Маніфест дуже поганої літератури

Хто на Аркуші ще не встиг висловитися з приводу "хорошої" та "поганої" літератури/жанру/авторів/персонажів/блогів? Є ще такі? 😜 До речі, ви знаєте, що одна мудра людина завела колись окремий блог саме для скарг про все і всія? От тепер знаєте, куди писати.

Так от, дайте сюди мікрофон нарешті (інакше сама відберу). Тільки сьогодні і тільки зараз, брудні таємниці, що приховуються експертами-хейтерами-мудрофілософами та іншими, панами й панянками, коли вони виходять на трибуну з черговим закликом "не пишіть це" (примітка: не стосується лише Лани Філлі, там геть інша історія😁)! Готові? Ну що ж, тримайтеся за капці.

Бійтеся своїх бажань, вони збуваються

Що ми бажаємо отримати в результаті, коли кажемо "мені не подобається Х"? "Хай той Х згине, згорить синім полум'ям, наче його не було!". І я можу лише підтримати, коли мова йде про речі, які об'єктивно заслуговують на спалення (масква). Але в будь-якому випадку ми маємо усвідомлювати наслідки втілення своїх бажань і бути готовими з ними впоратися, а не чухати потилицю зі словами "ой, не подумав". Навіть з масквою є нюанси, бо наприклад, астероїд з півпланети мене якось теж не влаштовує в якості інструменту небесної кари (я не ілон маск, немає в мене квитка на Місяць)🤔.

А що з літературою? Давайте подивимося. Припустимо, одного ранку прокидається Аркуш - а там нікого. Всі автори оцінили власні творіння за сукупними маніфестами літературних знавців, зрозуміли, що з жодного з них не вийде нового генія сучасності, і вирішили, не змовляючись, "хто останній - вимкніть в аеропорту світло, будь ласка". Уявили?

Насправді так не буде. А настане "судний день" для так званої "хорошої літератури". Бо мало хто, як автори, що редагують і переосмислюють свої творіння на предмет банальностей і помилок, схильні до заниження власних заслуг та здібностей. Генії безпорадні як сліпі кошенята, перед нахабами, які викладають свої творіння, не дивлячись на одруківки, відсутність абзаців, очевидні штампи та інше. Які не соромляться в своїх соцмережах закликати всіх "бестселер Нью-Йорк таймс, заходьте почитати". Використовують ШІ для ідей чи навіть готових текстів. Ці - не вийдуть. І твори не видалять. Хіба що в дусі загального флешмобу. А потім повернуться і будуть розкошувати, бо читати стане нічого, крім них.

А генії що? Вони, ніжні розумні створіння, будуть плакати в куточку "пастка формату, література вмерла". І так і не наважаться знову щось опублікувати "на люди".

Хейт і благі наміри - ідеальна пара

От цікаво, як би почувалися люди, що з висоти зверхності висловлюються про "йдіть з вашим Х кудись, де я не буду це бачити", якби отримували сповіщення у голові, як у соцмережах: "завдяки вашому посту, автор А видалив свою недописану чернетку", "автор Б видалив..." і таке інше? Підозрюю, спочатку була б ейфорія: все, зникла нечесна конкуренція і погана література! Потім роздратування (та скільки ж їх там). З часом прийшла б допитливість (що ж такого жахливого було у чорнетці?). Ну а згодом... Це було б те ж саме, що Опенгеймеру читати про кількість жертв від його чудового винаходу. Наче ж все правильно зробив - але радості ніякої.

Ви створюєте вакуум - але не пропонуєте нічого, щоб могло його замінити. Чи ваш котрий рік недописаний опус точно цінніше за десять видалених творів про романтичну романтику? Чи читач отримає стільки ж задоволення та емоцій від його читання, скільки від них? Чи вплине це на загальний рівень інтелекту людства? Впевнені?

Ніхто не народжується ідеальним відразу

Феномен "помилки вцілілого" - вироблення висновків на основі лише історій "успішного успіху", а не досвіду боротьби з помилками. Якийсь автор стає успішним - і всі відразу "о, він/вона це зробив, і я зможу, бо вже знаю, як писати". І не виходить здебільшого.

Бо автори сором'язливі і не завжди хочуть зізнаватися, що до бестселеру були й невдалі подання на конкурси, і чернетки, які складалися в ідею роками (а могли й не скластися), а можливо - твори, які не стали дуже відомими (Дж.Р. Р. Толкін починав взагалі як поет за 20 років до видання "Гобіта"). Однак чи змогли б вони написати свій шедевр без цих невдач?

Автор вдосконалюється лише в процесі творчості, теоретично осяяння натхненням не спіймаєш. Мають бути пройдені й негативні коментарі, і жах "це що, я писав? оце сором...", і сміливі експерименти у не своєму жанрі. Зверху ще додається необхідність дбати про залучення читачів, боротьба з реальністю, іноді - осуд близьких (навіщо ти свій час витрачаєш на цю маячню). І без "пишіть лише хорошу літературу" достатньо приводів все кинути.

Універсальної формули "скільки творів повинні бути написані, щоб вийшов шедевр" немає і не буде. Можливо, у когось виходить з першої спроби (не дуже вірю, пам'ятаючи про "успішний успіх"). У когось шедевр, на думку самого автора, може не вийти ніколи. Коли пишу - я геній, перечитую через якийсь час - це жах 🥴. Але навіть по власним роботам тверезим поглядом бачу, що моя майстерність відточується: висловлення звучать краще, описи живіші, менше залишається цінного "у голові".

Сповідь автора поганої літератури

Я пишу фанфіки. Кажучи пафосно - бо бачу світ, де чужі герої діють по іншому, аніж задумав автор оригінального твору. Цей жанр не вважається високою літературою об'єктивно через неоригінальність світу й персонажів. Ну ок.

Якщо у мене в голові з'явиться якась оригінальна ідея - я буду використовувати надбання майстерності з попередніх робіт. Чим це відрізняється від натхнення творчістю класиків - хоч вбийте, не розумію. Класики у кожного свої. Соромитися? Мої фанфіки подобаються читачам і мені, що ще треба? Премію? Заберіть її собі.

Поки що мої власні світи мовчать. Маю віру у те, що накопичується натхнення. Не накопичиться - значить, піде у ноосферу. Але якщо піддамся закликам і буду писати "у стіл", щоб світ від мене відразу побачив шедевр високої літератури - скоріше за все, не напишу нічого, навіть з натхненням.

Тому коли я критикую чийсь твір - я не маю права писати "видаліть це негайно". Не можу сказати нічого конструктивного, щоб допомогло автору побачити помилки - краще помовчу. Можу - скажу. По собі знаю, що мало хто буде виправляти вже завершені тексти кардинально. Але можливо це допоможе подивитися на недоліки, які є, але не знаєш, що з цим вдіяти, по новому. В наступних творах.

Не хотіла б отримати сповіщення "автор А видалив своє творіння". Навіть якщо це почеше моє ПВВ (почуття власної важливості).

Рецепт на решту для критиків

1. Не подобається жанр - не читайте. Час покаже, хто виживе (любовним романам вже не одне століття, якщо що 😜)
2. Не подобається твір - дивіться п.1. Є конкретні претензії - пишіть у коментарях автору. Час покаже, хто опиниться в бестселерах, хто в підручнику, а хто на запиленій полиці.
3. Не бачите "високої літератури" взагалі - а як, якщо ви самі її не пишете? Хто, якщо не ви? Час покаже, чи вам вдасться не зафакапити почесну місію.

Всім добра, натхнення, совісті й критичного мислення!