Душа кольору пилу. Том 2

Так… Так-так… Ага... Другий відгук на ДКП…

Минулого разу я казала, що доповню перший відгук елементами, які випустила з уваги. Так от — доповнюю😅 Щоправда, на цей раз я забила на всі спроби бути об’єктивною — до біса. Буде багато всякої ахінеї, суто з точки зору читача. Спойлери — ну можливо🫡

Дисклеймери
Та бл.ха! Як же бісить! Читаєш ти, читаш і тут тобі прямо перед главою сунуть дисклеймер під ніс: «групове зґвалтування». І я така: ніх.я собі персонажа занесло у сюжеті😵‍💫. А головне ж дуже часто ніщо не пророкує біди! Окрім ср.ного дисклеймера, що псує всю несподіванку… Знаєте, це як ніби тобі дзвонить коханий(на) і каже: «відчиняй, я квіти приніс». Ну, бл… Ти шо не міг змовчати про квіти? Який тепер сюрприз?
І розчарована ображулька вже пише відгук-рецензію не оминувши спойлери…

Фрагментарність
В 1 томі ця фішка теж простежується, але в 2!!! Тут просто зашкалює!
Таке враження, що читаєш збірку оповідань: не знаєш від чийого лиця буде наступна глава, про що вона буде, як на неї реагувати, в якому жанрі (часом ухил в детектив, часом в бойовик, там філософія з порнухою, а там ностальгічні мотиви пейзажів)… Часто це повністю таки автономні творіння, так з передісторією (безумовно), але це відчуття АРК от є — присутнє.
Чи мені з цим ок? Та ок. Нормуль. Цікаво читати. Як суп їсиш: заправка (стиль, манера, жарти) одна, а овочі різні в ложці. А часом і м’ясце втрапить🤤 Звісно, може трапитись огидна селера, але її можна майже без страждань пережити заради картопельки, капусточки, морквочки і м’якого м’ясця.
Тобто, сподіваюсь, натяк зрозумілий: вам точно щось сподобається у цьому романі, але будьте готові, що щось не сподобається. Ну бо як би ваш внутрішній фарш і внутрішній фарш роману ну дуже з малою імовірністю співпадуть на всі 100%.

У байки є мораль
А в 1 томі… Ахаха😁 Зрозуміли, так?😏😄
Багато моралі в 2 томі, світогляду авторки, смачної філософії і всяких глибоких штук. Більше, концентрованіше, неприкритіше ніж в 1 томі. Я люблю таке, а ви — вирішуйте😝

Емоційний підтекст
Заздрість. Саме це я, як авторка прози, відчувала читаючи твір. Заздрість переслідувала мене, фоном супроводжувала найбільш глибоко емоційні сцени з складним і багатогранним наповненням. Задрість супроводжувала ненав’язливим (а інколи дуже навіть явним) супутником мої емоційні подорожі книгою. І лише біль. Біль. Біль… Біль! Багато болю, змушував мене забути на короткий час про геніальність авторки (та те, що мені до такого рівня складності ще ой як далеко), біль полоняв моє серце, задурманював розум, багатогранним серпантином осипав мою душу, змушував заглиблюватись на такі рівні устрою кожної з осіб (язик не повертається назвати їх персонажами) роману… Що й рефлексією це тяжко назвати. Адже ці почуття були моїми.

Інтрига
Умудритися розкрити Чорного Женця, написати від його лиця третину книги, змусити сприймати його по-новому (адже з кожним новим рівнем пізнання цього героя моє ставлення до нього змінюється) і при тому всьому… Зберегти інтригу. Цей персонаж – лише привідкрита книга. Читаєш, пізнаєш, розумієш його, і при тому усвідомлюєш: я нічого про нього не знаю.

Слеш без потр.хульок
Ні-ні, ви не подумайте… Потрах.льки є і до того ж більш відверті, аніж в 1 томі. Але не між тими, між ким авторка змушує хотіти😂 Ну, хіба в уяві (і не лише моїй) одного з персонажів, що додає… трагічності, бл.ха… Офігіти так?😌 Секс додає трагічності… В житті воно так буває… А в книзі спробуй пропиши…

Оманливий острівець спокою з присмаком скорого пи.децю. І таке є. Хоч в когось якийсь спокій… Хоч трохи. Хоч якийсь перепочинок. Хоч так…

Ось так я й читала 2 том ДКП. Ось так все було. Люблю цей роман. Попереду ще 3 том🥰