"На уламках минулого" постає майбутнє

"And maybe I'm a monster,
But I'm what you made.
Those memories that hurt me,
Will fly apart and fade.
And maybe I'm a monster -
But I don't give a damn!
For maybe "you are perfect",
Perfect - just the way I am!"

Miracle of Sound, "Perfect" (за мотивами серіалу "Аркейн")

Якщо б мене хтось попросив зробити буктрейлер по сьогоднішній книзі для огляду - то я б вибрала саме цей трек.
(п'ять копійок з майбутнього: будете читати - автор дбайливо у післямові накидала файних пісеньок, можна ввімкнути плейлист для кращої атмосфери)
Так, стоп-стоп-стоп (тут мав бути звук перемотки відео, але це текст, тому підключіть уяву😜). Почнемо, як слід. Вітаю, любі друзі і недруги, це знову я, Kotoryba, впхалася до вас у стрічку блогів з черговим відгуком в рамках зимового марафону читання. Зазирнемо до "На уламках минулого" Moonrise Darkness?
(не те, щоб у вас був вибір, питаю з ввічливості 😏)

А от і ні - без ліричного відступу обійдетеся сьогодні! Не заслужили, мало вподобайок 😁! Переходимо відразу до суті

То що там за уламки такі? Різні: уламки міських джунглів, вцілілі після двох землетрусів та до- і пост-війн. Уламки цивілізованого суспільства, такий собі вижилий "золотий мільярд". Уламки упереджень, традицій, гуманності, що осипаються, як вицвіла тинька, бо нікому вже вибілити й відреставрувати. І два уламки, залишені від старої дружби.

І з оцими всіма незакритими гештальтами має розбиратися головна героїня. За що це їй? Мабуть, поводила себе погано, от вищі сили й втрутилися у форматі випадку 😏.

Десь там все ще грає вінтажний патефон...

Кожного разу стараюся над епіграфом, думаю, який краще. Зараз рішення прийшло практично відразу. Бо хто вже дивився "Аркейн", читаючи "Уламки" точно впізнає знайомі вайби. І ні, це не фанфік. Тому, що твір почався ДО виходу першого сезону серіалу, а закінчений ДО виходу другого. Так що це Netflix сплагіатив, однозначно 😏 (кому там доказів до теорії про існування ноосфери підкинути?).

Так, звичайно, і світ не той, і часи не ті, і хекстеку практично немає. Але от героїні...(Увага! Спойлери: активовано)

Розповідь ведеться від особи однієї з них. Знайомтеся: Ніна, місце народження - вже його немає, але колись було українським містом без столичного снобізму. Вік - ще не стара шкапа, хоч і почувається такою зранку. Рід зайнять - не вбитися на черговій місії по наведенню справедливості і хоча б якоїсь подоби порядку, люб'язно довіреній керівництвом. Сімейний статус: подушка для каракала. Хобі: відкручувати голови, гризти себе, та сталкерство. Подумує зробити останнє основною професією.

Чого б ні? Зрештою, у цій божевільні, яка найменується залишками цивілізації, не так багато способів розслабитися. Особливо, якщо притягнути об'єкт нездорових прив'язаностей додому. І взагалі немає проблем, які не вирішуються чудо-скотчем. Навіть, якщо об'єкт викрадення її люто ненавидить (саме так, Ніна в цьому не сумнівається). Навіть, якщо з її заручницею Стокгольмський синдром загрожує скоріше викрадачці. Навіть якщо є ризик, що Ніну випруть з роботи (попередньо пристреливши) за недостатній гуманізм. Ніна на це не зважає, у неї все під контролем.

Ну а читачам не залишається нічого кращого, аніж заварити собі м'ятного чаю, зручно вмоститися у м'якому кріслі і поспостерігати за тим, як ця "ненадійна оповідачка" впевнено загрузає у хаосі, який створила сама ж. Дуже харизматично і яскраво загрузає, треба визнати. Бо вона холоднокровна зарізяка, потворний монстр, придаток до службового документу і пістолету. А от її подруга Лів (вона ж - об'єкт цікавого хобі) є ніжною квіточкою, яку все образити може, і яка нездатна витримати напругу реальності. І життєва ціль Ніни - зробити все для блага останньої. Навіть ціною ненависті до себе. Ага, звичайно😏.
(Творці Аркейну ДУЖЕ багато сплагіатили!)

Що хорошого? Все погане!

В "Уламках" одне від іншого не відділити - і в цьому їх шарм.
Прискіпливий читач знайде тут безліч "це вже було" - але ці прогнозовані сюжетні ходи виписані з любов'ю до справи, смачним (місцями навіть не чорним) гумором, уважністю до буденних деталей. Насмілюся навіть сказати, що (зноска на п'ять зірочок: з огляду на загальну ситуацію, обставини, крах цивілізації, психічний стан та гриміння кісток у шафах за душею) поведінка героїні виглядає доволі логічно 😁.
Мальовничість думок головної героїні з приводу й без іноді аж занадто мальовнича - проте точно краща, аніж сухі дії.
Драма...ні, не так, ДРАМА - але доведена до того градусу пафосу, який ще не робить читання нудним, а змушує зітхати і рукалицяти над вчинками героїні: СКОТЧ. КОВДРА. ПРОЩАЛЬНИЙ МОНОЛОГ. Моя улюблена К - "китайська новельна комунікація" тут доведена до вищої точки кипіння.
(і взагалі рецепт щасливого співмешкання: спільні тварини і психотерапевт 👍)
(є певні моменти... точніше, їх відсутність, за які на автора можна серйозно образитися... Гаразд, най буде так🙄🙄🙄)
Науково-технічні чудасії - що ж, за чудесне видіння, як масква радіусом у 200 км згоріла і землетруснула, гадаю, це можна пробачити. Так, душнити є над чим - але це скоріше "суспільно-допустимі" ляпсуси, які зустрічаються у кожному першому пост-апокаліпсисі. Ну знаєте ви, що щось інакше працює - і що? Це лиш провисне динаміку сюжету.

І?
І - так). Сподобалося. Твір легко читається. Хоча на трилер не тягне (може, то особистий цинізм). Гумористична складова - 10/10. Психологічна - 10/10.
Не зайде точно тим, хто не переносить ромкоми 😁. Можете спробувати, але моя справа попередити.
Це perfect - таким, як є, без прикрас та ілюзій.