2024 | Новий етап у творчості

Вітаю з прийдешнім Новим роком!
2024 добігає кінця, а це означає, що настав час для творчих підсумків! 
Після 2019 я мала кілька затяжних перерв, між якими траплялися короткотривалі спалахи письменницької активності( Причини були різні, але зараз не про це. 
Лише цьогоріч я відчула, що дійсно змогла повернутися до творчості. І не просто повернутися, а продовжити писати під своїм справжнім ім'ям — Вікторія Токар. 
Tory Chameleon — це більше, ніж псевдонім. Він був моїм сховком та водночас віддзеркаленням мене, моїх внутрішніх відчуттів. 

У червні я отримала запрошення від S Batura доєднатися до проєкту "Плането, я тут!" (колективний печворк, де автори пишуть про свій особистий досвід). Мені довелося зробити величезне зусилля над собою, аби пристати на пропозицію. 
Та в результаті з'явилося два оповідання, в яких йдеться про події, що відбулися зі мною в дитинстві: 

— "Бабусин кіт Тимофій", (один із найсумніших моїх творів, історія, яка й досі часом змушує плакати й картати себе); 
— "Уроки від Всесвіту, або чому не варто обманювати" (трішки з нотками гумору про те, як я заблукала у власному місті (коли те все відбувалося, взагалі не смішно було насправді)).

Ці оповідання розбили якийсь мій внутрішній блок, що зрештою привело до відмови від псевдоніма.
 Отож, літо 2024 року я вважаю початком нового етапу у моїй творчості.

Далі були конкурси: 

— "Записані сни — Спіймані за хвіст" від Флотилії (туди приймали тексти, натхненні снами). На нього я написала містичне фентезі "Паща в лісі", яке здобуло 53 місце з 203. В оповіданні йдеться про дівчину, яка пішла  за надприродним покликом з лісу та знайшла дещо одночасно чарівне й моторошне (хто читав, дайте знати, якщо хотіли б дізнатися більше про Северина — обдумую можливість написання його історії);
— "Парад химер" від Дарії Гульвіс. Мою містично-драматичну оповідку "Самотнє світло у вікні" "рознесли" там так, як ще не "розносили" жоден мій твір, та оцінили на 25 місце з 33. Хоча я її аж на стільки поганою не вважаю. Насправді це тяжка історія, яка ще й  написана так, аби читач мусив думати, що і чому відбувається. Гадаю, це зіграло не останню роль у сприйнятті читачами;
— Ну, і, застрибнувши до останнього вагона, приєдналася до конкурсу "Свято наближається". На нього я відправила новий твір про зведених сестер, які роками ворогували, — "Шкільні спогади". А також дещо розширену та трішки відредаговану версію давнього оповідання — "Мандарини для примирення".

Цього року я також написала повість "Білий кіт шукає відьму". То проста і затишна історія про котика, який відчайдушно жадає стати помічником чаклунки, через що втрапляє у різні історії. Планувалося оповідання, але муза не захотіла так швидко відпускати відчайдушного пухнастика.

Також створила нову сторінку в інстаграм, де намагаюся поєднати все те, що раніше розділяла на кілька окремих (концепція поки коливається, але я працюю над цим). Буду рада підписникам)

Про подальші творчі плани розповідати не буду. Бо це моя особиста погана прикмета — зривається майже все, чим ділюся. Хай краще будуть сюрпризом) 

Тому на разі все...

Нехай ваш 2025 буде щасливим та творчим!

Міцно обіймаю,
Ваша Торі ♥

P. S. Зверніть, увагу на обкладинку "Уроків від Всесвіту...". Напис "Плането, я тут!" дотепно перегукується з сюжетом, як на мене.