Як ви бачите своїх персонажів?

Чи бачите ви своїх персонажів у себе в голові саме візуально, а не текстом? Обличчя, голос, інтонації, фігура, манера вдягатись і тому подібні побутові дрібнички?
Людина у коментарях до мого твору звернула увагу що я описую саме через волосся і цим нагадала мені про те, що у мене в реальному житті саме те, що називають "сліпотою на обличчя". Я просто не бачу їх, не помічаю, не розрізняю у різних людей навіть в живу. Виправдань типу поганого зору у мене немає (зір ідеальний, зріст вище середнього, тому не спишеш на банальне не помітив). Відповідно я так з цим звикся-зрісся що навіть у персонажів, де зовнішність детально продумана і персонаж давній я часто просто забуваю вказати якісь особливості на обличчі і йду (переважно) на опис волосся, бо я саме за волоссям та зачісками розрізняю людей наживо.
Зарааз от замислився і розумію, що персонажку, яка у мене постійна роки 3 останні, я бачу в тому числі обличчя. Але одну з центральних героїнь більшості своїх робіт, яка зі мною років 10 вже, я обличчя не бачу. Бачу все від манери мовлення до того, як вона поправляє волосся чи вдягнена, але не обличчя, замість обличчя розмита пляма і я ледь вгадую колір очей та форму губ.
Я підозрюю, на які психічні особливості я можу списати своє оце вибіркове бачення та сліпоту на обличчя, хоча і не повністю впевнений що воно повʼязане (у мене РАС), тому цікаво як сприймають власних персонажів інші люди.
Навів приклад з двома персонажками, бо вони близькі подруги і часто фігурують в творах разом.