Відгук на "Брови врозліт" Єви Роман

Книга насамперед про брехню і про те, що найбільш гидомирні і маргінальні вилупки – це впливові та заможні персони.
В анотації зазначається, що твір про пошук себе, але, на мій погляд, ця книга радше про остаточну і незворотну втрату себе. Тут на читачів чекає занурення в трясовину гидотного соціального дна, куди потрапляють зовсім не через бідність...
Єдиний адекватний персонаж, якого тут шкода – це пес. Тож, якщо ви раптом прагнете підняти свій рівень мізантропії, то вам, можливо, варто прочитати саме цю книгу.
Мені книга не сподобалася. І справа тут зовсім не в значній похмурості...
Оцінка: 4/10
Посилання на книгу:
https://arkush.net/book/26274

Грамотність і стилістика.

Помилок до біса багато. Стиль написання кострубатий і місцями важкий для сприйняття.
Бракує атмосферності, відповідних похмурих описів міста. Натомість забагато уваги шматтю, кольору лаку на нігтях і подібним несуттєвим дрібницям.
Розділи велетенські і їх, схоже, мало б бути значно більше.
Текст невиправдано розтягнутий нудними побутовими сценами ні про що. То історія розвитку пришелепуватої любовної лінії, то нескінченні нудні описи пиятик. Другий розділ - це суцільне втілення нудьги!
Книга містить забагато описів, розповідей, рефлексій і не завжди змістовних діалогів, внаслідок чого усі ці пекельні борошна палають особливо яскраво, а не лишаються майже непоміченими, коли увага прикута до карколомних пригод.
Ось кілька найбільш феєричних прикладів:
"підлогами свого довгого чорного пальта";
"Хоч би один м'яз здригнувся, хоч би моргнув чи покривився." (Отак реалізм перетворюється на моторошну містику, де м'язи здатні моргати.);
"А з розбитого носа юрмила юшка";
"найстрашніша загроза миру" (Або найбільший кошмар диктатора-завойовника);
"Мотнула віями" (це ж які вони мають бути завдовжки, аби ними можна було б аж мотнути?!);
"Детка-кілер" (Отут аж вивернуло!);
"в нього ні шкіри, ні бешихи, ні розуму". (Мало того, що з бідолахи здерли шкіру якісь бузувіри, так ще й бідкаються, що чувак не захворів на бешиху. Хоча, один з основних симптомів бешихи якраз таки червоні плями на шкірі...);
"Від неї просто вражало сексом";
А які шалені в цій книзі наркомани: здатні викурити цілісінький одвірок!

Сюжет. Частково вдалося вгадати один із сюжетних поворотів, хоча було й кілька несподіванок. Часто неприємних.

Далі буде повно спойлерів!

Проблеми з правдоподібністю і логікою

• Студенти-контрактники у цій книзі отримують стипендію.
• кацапський (або білоруський?) ОМОН якогось дідька з'явився в Україні. Свят, свят, свят...
• Дівчина змогла вистрелити з вивихнутим пальцем, однією рукою, в той час як інша рука була прикута кайданками. При цьому вона протягом останнього року не ходила регулярно до спортзалу, а безбожно пиячила, майже не спала, разів з 20 отримувала опіки і побої, нюхала кокс й інколи закидалася сумнівними пігулками, непритомніла у будь-якій незрозумілій ситуації. Але сили натиснути на спусковий гачок у неї якимось дивом вистачило.
• Не забрати у пораненого одним пострілом ворога пістолет, хоча сам поранений десять хвилин тому наголошував, що залишилося саме два патрони – це найбільша тупість, яку тільки можливо уявити! Життя нічого не навчило пустоголову Ірку, яка вже мала шанс переконатися у тому, наскільки важливо рахувати кількість пострілів і знати кількість набоїв у пістолеті. Але що сталося з мізками колишнього мента, який мав би перш за все обшукати та знешкодити пораненого ворога?!
• Ще й сотні років не минуло з 2014-го, а вже забувають, що рашка напала саме тоді. У творі присутнє помилкове твердження, що війна почалася в лютому, коли воєнні дії йшли у Маріуполі, припинили літати пасажирські літаки, були окуповані деякі населені пункти північних областей... Ну, тобто в 2022-му.

Що сподобалося

• Ця книга вкотре спонукала замислитися над тим, хто гірший: злочинець-психопат, якого ніколи не мучать докори сумління чи злочинець з емпатією, який весь час картає себе, здатний бачити усю жахливість наслідків своїх дій, але все одно продовжує свою кримінальну діяльність чи бездіяльність.
• Цікавий опис приготування піци і міркування прибацаної мажорки над тим, що доросле життя - це ніяка не свобода вибору, а лише її ілюзія та брехня.
• Влучне спостереження, що замітання слідів може бути страшнішим, ніж сам злочин, бо робиться усвідомлено.
• Кав'ярня, куди пускають собак.
• Якщо поглянути на цю історію під певним кутом, то можна розгледіти безповоротне падіння і деградацію головної героїні, що закономірно б мало статися з такою, як вона. Тільки від такого кута повороту можна ненароком вивихнути собі шию, бо надто вже все неоднозначно.

Що не сподобалося

• Любовна лінія, або чому в мене закінчилися ондансетрон з метоклопрамідом.
  Звертання, від яких вивертає: "бебі", "кішечка", "любий", "сонечко", "зайчик". Різниця у віці років з 4. Палко ненависний мені крінж "від ненависті до кохання" і все це викладено наполовину інфодампом та приправлене в прямому сенсі блювотною романтикою від татуся-пияка. Багато хто б, мабуть, сказав, що то занадто суб'єктивно і чого я ото весь час присікуюся майже на рівному місці до тих любовних ліній у творах. Та згадані вище проблеми – то лише квіточки.
  Найжирнішою вишнею на торті літературного занепаду тут красується педофілія! Являючись значно старшим Алекс вдався до розбещення 15-тирічної дівчини за принципом "ну раз вона не пручається і ніби не проти, то значить можна". І типу, який молодець в її очах, раз не позбавив цноти (хоча руки, куди не треба, запхав). Потім в той же день вона пустилася берега разом із друзями, ледь не переспала з кимось із своїх однолітків... Хоча, вчинок педофіла-початківця ніяк не виправдовує поведінку розбещеної неповнолітньої мажорки, але первинна причина, чому дівчина так вчинила, доволі очевидна.
  Між ними повно недовіри, брехні, зрад і непорозумінь.
  Сашко часом ставиться до Ірки дещо зверхньо і живе за принципом "Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику." (Йому можна нетверезим за кермо, а їй – ні.)
  А він Ірці треба радше, як аксесуар у дорогих ґенделях і вона чомусь вважає, що ці примахані стосунки – велике кохання, яке нічим не зруйнувати.
  Але така недолуга любовна лінія виставлена тут у позитивному світлі – і це вельми кепсько для твору.

• У самій книзі забагато брехні.
  Позитивне висвітлення нездорових стосунків;
  Вагітність (навіть якщо й невідомо від кого, й один з імовірних батьків — психопат і кримінальник) теж подається, як щось неймовірно чудове за замовчуванням, просто тому що пропаганда бездумного розмноження добре працює і схвалюється багатьма;
  Кримінальний авторитет, психопат і вбивця дбає про хвору дитину. Ще й не напоказ, аби привласнити собі волонтерські гроші чи вибілити себе в очах оточення, а навіть приховує це, мовляв, он яка страшна трагедія в його житті і як йому тяжко про це зайвий раз згадувати. Це неможливо, бо такі виродки завжди дбають лише про себе і їм нікого не шкода.

• Неприємна маніпуляція послати Алекса на війну, мовляв, такий, як він ще здатен на щось путнє. Та й з Ірою подібна халепа, адже її вагітність багато хто може сприйняти, як позитивне завершення твору й ознаку того, що вона ніби як небезнадійна.
  Оце не все так однозначно, це наче (заберіть їжу від екранів!) в кацапській літературі, де усіляких покидьків вибілюють і наприкінці твору дають їм шанс на нормальне майбутнє, яке такі персонажі зовсім не заслужили.

Персонажі
У цій книзі лише бики та відморозки, корупціонери та шльондри.
Навіть обидві бабусі по-різному моторошно поводяться, що особливо яскраво проявляється у їхньому втручанні у чуже особисте життя.
Що вже й казати про безмозких хвойд, які продовжують вірити у можливість завести нормальні стосунки з кимось із клієнтів.
Загалом, що найбільше не сподобалося в головних героях книги, так це те, що вони не здатні нічого бачити далі своїх непомірних потреб, ницих інстинктів і власної сім'ї.

Іра - головна героїня, прокурорська донька. Дитинство у неї трохи моторошне, поведінка нахабна, зухвала й намахана.
На початку в неї ще є хоч якісь позитивні риси та вчинки: вона попри здатність батька купити їй диплом, добре вчиться, прагне розібратися, куди поділася її матір, спробувала врятувати повію, яку гамселили, та, як не дивно, навіть знайшла собі роботу, коли того вимагали обставини.
Попри те, що Іра іноді намагається займатися в житті чимось корисним і важливим, але в неї виходить все тільки гірше. Чому ж саме?
Насамперед, тому що вона тупа і вперта, як стадо віслюків. Розбещена і зарозуміла мажорка не здатна змиритися з тим, що вона не отримає усе, що хоче, тож готова платити за це будь-яку ціну. Наприкінці взагалі доходить до абсурду, коли її ґвалтують і гамселять, а вона продовжує перти до мети, наче самотній москальський танк українським мінним полем. Вона ні на мить не сумнівається, що, можливо, мета все ж не здатна виправдати деякі засоби її досягнення. Пиячити більше, щоб менше наркоманити, стати хвойдою, щоб владнати все – отак у неї "вирішуються" проблеми.
Окрім того, вона дуже егоїстична і самозакохана. І от що ще не сподобалося у тому, як представлена така героїня, так це те, що з нею дійсно не стається нічого з летальними наслідками, бо найбільш небезпечний кримінальний авторитет у місті вирішив зробити її своєю власністю. Тобто сам сюжет твору обертається навколо гг, наче вона центр всесвіту. От було б природно й логічно, аби "раптом" виявилося, що для кримінальників вона була б таким же дешевим витратним матеріалом, як та руда хвойда, але ж ні. Наша татусева зірочка не така. Вона ж, всратися й не дихати, яка особлива й зовсім не як усі!
Перший найгірший її вчинок: вона так і не розповіла про вбивство, що сталося на її очах. А все тому, щоб самій не отримати проблем вдома й потім стільки жувала шмарклі, яка вона вся нещасна, бо злий світ і погані люди змусили її жити у брехні.
"такі, що можна було б на них дивитися годинами, як на відфільтровані фото інстасамок у соцмережах." Отакий збочений смак у гг.
Пісня про брови кацапська, що підтверджує цитата з неї російською. Зрештою, логічно, що така Ірка слухає відповідну музику і музичний несмак передається спадково.
Вона зневажає звичайних людей і смітить на вулиці.
Було цікаво спостерігати, як ніжна татусева квіточка, в усіх сенсах розбещена мажорка змушена жити, як прості смертні й наскільки її вистачить на звичайній роботі.
Її безпросвітна тупість і самовпевненість неабияк дивують. Ця дурепа з якогось біса вирішила, що сама переможе кримінального авторитета. (От менти і конкуренти не змогли підібратися до нього, а дев'ятнадцятирічна шмаркачка зможе.)
Зокрема вразило, як вона раптом вирішила, що зуміє заколоти його ударом у серце, для чого потрібно влучити точно між ребер. Тим паче, що жертва з оголеною грудною кліткою не сидітиме й не чекатиме, доки кілер-аматор намацає потрібний міжреберний проміжок і як слід прицілиться.
Окрім того, Ірка абсолютно не орієнтується в соціумі. Все, що варто знати про її подругу Таньку: "Вона говорила, що все йому прощає за його офігенний член". Хвойдовита подружка тут привела гг до неприємностей, а не нормальних стосунків. Одначе, це кліше все ще працює, адже фоні зовсім припеченої Таньки наша Іра звісно що вся не така й воно саме так випадково вийшло.

Алекс - фактично педофіл, перевертень в погонах, кримінальник, який розбив Ірі пику з ревнощів, а ця дурепа до останнього вішається на нього.
Вони одне одного варті, як і всі головні персонажі тут варті трагічного кінця.
Звідки в Україні взявся Алекс – ще та загадка, бо простого смертного мента, який ніколи не мешкав закордоном, навряд чи б хто так називав.

Батько - пияк, наркоман, прокурор, корупціонер. Бився з матір'ю гг.
Логіка у батька страшна: те що донька мусить прибирати блювотиння за набаняченим чмом, то нічого, але він не хоче, аби вона бачила його за ґратами.

Стас – офіційно головний лиходій, вправний ляльковод і маніпулятор, але щось слабо віриться, що така одержимість якоюсь мажорською дівкою могла б бути реальною. Такий, як він, швидше за все вколошкав би Ірку за першої ж її спроби викидати коники, а потім би хвалився як він хвацько спекався прив'язаності до іншої людини.
Сподобалися його міркування про те, що не в нього проблеми з цим світом, а це в цього світу проблеми з ним.
Кумедно вийшло, що навіть психопат багато в чому брехав менше, ніж головна героїня.
Не вірю, що така скотина, як цей Стас може нормально дбати про хвору дитину.