Маневри великих і малих суден у невідомих водах, або "Сплітач, книга 1"

"Наш океан
Знає більше, ніж ми,
Секрети всі у нього на дні.
А ми ходим зверху - великі й малі,
Люди - як кораблі.
Гордо пливем,
І не вірить ніхто, що ним зацікавилось зло.
І серед вітрів ми не чуєм щурів,
Які прогризають нам дно"

(Кому подобається кавер "Антитіл" - мені теж, а взагалі автор Андрій Кузьменко "Кузьма Скрябін")

І знову вітаю, шановні друзі й не менш шановні недруги! Пропоную заварити каву/чай, бо це черговий лонгрід-відгук від гострозубої мене 😏. І цього разу під прицілом - перший том поки що дилогії (хтозна, як далі піде справа й натхнення) "Сплітач" Dmytro_Bord.

Трохи ліричних теревенів, можна пропустити до наступного абзацу

Коли для марафону пані Мунрайз щедро запропонувала вибрати один з творів для обов'язкового прочитання - першим в моєму списку стояв саме "Сплітач". Але настрій примхливий. Цей твір вже зберігався в бібліотеці і очі неодмінно б дійшли до нього якось згодом. В рамках того ж марафону, що й сталося).

Коли шановний автор у коментарях до мого попереднього огляду мав необережність висловитися, що йому цікаво, як би я охарактеризувала його творіння - він і не підозрював, у яку халепу необережно втрапив 😏. Бо пропонувати твір про потрапляння в інші світи мені, яка буквально тоннами ковтає подібні книги років приблизно з 12 (може навіть раніше)... Причому зауважу - саме про потраплянців з категорії "написано авторами-чоловіками" (жодного сексизму, статистичні спостереження); як це не дивно, але книги з категорії "я зайняла місце головної лиходійки" та "ректор магічної академії для рудоволосої відьми" мене стали цікавити набагато пізніше 😁. А до цього - лише хардкор, лише суворі (місцями гумористичні) пригоди якогось Василя Батьковича, якого лиха доля закидує то в космос, то в кам'яний вік, то в середньовіччя (найчастіше).

Чому так? Бо замість переживань головної героїні "за кого ж мені, бідосі, вийти заміж" були цікавіші інші аспекти. Під тонкою вразливою шкіркою звичайного собі офісного клерка Василя автори ховали просто-таки безодню сакрального знання з найбільш екзотичних сфер - від ковки булату до управління космічним крейсером. І жадали обговорити в усіх подробицях це з читачем, успішно провівши героя від безправного раба до імператора. Присягаюся, навіть інтимні сцени з гаремом золотоволосих ельфійок багато хто з письменників цього жанру не зображує так детально, як розбір ТТХ якогось кулемета прямо під час бою!

Звичайно, не буде секретом, що не все у книжках пишуть правдиво. Інколи - геть ні. Проте декілька разів вдало блиснути набутими книжковими знаннями вдалося (рецепт "як видаватися ерудованою, не читаючи нудні наукові праці", о так!). Тому продовжую ніжно любити цей жанр, попри те, що можу вгадати пісню з трьох нот... себто, розвиток сюжету за начебто неочевидними натяками.

Тому з очікуваннями гарно провести час за читанням приємної, не надто мізкозавантажувальної книги (українською - це особливо приємно!), я приступила до читання "Сплітача".

З вогню - у полум'я

Напевно, далі підуть вже спойлери, бо з анотації та обгортки багато не витягнеш подробиць не в рамках "про потраплянця з важким бойовим минулим". І в принципі цього достатньо, щоб зацікавити читача хоча б відкрити першу частину.

Отже, у деяких водах крізь шторм велично йде броненосець "Лемпард", на борту якого достатньо значний екіпаж, дещо напружений як погодою, так і необхідністю проходити повз води, контрольовані потенційно ворожою державою (слово "війна" ще не на передовицях газет, однак до цього йде). Це позначається на настрої як командирів, так і рядових матросів, а також осіб, свіжопризначених до рядів ВМС - зокрема, Карі Зільбера.

Але вони й не підозрювали тоді, що як кажуть, карти роздані, кості кинуто - і примхою невідомих сил корабель з усім начинням опиняється невідомо де. І з умовного 20 століття (бо це геть не наша реальність) світ навколо прокручується трохи назад і вбік. Прощавайте (🤔) Ламперштадт і Закланд - навколо Арден та Інгера, десь 19 століття за розвитком технологій і суспільним устроєм. Війна вас все ж наздогнала, хлопці, але за кого і проти кого вам ставати тепер (і чи потрібно це робити взагалі) - час покаже.

Куємо булат чи ще трохи почекаємо?

Герої подібного жанру обожнюють виступати в ролі мудрих прогресорів, які, неначе Прометей вогонь, приносять досягнення сучасного наукового прогресу необізнаним дикунам. Що ж, тут теж без подібного не обійшлося... однак геть не так, як очікується (мовчу, бо це вже спойлери другого рівня).

Заздалегідь попереджую: не варто лякатися, що автор завалить специфічною термінологією по вуха. Так, вона є. Місцями це створює певні непорозуміння з текстом, але дарую лайфгак - щось гуглиться без проблем, щось вже обсмоктали до кісток в коментарях. Можливо, як текст буде остаточно відредагований, хотілося б мати у примітках якийсь коротенький словник - залишу на розсуд автора.

Більше, аніж науково-технічного, потраплянці привносять до Ардену - держави, яка їх врешті-решт прихистила - прогресу концептуального. У веденні бою, командуванні, трохи - інтригах. Це перша книга, умовно там пройшло менше року з моменту переходу "Лемпарда", тож очікую, що початковий імпульс розіб'ється у щось позитивне. Особливо в умовах розпочатої війни це досить актуально. Бо держава, в якій є спадкова монархія і аристократія, має ваду перш за все у консервативному мисленні верхів і низів - дотримання традицій це передбачає. Тим більше - у державі, в якій довго був мир.

Якраз відсутність прямого прогресорства є тим фактором, який мені вельми подобається у творі. Бо герої-потраплянці тут - не науковці й не винахідники; вони - бойові офіцери. Раз магічних роялей з кущів їм при потраплянні не видали (взагалі, навіть мову місцеву лиш сяк-так опанували) - вони будуть допомагати (мимоволі і не завжди добровільно) місцевим власними вміннями. І нестандартним мисленням.

Це місцевим особливо потрібно. Бо нас іноді дивує, ну як люди у минулому могли чинити тим чи іншим чином, чого вони такі тупі наївні! Давайте чесно - порівняйте себе років з десять тому і зараз. Зрозуміло, в чому різниця? Ні? Ну, що ж, до героїв книги теж не одразу доходить. Навіть до найкмітливіших.

Не так важливо, якого розміру корабель - важливо, щоб він плив у правильному напрямку - чи про героїв і їх моральні компаси

Героїв у книзі багацько. Якщо спочатку їх можна було ділити на дві основні фракції - місцеві і прибульці, то пізніше все стає заплутаніше. Втручається висока політика, вербування, розчарування у попередніх ідеалах, маніпуляції...

Можу відзначити, що всі персонажі прописані автором з любов'ю і десятком скелетів у шафі (причому у мерзотників їх навіть менше, аніж у "позитивних"). Є ті, про кого читаєш і робиш ставки, як і коли він "прикро самозгубиться" (з одним я вже не вгадала - оцініть інтригу 😏). Є ті, за яких переймаєшся - а на них насипають і насипають проблем вищі сили, наче існуючих мало. Деяким це йде на користь, загартовуючи характер і позбавляючи зайвої наївності - однак деяким не йде.

Читаєш, яку логічну й передбачувану маячню творять деякі - і впізнаєш яскраво сучасні реалії. Бо деякі речі універсальні в часі й просторі - зрада батьківщини задля особистого блага, погибельна сліпота кохання; необхідність замарати руки чужою кров'ю, бо інакше це зроблять твоєю; страх і минуле, що затуляє тверезе бачення. І пропаганда тут буяє в усій красі (гм, з чого б то...😏), і дурість з пихою гублять більше життів, аніж кулі.

А тут ще й чиясь невидима лапка втручається у чужі життя... Зрештою - що/хто таке Сплітач?😶

Жінкам на кораблі не місце...окрім як в якості капітана

У Ардені наразі при владі Правителька. А за місцевими звичаями, у особисту гвардію можновладця можуть потрапити лише особи такої ж статі. Тож наразі жінки Ардену отримали достатньо рідкісний шанс зайняти висоти, раніше недоступні. Полум'я суперечок підігріває й наступниця Правительки - теж дівчинка.

І до конфліктів військових, політичних, технологічних зненацька додаються ще й соціальні. Бо так - звичаї є, але... Як це так, жінки - і вже два покоління будуть при владі? Людоньки, що ж то буде? А в країні ще й війна. І противник активно пропагує суспільну рівність (а що він, він перший серед рівних), де не буде зарозумілих аристократів - і особливо аристократок. Можливо, старі звичаї вже не актуальні? Можливо, місцеве божество проти такого устрою?

Поки вони там розбираються, читач має змогу скласти власне уявлення про переваги й недоліки подібної системи. Є, що занотувати й відносно чого зробити висновки.

"А4! - Поранений! - А5! - Вбитий! - А5! - Вже було. - А5! - Та ти знущаєшся!"

Хе-хе, як добре, що на Аркуші система сповіщень про коментарі поки що не звукова. І навіть емейли не відправляє. Бо інакше уявляю, як бідний автор страждав би весь цей тиждень: бринь-бринь, черговий комент, бринь-бринь - і так кожного дня. А то й не один раз.

Бо якось так вийшло, що процес читання став для мене певною мірою інтерактивним. Було, що сказати схвально - багато гарних моментів. Іноді - щось з розряду "ну як так можна!" (причому ще в перших частинах, причому по ділу - автор вже виправив цей момент). Не рахувала - але об'єм коментарів ледь не дорівнює цьому відгуку. Наступала на мозолі й душнила технічно й стилістично, як могла 😁.

Потрібно враховувати, що книга завершена, однак процес редагування ще продовжується. Є частини, які було читати проблематично через сиру стилістику чи помилки, трохи відчувається вплив "русперекладу" деяких виразів (от якраз тих самих особливо 😏; добре було б підібрати якісь соковиті українські аналоги, їх є). Проте це було скоріше, як дивитися захоплююче кіно по старому телевізору з поміхами, аніж щось фатальне і непробачальне. Ми на Аркуші, не у видавництві. Все можна надолужити - окрім недолугої ідеї.

Епілог, нарешті)

Якщо вам подобається жанр потраплянців (нормальних, не тих, які кують булат для крейсера та мають гарем принцес-у-біді) - варто спробувати "Сплітач". У першій книзі події все ще розгортаються, друга - в процесі, 7 частин вже є. Гадаю, буде точно не гірша.

Всім добра, хе-хе 😁. І до наступного огляду.