"Тихіше води, нижче трави", а там раз — і вишкірені ікла!

"Коли біда шепоче на вухо мені —
Я іду молиться.
Коли диявол приходить до моєї землі —
Я беру рушницю*

(Zwyntar, "Госпел")

Тиждень активно починається (головне — триматися хоча б за повітря 😬), тож чому би мені не написати (ну а читачам не почитати) ще один відгук на марафон? Під прискіпливим поглядом сьогодні - "Тихіше води, нижче трави", Тетяни Гищак.

Хто мене читає, той вже зрозумів, що наступний абзац можна пропустити... але ж дайте потеревенити)

Як так склалося, що я, читач, який одночасно скептично ставиться до реалістичної прози та книг, орієнтованих на підліткову аудиторію, дісталася цієї книги - сама не знаю. Проте особисті вподобання - то суб'єктивне. А от об'єктивно те, що не буває поганих жанрів - буває не підготовлений читач, або невмілий автор.

З підлітковою прозою взагалі все складно, як і з підлітками взагалі. З раю (дитинства) вже вигнали, але й до пекла (доросле життя, воно таке) ще не пускають: про мімішних звірів і дружбу вже, начебто, нецікаво (примітка: почекайте до рочків 30, тоді буде якраз 😜), а щось більш актуальне замкнене під гаслом "18+" бо..."це ж діти" 😒. І автори балансують на тонкому порубіжжі, отримуючи кпини з обох сторін: підлітки або нудьгують, що замало "гарячого і забороненого", або навпаки "фу, знову про це, бридко" (сюрприз: підлітки не однакові, і гормональне буяння теж проходить в усіх по різному!); дорослим же, які купують/дарують книжки, здебільшого хочеться виглядати високоморальними ("моя дитина таке не читає, ви що!"😜), і на них орієнтуються видавці.

Писати про підлітків теж невдячна справа. Якщо автор вже не підліток - буде складно описати їхнє життя так, щоб воно відповідало реаліям. Адже час пройшов, тенденції міняються блискавично, новий сленг, новий крінж...ой, все, так вже ніхто не говорить, це олдскул 😁. Але. Як би все не змінювалося - а загальні теми і проблеми залишаються з покоління в покоління: сепарація від батьків і визнання себе відповідальними за власне життя й рішення, перше (і подальші) кохання, психологічні травми, шкільне життя, випробування спокусами і бажання подорослішати якнайшвидше (запал проходить швидко, але ж ніхто в це не вірить).

І про це цікаво читати не тільки підліткам (хоч звідкись моральна підтримка; іноді просто важливо зрозуміти, що не ти перший, і не ти останній, все минеться, але ніколи не буде "дрібницею"🙄), а й дорослій аудиторії: згадати себе (трігери мої, трігери...); для тих, хто має чи матиме підлітка в домі - ще раз вказати начебто очевидне. Або подивитися під іншим кутом: бо, приміром, бути підлітком у багатій родині геть не те, що в глухому селі. В будь-якому випадку, вказівка у анотації "для підлітків" - не привід відразу відкидати книгу в сторону.

Повертаючись до справи: наскільки ж високі трави й глибокі води?

Обкладинка дещо оманлива: дракони там геть не лускаті й не крилаті. Але менш небезпечними від цього не стають. Більше того, ховаючись під шкірою "безневинної овечки", всотавшись в кров і думки, вони лише чатують слушного моменту, - і справді, сидячи "тихіше води, нижче трави" - щоб поглинути обрану жертву, підтверджуючи право сильного. І навіть, коли дракона не видно, погляд зміїних очей у спину іноді більш страхає, ніж присутність самої бестії: те, чого не бачиш, в рази страшніше за реальну загрозу.

До чого тут підлітки? А коли ж ще всередині можна зростити будь-яку бестію, ікласту, отруйну й кігтисту, як не в цей період "безтурботної чарівної юності" 😒? І де ж, як не в звичайній школі?

От і старшокласник Андрій, в черговий раз переводячись до нової школи через... назвемо це складними життєвими обставинами, ступає на її поріг, озброївшись щитом недовіри, настороженості та наміру вистояти попри все. "Меч" відібраний суворим батьком: два місяці випробувального терміну бездоганної поведінки, на кону - улюблена секція боксу. Переводитися до вже сформованого класу - нелегка справа, хоча у новенького начебто непогані шанси: хлопець харизматичний, у гарній фізичній формі, має родичів за кордоном, не дурник - такі достатньо легко знаходять собі чільне місце. От тільки лідер у класа вже є. І потіснитися геть не налаштований. Ані на крихту.

Дракон, що задоволено спочивав на горі золота, привідкриває повіки. Гра розпочинається, та виграє хоч хтось від цього - ось справжнє питання.

Диявол в деталях...та й в загальному також

(Обережно - скоріше за все будуть спойлери!)
Насамперед ще раз скажу: моя вікова категорія вже поза підлітковою (трохи, зовсім трохи😏). Тому дивлюся на все це очима цинічного задовбаного життям дорослого, який досі опрацьовує певні ментальні травми з власного підліткового минулого - і в принципі можу запевнити, що звичного жесту "рукалице" від дурості героїв під час читання було достатньо мало. І все, що було, - не через помилки автора, а...ну це ж підлітки! Мізки начебто є, але вміння ними розпорядитися добре, якщо приходить з досвідом (іноді такого щастя не трапляється взагалі).

Герої тут типажні, але геть не картонні. Щоб головний герой із помітними лідерськими задатками сидів тихо, набравши у рота води, ламаючи себе, щоб все ж дочекатися закінчення випробувального терміну і помститися кривднику по повній? Щоб "сіра миша" не грала відверто "діву-в-біді" (не те, щоб у неї був вибір в подібних обставинах), а навіть намагалася огризатися і не без успіху? Щоб боягуз-підлиза, отримавши ціль у житті, перекроїв себе у максимально кращу версію? Щоб харизматик-антагоніст, будучи викритим у всій своїй неприглядній сутності, ставив на все і грав до останнього, хай і зі зв'язаними руками? Щоб директор школи не був геть безпорадним тюхтієм і відіграв не останню роль у цій драмі? Щоб навіть на "традиційно світлих" персонажів хотілося скинути цеглинку-другу?

Персонажі не залишають байдужими - і це найкраще, що вони можуть зробити взагалі. Читала у відгуках, що когось їх поведінка тригерила - погоджуся: це цілком можливо. Мене більше за все зачепило відчуття безпорадності протагоніста: ти знаєш, хто винен, ти можеш виступити проти - але ж, чорт забирай, ти ж за це отримаєш більше за твого супротивника! Гарно казати з вершини "зате справедливість буде відновлена і зло покаране" - але він людина з плоті і крові, якій теж неприємна біль і образи. Він не ідеал - як і всі ми.

Більше того, особисто я не бачу для протагоніста "щасливого після" попри начебто ідеальне кохання у школі: без сторонньої професійної допомоги з героїв виросте чергова "ідеальна пара" аб'юзер-жертва. Вбивці драконів часто в процесі перетворюються на них самих, так вже влаштований світ.

Персонажі-дорослі, особливо батьки... От хто себе впізнав серед будь-кого з них - ні, ваші благі наміри повний відстій в даному випадку. Можливо, щось з цього було позитивне - але зла вони спричинили точно більше. І навмисно, і ненавмисно.

Лінія з сектою - вишенька у коктейлі. От бачиш, як антагоніст вміло використовує філософію і психологію для панування - і в той же час це неймовірно смішно: лялькар не бачить, що й він сам - маріонетка. Пересторога для занадто самовпевнених. Так, і для тих, хто думає "та я такий розумний і обережний, зі мною точно такого не буде" теж. І не лише підлітків.

Дуже реалістично зображене кохання. Так, з певного боку воно виглядає шаблонним - однак що ви хочете від героїв, у яких досвіду подібного ще немає? Підлітки читають книжки, дивляться фільми, слухають побрехеньки товаришів про "звитяги" і діють так, щоб не відрізнятися від усіх. Не завжди їх провина, що на практиці виходить дещо по-дурному.

Ляльковий театр (не) шкода

Коли задумалася, чого ж бракує твору, то з одного боку визначила - занадто швидка кінцівка. От якось начебто і чіпляють трагічні події - але дещо струна недотягнута. Можна було б більше драми, переживань, емоцій... Так, стоп. Відстороненість спостерігача тут трохи вилазить боком: з точки зору динаміки, лінії в кінці неначе змахнули ножицями Атропос зарано; проте з позиції людини цивілізованої якось не надто етично вимагати у автора ще трохи пограти в Лахезіс.

Гаразд, залишим бажання помучити героїв на совісті читачів.🙄

Що в підсумку?

А в підсумку маємо повість, яку я б рекомендувала почитати тим, кому бракує гарно сплетеної драми, реалістично прописаних героїв і сюжету, візитів до психотерапевта щодо славних шкільних років, та протистояння двох альф сильних особистостей (і ні, дама серця тут геть не головний приз переможцю, на кону набагато більше). І помітка "підлітки", як на мене, не має бути перешкодою: вони поводяться набагато доросліше, аніж багато хто з "дорослих персонажів" у інших творах.

А от рекомендувати книгу підлітку... я б закликала тричі подумати - твір зачіпає теми, які можуть бути сприйняті геть по різному в залежності від життєвого досвіду. І прочитання може надихнути геть не на потрібні батькам висновки (три кити правильного виховання - брехня, погрози, маніпуляції, еге ж?).

Якщо вийшло занадто розлого - хто ж вас змушував дочитати до кінця, га😜?