Синестезія, композиція, смайлик

Попередження: блог-роздум, потік свідомості, без претензій на науковість, виключно особисті спостереження. Намагалася писати коротко...але це ж я)

Чи спадало вам колись на думку, як ми читаємо текст? "Беремо і читаємо"? Десь так і є, зовні, однак навіть у фізіологічному плані процес достатньо складний: це злагоджена робота очей, нервів та нейронних шляхів. Що коїться при читанні у мозку - то взагалі ой: аналіз мови, задіяння коротко- та довготермінової пам'яті, візуалізація образів, сигнали до рецепторів (сироти по спині, слина в роті при описі смачних страв, прискорення серцебиття, реакції категорії 18+ і все таке).

Не знаю, чи буду зараз казати про щось радикальне, перевертаюче свідомість і світогляд (маю сумніви), чи про щось очевидне і давно осмислене (теж не думаю). Для мене ці стани чередуються. Але... ми сприймаємо текст не лише як носій мови. Доказ? Відповідь на просте запитання:

Нахіба придумали абзаци?

Якщо функція розділових знаків для сприйняття інформації очевидна ("стратити не можна помилувати", схибиш - і текст розкодується не в потрібну сторону), то навіщо у тексті абзац? Принципово строгих правил щодо його вживання немає ("складається з одного чи кількох речень, поєднаних спільною думкою", Вікі), на відміну від правил пунктуації (хоча й там багато винятків і багатозначності, яка зводиться до "що хотів сказати автор").

Спільна думка - достатньо розмите поняття без кількісних обмежень. Тож в принципі, абзац може розтягуватися ледь не безкінечно, доки автор вважає, що речення поєднані змістом. А може обриватися одним словом, і так десять рядків поспіль - також стиль, що має право на життя.

То чому ж нас дратує в текстах це умовне форматування, якщо воно не впливає суттєво на розкодування інформації? Чому це однаково складно - читати "простирадла" і читати "Одне слово. Друге. Третє", кожне в окремому рядку?

На допомогу приходить поняття композиції. Однак, на мою думку, не стільки літературної, скільки мистецької. Про те, як підібрати сюжетні хвости і закрити всі арки, автори в курсі, а от про те, як саме виглядає їх текст у очах читача, думають лише ті, хто вже щось надрукував: на папері це доноситься якось простіше.

Там на початку щось було про синестезію...

Точно! Геть забула). Синестезія - коли інформація сприйнята одним органом чуття, спричинює додаткове відчуття у іншому органі. Оці всі "музичні кольори", "пухнасті звуки", "кислі, як лимон, цифри".

Можна подумати, що це особливий дар. Нічого подібного: це наслідки метафоричного руйнування Вавилонської вежі, а саме - неможливість пояснити іншим власні відчуття, бо одних засобів мови, на жаль, недостатньо. Синестетичне сприйняття може існувати і на підсвідомому рівні, людина може елементарно не розуміти, що сприймає інформацію якось більш розширено, не одним органом чуття. Візуалізація образів у мозку з графем, відтворення аудіосупроводу внутрішнім озвучувачем - то також синестезія.

Композиційне сприйняття - це спроба сформулювати ту ж синестезію у якісь зрозумілі всім поняття. Вище вже згадувала, чому на всі сто це не реалізувати (таке життя); власне, тому й чемно прослухавши літературні курси, письменник-початківець може так і не второпати, що з його композицією не так.

Диявол - в деталях.

Малюємо словами на екрані

Справа - у естетичному сприйнятті. Точніше - у модних канонах, які панують в суспільстві читачів на даний момент.

Класицизм, сентименталізм модерн - вони ж не просто так виникли. З глобалізацією все змішалися у суцільний пост-модерн (літературознавці скажуть більше, але це мій блог 😜), але ж і попередні течії нікуди не ділися: перші два десятиліття життя ми активно читаємо твори, написані у минулих тенденціях і саме вони формують основу естетичного мірила. Все, що буде пізніше, неодмінно накладеться на вже існуючий багаж і раціональний мозок неодмінно підкреслить "то це вже десь було". Тому в середньому естетичне сприйняття однорідної спільноти має багато спільних рис.

Однак наші смаки різні, згодні? Комусь заходить к-поп, комусь класична музика, комусь обидва; те ж з літературою і мистецтвом. І це також варто враховувати, коли автор пише твір.

Прихильникі спокійних розлогих описів будуть дещо розчаровані, коли цікавий їм текст буде перериватися репліками щохвилини (як медитація - дзеньканням сповіщень). Навпаки, любителі "коміксового стилю", оце "бух! трах! бах! тидищ!" (примітка: жодного негативного підтексту - виключно як приклад уривчастих динамічних речень) не оцінять описи на півсторінки, їм дія потрібна. Ті, хто цінує баланс (я!😁) мають елементарну вимогу: оповідь має бути різноманітною, проте елементи вищезазначених полярних стилів мають бути розміщені доречно, без хаосу.

Ознаки пост-модерну, до яких ми вже звикли

Коли не було синтетичних фарб - малювали кольорами, які могли здобути з рослин або мінералів. З'явилися - і замість того, щоб цінувати прогрес, деякі динозаври класичного мистецтва кажуть учням "всі потрібні вам відтінки можна змішати з базових, завжди так робили". Ні, не всі. Чисто фізично неможливо зробити яскравий відтінок мадженти, який отримується синтетичним шляхом, за допомогою комбінації "синій+червоний".

Смайлики. Курсив-напівжирний-підкреслення. Серйозна література такого не використовує! Ага. Література пре-пост-модернових часів, коли смайликів ще не було, а шрифти друкувалися за одним шаблоном. Зараз, коли ці штуки ввійшли у повсякденне життя, відхиляти реальність смішно.

Нещодавно спіймала себе на думці, що в певному місці тексту дуже проситься курсив. Щоб передати сарказм одним словом, не вдаючись до розлогих пояснень. Бо мені побачити курсив у тексті - це помітити акцент автора на прихованому сенсі слова. Можливо, й без цього вдасться почути. Але...чому я маю замінювати яскраву мадженту на глухий ліловий?🤔

Все, нарешті кінець роздумів

Можливо, настають часи для введення нових засобів оформлення художнього тексту? Тих, що більш виразно задовольняють наше синестетичне сприйняття? Як-от ввійшли в літературу комікси/візуальні новели. Чому в поезії допускаються контрапунктні поєднання, акроніми та інші форми, в яких естетика візуальна поєднується з естетикою аудіальною - а в прозі все більш бідно?

Не знаю, геть нічого не знаю...🤔. Піду все ж поставлю там курсив.