"Брови врозліт" Ірини "Троянської"

За традицією тут мала бути деяка пісня, яка вельми пасувала б в анотацію книги. Але так, як вона руснява - то категоричне ніт. Так, колись мої музичні смаки і не таке включали, це ще не найбільший треш. Хто в курсі - той в курсі, хто ні - це не так важливо, кому прям свербить дізнатися - пишіть у приват.
Сюди б також підійшов епіграф до "Вершниць Апокаліпсису для Конспіратора", але повторювати двічі - моветон

Вітаю, шановні друзі й недруги! Коториба - хазяйка свого слова: сказала, що завершую читацький марафон - і ось маєте ще один відгук, сором на мою голову 😁. Жадібна книгозалежна я).

Сьогодні перемиємо кісточки роману, 504 сторінки якого непомітно проковтнулися за один-єдиний день. І в принципі, це може вже дещо сказати... наприклад, що мої спроби тримати інтригу поки що таке собі 🙄. Гаразд, під кігтиком - "Брові врозліт" Єви Роман

А тепер нагадаю ще раз прописні начебто положення цивілізованого читача

1. Моральні якості автора можуть, але геть не обов'язково мають бути відображені в його творіннях.
2. Наявність мораліте не має бути обов'язковим елементом твору, якщо автор його там не бачить.
3. Художня якість твору і моральні цінності, відображені в ньому між собою не зобов'язані корелювати.
4. Література різна. Життя теж.
5. Не подобається - не читайте, якщо не змушують.

Поїхали?

Трилер, еротика, криміналітет: guilty, guilty, але все ж і pleasure

Трилер - від англійського thrill, коливання і дрижання - жанр, що покликаний тримати читача в напрузі. Змусити понервувати, приміряти шкірку героїв та пережити не найприємніші відчуття хоча б віртуально. Ситуації, що чіпляють емоційні гачки, у кожного різні: паранормальщина, психологічні виверти, згадки про насилля, зіткнення з фобіями, тонка межа між життям та смертю... Є, з чим погратися авторам, нагнітаючи саспенс.

В цілому жанр шанований і літературою, і кіно, має багато різновидів відповідно до тематики. Однак є нюанс, такий собі слон у кімнаті, поширений на теренах колишнього союзу: трилери про локальний кримінальний світ в очах високоінтелектуальної еліти - як тарган на бутерброді. При цьому трилери про кримінал інших країн - італійську, китайську, японську, американську та яку завгодно мафію! - радо сприймаються аудиторією. Згодні?

Чому кримінальні трилери набули такої шаленої популярності саме на теренах колишнього союзу? Історичні передумови, як це дивно не звучить. А що ж вимагати від населення величезної території, яке в анамнезі практично кожної родини має когось, хто був репресований з тих чи інших причин? А потім, після розпаду імперії зла - пережили анархію та розруху 90тих? Потягу до гумористичної романтики? Ну, це теж є. Але в певний момент на книжкових розкладках під паршиво надрукованими паперовими палітурками що було? Кримінальні трилери і детективи. Про що пачками знімали серіали? Ага, про кримінальний світ ж в усіх проявах. Що по радіо Шансон крутили? Отож бо.

І якщо починалося все з благих намірів - покращення іміджу правоохоронних органів серед населення, то завершилося за упокій: романтизувати стали вже тих, з ким ці доблесні герої мали боротися. Чому? А чому потрібно було відбілити тодішню міліцію? Як же інакше простим громадянам розрізнити, де насильство, санкціоноване законом, а де - не дуже, якщо друге часто маскувалося під перше? Романтизації злочинців вже тисячоліття: казки про шляхетних розбійників і кмітливих крадіїв ще у "1000 і 1 ніч" були - все з тих же причин, що й зараз. Додайте сюди генетично сформовану ненависть до радянської каральної машини репресій та наочну демонстрацію, що обхід системи приносить більше статків, аніж слухняність - вуаля, маємо навалу бандитських серіалів і книжок, які на гребені хвилі популярності.

Як і з іншими жанрами, типу роментезі, знайти перлину у масі книг про вітчизняний криміналітет можна, але покопирсатися доведеться. До того ж показна стигматизація локального кримінального світу поширилася й на тих, хто читав цей жанр. "Сьогодні він читає книжку про кілера, завтра сам піде заріже сусіда у підліску": насправді це не пусті побоювання, особливо відносно молоді. Кримінальні трилери відтіснили до розряду "пляжного чтива", накшталт сканвордів, щоб вбити час.

Зараз паперові трилери все ще популярні. Та й електронні теж. Виокремився напрям "владобосся-мафії" для читачів, більше зосереджених на еротичному аспекті (кінків там - не злічити). Жанр живий, скільки не стигматизуй - бо заборонений плід приваблює.

Трохи про саму книгу до спойлерів

Анотація чесна, додати можна лише те, що автор вказала у списку до марафону.
Рядок з попсової пісеньки "Брови врозліт, вітряная гривка" вдало задає ритміку всього твору, і на нього накручується дуже і дуже багато всього...

Бувають же ж такі співпадіння...

Прочитала "історія заснована на розповіді дівчини, підслуханої в потязі" - і як блискавка перед очима. Цікаво, чи могло бути таке, що цей же невідомий прототип зустрівся мені у інтерсіті "Київ-Перемишль"? 🤔

Це вельми неввічливо, але... ця нехороша людина, яка до третьої ночі тріскотіла зі своїми подружками "про папіка та масіка, шопінг у Мілані та ремонт у квартирі на мільйон" 🤮 на сидіннях акурат переді мною... Каюся, винна: коли вона з почтом нарешті зійшла у Львові, мої внутрішні побажання щодо її майбутньої подорожі навздогін не надто відрізнялися від описаних в романі. Можливо, трохи менш жорстокі. Але приблизно в тому ж руслі. Мої намагання заснути не врятували навіть навушники! З музикою на максимум!😤

Це я до того, що описана героїня, Іра - персонаж реалістичніше нікуди. І її середовище також. Золота розпещена дитина, батько якої нічого не пошкодує для улюбленої донечки - таких дуже багато. Завжди були.

Те, що героїня перемикається між особистостями, виступаючи то безпорадною дитиною, то холоднокровною інтриганкою... Її абсолютна пластичність особистості у кризових обставинах запросто може випливати з дитинства: попри всі турботи, у маленької Іри середовище було не надто здоровим. Звідси й небажання дорослішати ніколи попри всі запевнення, що от точно, зараз, все, остаточно 😏. Своєрідний захисний механізм, інстинктивне сподівання на безпеку. Це не виправдовує, але пояснює.

Хоча в особі героїні все ж багато вигадок: вона без проблем їздить громадським транспортом, швидко знаходить роботу і тримається там достатньо довго без особливих істерик. Та й ціну грошам, як не парадоксально, знає.

Щодо інших героїв теж претензій немає, в їх існування в реальному світі повірити елементарно. Єдиний недолік авторської подачі - вони трохи більш інтелектуальні, аніж очікується за вчинками. Питання не в стереотипах відносно стандартних персонажів подібного жанру: щоб мати за спиною настільки глибоку мотивацію, як у Стаса, Алекса, Олесі та інших - трохи натягнуто на глобус. З іншого боку, цим твір запам'ятовується.

Величезний спойлер: окрім маленької дівчинки, яка з'являється лише в кількох епізодах і особливої ролі не відіграє, там немає хороших героїв. Суцільна темно-сіра або чорна зона моралі. Мені особисто від цього було ок, бо "світлий" на цьому тлі вийшов би суцільним сиропом. Мораліте? От я прочитала і усвідомила для себе ще раз певні "ні, так робити не буду". Якщо комусь в мозок запало щось інше - співчуваю. Так, там дуже й дуже багато відвертої крінжі: деяка передбачувана, а деяка ні (сцена з короваєм, фінал 😶😶😶). Але вона не подається в позитивному аспекті навіть попри начебто романтизацію. Від неї сахаєшся.

Бінго штампів та сюжетні повороти

Рррокове кохання - головний рушій всього твору. Який вже є. В ім'я нього чиниться ота всіляка крінжа. Тільки тут воно жодного разу не романтизоване, хіба що в свідомості головної героїні (за що її геть не шкода). Акцент скоріше на неприглядних сторонах "мафіобосної" романтики.

Сімейні перипетії зібрали повне бінго: гріхи молодості, фатальний любовний трикутник, "іноді вони повертаються", помста, що передається у спадок... Щось доволі передбачуване, але деякі кроки були несподіваними.

Детективна складова: головна героїня попри активне залучення у процеси, не надто звертає увагу на дрібниці. Тому сюжету доводиться підкидати роялі, щоб якраз вчасно. Іноді дуже бракує POV від інших персонажів (Стаса, Алекса, та навіть Олесі): впевнена, це показало б сюжет з несподіваної сторони. Однак можливо читачу цікавіше додумати, що там за вузьким кадром зору наївної дівчинки, самостійно: зрештою, про переділ влади у криміналітеті написано багато до цього.

Називав горщик чайник замурзаним, або про стилістику 😏

Вона гарна, без жартів. Звороти, описи, підхід до деталей. Авторська праця по збиранню докупи всієї реальної крінжі (яку, на хвилиночку, через стигматизацію досліджують, але то ще потрібно пошукати джерела, вдумливо їх опрацювати і не, пардон за прозу життя, виблювати на деяких моментах) величезна. Про деяку інформацію все ж хочеться вірити, що автор художньо перебільшила...хоча в житті і не те буває.

Що цікаво, прочитавши два твори пані Moonrise Darkness попередньо, маю сказати, що спільний вайб у них з "Бровами врозліт" є, і ще й який 😏. І певні моменти в стилістиці, наприклад ті ж описи життя героїні - це як одна ідея, яка постукала до обох авторок. Пані, чи випадково ви не родички 😜?

Написано багато, треба завершувати

Кримінальний трилер - не мій жанр. Наврядчи буду шукати, що б почитати на цю тему ще спеціально. Однак марафон на те й марафон, щоб виштовхати читачів зі звичних бульбашок.

Як одиничний твір "Брови врозліт" мені сподобалися. Там є багато класичних штампів подібного жанру - однак вони обіграні з потрібним саспенсом і увагою. Героїв хочеться прибити оптом - це теж гра на нервах, насправді, ніхто не змушує їх любити.

Ось тепер точно все, дякую за увагу