Проект Квірін

07.25.203… Перший запис

Так, як його включати! А, отак — сенсором сітківки. Що я тут роблю — набираю текст в особистий щоденник. І сиджу на пластиковій табуретці у пластиковій капсулі у проєкті Дуеллона чи Беллона. Табуретка біленька, капсула якась кремова, а проєкт такий, що висадили дослідників на Марс. Беллона — то його дружина чи сестра у римлян, теж богиня війни. І ми маємо лазити по Марсу цілий марсіанський місяць і передавати на Землю данні. А доба тут зветься “сол”, довше земної аж на тридцять сім хвилин. Я вже своє відправив, тепер релаксую. А Марс насправді рудий, а не червоний.

07.26.203… Перший запис

Так, цей планшет глючить чи то Френк колупався в налаштовуваннях? Чому місяць попереду числа, як дату писати? Еге ж! То це має бути другий запис, а не перший. І чого він ліз в мій особистий планшет? Для передавання отой червоний є, від “Житомирспейс”.

А тепер — дещо цікаве. Дуже цікаве. Хвон каже, що його дрон щось знайшов. А от що — не каже, наче нам двом зрозуміліш запис подивитись! То ж він — дроновод ще з війни, з Добровольчого Легіону, а ми ж цивільні, тим дроном хіба що ковбасу додому носили.

І що? Гора біла, гора жовта, гора помаранчева на тому записі, пісочок унизу, вітер дме, пісок хвилями закручується, отам наш буй-аналізатор повітря з трьома пластиковими прапорцями: Україна, Південна Корея, США. На жовтій горі щось є? Блищить? В тріщину забите? О, туди далеко лізти. Соли три або чотири скутером, бо я пішки не піду! Я біолог! Френк метеоролог, він тим більш не піде. І головне, щоб скутер не посадив акумулятора, а то стане, як у капсули 17 на тренуваннях — вони застрягли посеред Аризони та мало не засмажились живцем. І зламали скутера.

І оте блискуче може бути просто мінералом чи металом, тут наче є срібло.

Але ні — після максимальної обробки кадру там щось з прямими лініями, наче прямокутник чи квадрат. Це роблять люди, у природи нема прямих стін чи ліній. Це зробили люди. Або запис глючить. Глючить. То ми просто на нервах, того і бачимо різну хрінь? Хтонь? Щось звичне, земне, знайоме.

07.27.203… Перший запис

Чорт з ним, з заголовком! То не важливо. Важливо те, що ми запустили туди ще один дрон, з приладом для МРТ. Те ж саме. Там у тріщині є якась квадратна хрінь. Вона не просвічується. Але маленька, розміром зі старі планшети, у яких діагональ екрану була десять дюймів. Треба все ж її узяти. Тільки озброїтись і забрати. Так, зараз тут нема нікого більшого за рідних марсіанських бактерій у рудій пилюці та нас, але хто ж його знає, як воно буває.

07.27.203… Другий запис

Я створив інший профіль. Я — не Кузьменко, я — метеоролог проекту Квірін, так в США називається проєкт Беллона, Френк Рей. Semper Fi! Марс не чув нашого девізу, а я не раз був за морем, я знаю, як то. І я наче знаю, що ми могли тут побачити. Але — то ж дурна байка, вигадка мого здурілого на старості років діда. Чи не зовсім? Він це чув від пілотів, як був молодим та працював у Пенсаколі, але від кого саме — не казав. А от чув він таке: зразу після того, як коммі наче запустили свого ідеального кандидата у космос, зараз ми вже знаємо, що ніхто тоді нікуди не літав, їх ракета підлетіла і ляпнулась у степу, не вийшла навіть у стратосферу, вони запустили, виправивши всі помилки, когось на зразок нас, проєкт “Червона зоря”: двох людей на Марс. І наче як вони гарно сіли, щось відправили на Землю і раптом замовкли на віки вічні. От тільки перед мовчанням вони щось встигли сказати і проєкт раптово згорнули. А що ті двоє сказали — ні оповідач не знав, ні мій дід. І я не знаю. Зате тепер можу й дізнатись. В мене й так одна рука біонічна та імплантів повні щелепи, ще зуби місцеві мешканці об мене зламають.

І те, що побачили ми дроном, може бути свідченням існування того проекту. Або то німці, в них теж щось таке було.

07.28.203… Перший запис

Так, що б написати, щоб потім люди не сміялись? Це ж не може такого бути, як те, що ми наче знайшли. Ми на Марсі. Ми тут ще довго стирчати будемо, два марсіанські тижні, і якщо передамо на Землю щось про знахідку, то нас же комісують через психічні захворювання! Усіх трьох! Мене теж. Але — от воно, на столі лежить. Загорнуте в старезний шмат фольги. Дрон витяг оте зі щілини у скелі і приніс до нас. І я можу вписати своє ім’я в історію Кореї. Але краще ні. Бо тоді з мене будуть сміятися усі.

07. З0. 203… Перший запис

Я зміг це розмотати! І закріпити залишок тексту на трьох листочках цигаркового паперу. А це — старий планшет з алюмінію та шкіри, який тільки з-за сухого повітря не розвалився навпіл. І тепер саме я маю це прочитати, бо ні Френк, ні Хвон не знають російської. Щасливі. Там був ще четвертий клапоть, у планшеті. Якась світлина. Вірніш, те, що від неї залишилось — дві пари чорних гумових чобіт і обірваний, обвуглений краєчок. І це співпадає з тим, що вдалося відновити з тих листочків — двоє людей. Якісь дослідження атмосфери, метеорологія, спроби знайти бактерій, невдалі спроби. Ну нічого такого, про що треба якнайшвидше доповідати у НАСА.

А це ще що? Не цифри, слова. І слова дуже цікаві — “хтось ходить біля модуля. Уночі”. Цікаво, що вони їли тоді? І чи не було те щось скомпроментовано ще на Землі? То ж було навіть до космічних станцій, ніхто і не вмів робити космоїжу чи сублімати. До речі, про сублімати — я знаю когось, хто притягнув сюди свою лапшу з курчам-підривником на чорній упаковці. І не одну упаковку, а цілих сім! І я знаю, що це — колись, давно, студентом-першокурсником купив таку упаковку і з’їв. Це був другий найдурніший вчинок в моєму житті. Звісно, я теж протягнув грибний суп, але це на випадок, коли в нас закінчиться їжа. А її тут на два марсіанських місяця запас — усілякі тюбики, сублімат заварного крему, десять екземплярів, п’ять пакетів ламінарії, це для моїх бактерій! Не на суші з крабових паличок з нагоди того, що хтось хоче суші, а сюди ще не завозять експрес-доставкою!

А тепер мені ще більш цікаво — нас мають забрати, бо вже є чим, Старшіп-3, чи як там його. В нас у капсулі стоять регенератори кисню та росте картопля сорту “Марсіанин”, червоняста, мілка, на гідропоніці. Нічого так підросла, квітнути починає. А “Червона Зірка” були смертниками чи як? Бо ми бачили з дрона уламки їх капсули чи в чому вони там сиділи. І ті уламки, як мені у два впевнених голоса сказали Хвон та Френк, були чимось підірвані. Зсередини.

Ото треба самому подивитись, бо дроновод з морпіхом дуже розбираються у вибухівці! Ви ще бактерій моїх соусом барбекю погодуйте, щоб вони зраділи!

08.08.203…. Другий запис

Ми там побували. У залишках, які майже розсипались від іржі, а їх пластик зник невідомо від чого. Але я не біолог. А от діра в черепі без нижньої щелепи - цікава. Маленька, кругленька. Така від кулі з якогось там пістолета, що ніколи не пішов у серійне виробництво. І сліди, які наче хтось нам зберіг - один стрельнув другому у потилицю і втік. Недалеко, недовго, на кілометр звідсіля, поки кисень у балоні не скінчився. Не те, щоб це була така вже велика втрата для освоєння Марсу, але чому вони так вчинили? Можливо, відповідь у тих папірцях, які ще не розшифрував наш біолог? Дарма я зробив суші солу тому, він на мене, мабуть, досі образився.

08.12.203… Перший запис

Так, я дещо зміг розібрати. От тільки чи я здурів, чи ті, хто на тих папірцях таке писали — наче на Марсі хтось є. І у того чи тої хтось — сині очі, три ока на морді, воно високе, та наче схоже на людину, бо ходить вночі біля їх модулю. А чому тоді наші камери нічого не вловили? Вони ж в усіх діапазонах, і радіація, і тепловізори, і навіть рептилій побачать.

А ще гірше — оте, триоке, просилося до них. Стукало, дряпалось, плакало і благало словами. Цікаво, що саме в їхній їжі дало таки ефект? Ерготин? Та наче не було у них таких страв з поганого зерна. Чи були? Зараз вже не знайти їх слідів.

І найгірше — це, з синіми очима, бачив один з них, а не обидва. Можна було б зрадіти і списати все на психоз. Але…

08.14.203… Другий запис

А тепер трохи зрозуміліше, що сталось між людьми з “Червоної Зірки”, якшо їх можна так назвати. Я не знаю, чи вони обидва здуріли, чи один, але — я пробив прізвище на блокноті по усім архівам. І ота людина вбила родичів того, з ким полетіла на Марс потім. Написав на них наклеп, що вони хотіли чи вбити Сталіна, чи отруїти усю воду — і знищили тих людей. А другий, який пішов, судячи з його поведінки, про це якось дізнався. Вже тут, на Марсі. Хоч одну добру справу зробив. От тільки — як? Не може ж бути, щоб перший просто вибовкав йому таке. З другого боку, може другий якось катував першого, щоб дізнатись це? Але тоді незрозуміло, як другий довідався. Таке ж не кажуть своїм колегам, особливо таким, зі зброєю в руках. Тобто тут був хтось ще, чи була. Але в мене передчуття, що то — чоловік.

08.16.203… Перший запис

А я знаю, кого могли зустріти ті, з розбитої капсули. Дивно, що здогадався саме я, хоча про них довідався нещодавно, їхні, европейські боги, діти Марса — Палор та Павор. І це зовсім не супутники. Вони є, хоч і сховані за старими могилами та забутими релігіями. Марс же бог помсти, так?

Дописано іншим профілем — це вже не жарти. В тебе ж конфуціанство як релігія!

Так от, якщо ми можемо зафіксувати думку та уяву та перевести її в текст чи малюнок, то, можливо, на Марсі, така думка змогла породити галюцинацію? А двом одне й те саме може ввижатись?

Дописано іншим профілем —Може, це — індукована галюцинація.

А що тепер робити?

Дописано іншим профілем — не чіпати моїх бактерій! І я ще не все розшифрував, там один маленький листочок, і там щось є. Мабуть важливе. Або ні.

08.19.203… Другий запис

Наскільки я розумію, другий листочок був схованим, у маленькій шкіряній кишеньці на обкладинці і дивом не розпався. Так рецепт смаженої картоплі не заховають. І там наче одне слово.

08.20.203… Перший запис

Я розібрав те, що було написано на малесенькому клаптику цигаркового паперу з кишеньки на планшеті. Мій батько, військовий льотчик та комуніст, злякався, не повірив би. А я знаю, якими вони були. І завжди були. Там написано — ми смертники. Починаю операцію “Аеліта”. Тобто — один з них все ж труїв другого чимось, викликаючи в нього галюцинації, тільки не так сталось, як гадалось!

От тільки — що ми сфотографували з дрона, при сонячному світлі, з повітря: біля нашої капсули стояв чи сидів, чи хто його зна, воно на павука схоже, буй з прапорами обійшло, махнуло нам задньою ногою і розчинилось у повітрі. Це не піде до звіту НАСА, це піде в мій особистий архів. Бо павук, як казала моя бабця, слідкує, хто в хаті грішить та богу каже. Я тоді не знав, що богів у людей дуже багато. Але тепер знаю, що вона правду казала. І тепер я піду і вивчу, як поїли мої бактерії на марсіанському повітрі.