Всі ми трохи "Вершниці Апокаліпсису для Конспіратора" - навіть якщо вперто не хочемо це визнавати

Дзеркало у запльованому, загидженому, просякнутому нестерпно моцним смородом клубному туалеті не перестане бути дзеркалом - цього не змінять ані півкіло стразів, ані гламурна рамка для селфі, ані десяток коктейлів "для настрою". Питання лиш в тому, захочеш ти в нього вдивлятися чи ні.

(якась крінжова-інста філософія замість епіграфу вийшла, та що ж ти зробиш!)

Так, це знову я. І знову з відгуком. І знову не в короткому форматі. Просто тому, що можу 😜. Сьогодні тицяю кігтиком у творіння Moonrise Darkness "Вершниці Апокаліпсису для Конспіратора" — свіженьке, тепленьке, дописане й викладене буквально на днях. Подивимося, що там під пафос-пафосною назвою?

Зовсім трохи ліричного відступу, присягаюся!

Не знаю, що там собі думають літературні критики-професори, а для мене гарна сатира — то як вислів "мем смішний, ситуація страшна". Читаючи її, можна хоч живіт надірвати від сміху — але в кінці кінців, після реготу приходить похмілля. Воно може бути різного ступеню, від світоперевертаючого до "гм, щось в цьому є", однак якщо воно не приходить зовсім — це може означати щось з наступного: або читач вельми наївний, або... твір писався саме про нього!😏

Це про гарно написану сатиру, дотягнуту до потрібного градусу абсурду, як висока нота — оперною дівою. З поганої навіть посміятися складно, бо пафос, недолугий, як спроби зімітувати Плавалагуну, робить гумору боляче.

Мене сатира знаходить "для почитати" завжди несподівано. Сприймаю це як своєрідну підказку долі — не те, щоб вірилося в необхідність, але якщо вже трапилося, то чому б і ні?

І до чого оці теревені були?

Хто ще не здогадався - то "Вершниці і Ко" написаний саме в цьому жанрі, сюрприз 🙄. Хоча... з анотації про це не так легко здогадатися. Від неї більше очікується легке гумористичне читання, на вечір-другий...ага, зараз. Добре, що є передмова: судячи по статистиці, лише половина з тих, хто зазирнув випадково на вогник, продовжили читання далі. Чого б це? А ні, спойлери підуть далі 😜

Взагалі письменники (аматори чи професіонали), як герої, достатньо популярні в літературі та кіно: хоча б це заняття автори можуть описати на власному досвіді з потрібною реалістичністю! Хоча без "райдужних мрій" про безхмарне майбутнє, коли твоя книга буде продаватися мільйонами, теж не обходиться). Книги про письменників пишуть вже не перше століття і продовжуватимуть писати вічно. Автори жадають розказати про свою тяжку долю з хеппіендом і гіперболізацією, ну а читачам цікаво поглянути очима героїв на буремний світ літературної творчості — бо багато хто з них потай мріє про подібне заняття.

Проте не все так біло й пухнасто у письменницькому середовищі — і конкретно "Вершниці" розказують про деякі речі без особливого гламуру і стразів. Читайте передмову — або не скаржтеся потім)!

"Герої на будь-який смак!" — "Не очікувала, що мій смак настільки збочений!"

Увага! Обережно - далі точно спойлери! Хоча намагатимуся не зіпсувати все задоволення від сюжету (зокрема тому, що рейтинг блогів до 18+ не включно)

Жив-був собі, і не в одній країні, деякий достатньо відомий літературний онлайн портал. Прям настільки відомий (і не з кращого боку) що читачі "Вершниць" всміхаються саркастично вже при знайомстві з діяннями героїв — так, назва інша, але хто знає, той вгадає. В принципі, одного знання, що ВСІ герої цього твору - автори, які публікують власну творчість на цьому ресурсі, палко прориваючись до зірок невтомною працею, має бути достатньо, щоб скласти певне уявлення (кому чується "упередження" — гарний слух, вітаю) про ступінь крінжу, що піде далі.

Наші героїні (аж п'ять штук, якщо нікого не забула) та герой (тут один...з половинкою, отакий гендерний дисбаланс) торують свій шлях по життю й на сайті, відчайдушно прагнучи стати хоч трохи більш відомими, аніж вчора — а в перспективі взагалі почати отримувати реальний дохід від публікації своїх творінь на цьому порталі. Проблема, що постає перед ними, знайома ледь не кожному автору на Аркуші: читацької аудиторії завжди бракує. Бо ці примхливі читачі постійно читають щось не те, якийсь мотлох, не звертаючи увагу на Справді Блискучі Шедеври!

"Я хочу визнання! Я хочу, щоб мене читали й хвалили! Я хочу завоювати перше місце в рейтингу/конкурсі і показати всім, хто у мені сумнівався, наскільки вони були не праві!". Знайомо? Що ж, за певних зусиль ці бажання збуваються. Ну а якщо ні... Перед чим не зупиняться герої, щоб дістатися до мрії? В цьому творі - буквально ні перед чим. Як, в принципі, і у житті.

Вони всі різні. Кожен по своєму... бридкий. Відразливий. Можливо, до деяких в певні моменти і з'являється якесь примарне співчуття, але ненадовго. Так спокусливо відсторонитися і сказати "ну, я ж точно не такий/така". Ага. Беззаперечно😏. За їхніми химерними взаємодіями (а світ, виявляється, не такий великий, і про це варто пам'ятати!) слідкуєш з напруженим очікуванням, як гриф за пораненою жертвою. Ну а автор майстерно підливає по дещицям на вентилятор, розкриваючи їхні особистості у всій "красі" — чудово було б сказати, що перебільшеній, але... Але ні. Риси характеру і поведінки достатньо реалістичні. І хоча в сюжеті є деякі умовно-фантастичні моменти та збіги - вони не допомагають відсторонитися від реальності.

Пишіть про те, що вам подобається - ні, це не той випадок

Це сатира. Зосереджена на тому, що болить. І я в принципі розумію, що саме, ба навіть погоджуюся. Прям до серця припало... цікаво, а чи часто авторам стає зле в процесі написання 😏?
Читачам точно може стати (ще раз наголошую - читайте передмову!). Бо тут соковито, з вмінням і відчуттям, продемонстрований темний бік "дороги до зірок": є і про професійну "підтримку" колег-авторів, і про способи просування творів за будь-яку ціну, про особистість автора онлайн і в реальному житті, сліпу впевненість у власній унікальності й майстерності; пастки, які чекають на необачних і недосвідчених та багато-багато чого ще. Додайте до цього ще й гостру тему продажу власної гідності за читацькі перегляди (он поряд стільки "мишебратської" всеїдної аудиторії бігає, бери та й хапай; це ж точно простіше, аніж творити для перебірливої української аудиторії 🙄). А ще — неодноразово обсмоктані кліше романтичної літератури (якщо ці моменти не викличуть у вас відразу — я навіть не знаю, що сказати 🤔).

Але. Ще раз - це сатира. Так і має бути: зле, бридко, відразливо, жахливо, моторошно - головне, не байдуже. Мені точно не було. Не від стилістики - від сенсу, вкладеного у слова і героїв.

Показовим є й те, чого мені у творі трохи не вистачило: відповідних кінцівок для кожного з героїв. Отак думаєш "ех, добре було б, якби з нею..." — а потім так внутрішньо "перепрошую, шановна пані, а чи не відкалібрувати нам трохи моральний компас, га?". Не надто дивно, тверезо оцінюючи — ми всі живі люди: когось любимо, когось хочемо брудом облити. З руснею взагалі "розчеловєчілісь". Але все ж показово.

Що маємо в підсумку?

Фіялкам не читати. Принаймні, без моральної підтримки. Всім іншим (особливо Аркушатам) - варто було б познайомитися з твором. Може, хтось впізнає й себе серед героїв... Хоча наврядчи такі люди дочитають твір до кінця.