почитати щось легке, утопічне, гарне, ніжне, сповненне незабутнього кохання та душевних стосунків, але це не зовсім так. Через специфічний стиль, у діалогах постійно треба бути уважним та не пропустити того момету, де починаються роздуми гг, його реакція на сказане - мова автора одним словом. Постійно підкидуються все нові і нові імена, які ти намагаєшся утримати в голові, бо думаєш, що вони важливі, а їх згадують поміж ділом раз на двадцять глав. Деколи стаються моменти, коли виникає їм'я\кличка, а ти вже просто не розумієш хто це. Ніяких нагадувань нема. Просто починається сюжет. А ти сиди і думай, згадуй хто це такий, кого представили 15 глав тому, разом із ще трьома персонажами, які більше не з'являлися.
Тобто, дійсно розслабитися і просто листати собі - не дуже вийде.

Сказати, що це для тих, хто любить двіж, купу персонажів, дій, драми, інтриги - ні. Бо все розвивається дуже поступово та неквапливо. Таким людям буде відверто нудно. До того ж духоти із поясненнями багато.

Для людей, що люблять пізнавати нові світи, культури, механізми - певно так. Для них буде багато інформації про новий придуманий світ, його устрій. А коли він вже набридне - персонажів починає носити по різним країнам та дає нове підживлення цій цікавості.
Цей твір буде цікавий саме дослідникам, які готові вчіплятися у кожен договір, кожне слово, кожну волосинку Мунлайт, аби на атомному рівні зрозуміти що воно таке та як функціонує.