Не роби мені погоди

Вулиці пошарпаного облцентру не обіцяли нічого хорошого.

- Ну, і? Куди йдемо?

- Ай, вибачте, я спішу.

- Тобі, не стидно, падло?

- Ви мабуть мене сплутали з кимось, я ведучий з 12 каналу. Орест Підстра.

- Нє, ти падло. А не Орест. Саме натуральне. Ти погоду віщаєш?

- Я? Так. Ні. Я не падло. Тобто я віщаю, але статус падла мені не подобається. Чому ви обзиваєтетесь, юначе?

- Я тебе щас бить почну і рьобра ламать по одному, та спершу ти дізнаєшся за шо. Зрозумів?

-Послухайте, ми дорослі люди. Вам скільки вже? 24? 25?

-21. Просто бухаю багато. І б'юсь. Частіше бухаю - частіше б'юсь. І знаєш що? Я вже пяний. І ти... Ти... падло, яке я буду бити. За діло.

- Я викликаю копів. Мені ще так не погрожували! Хлопче, відвали!!! Я старший, я ведучий погоди, ти зібрався зі мною битися? Де, повага? Де, вихованість?

- Де, де... в пісочниці он пошукай, котики бачив прятали. Хочеш пояснень? Тоді парі, згоден? Як не погодися, що падло, відпущу. А як погодися, звиняй. Отмудохаю як Боженька. Лади? Руку давай. Так мужики закладаються.

- Ви, туди .... харкнули щойно? І тянете мені?

- Ти шо, ти деган. Граблю сюди!

- Добре. Давайте свою історію....

- Ти знаєш Нінку з Старозаводського?

- Журналу? Хмммм.... району?

- Ну, ти і тугий. Семете поруч з містом, самі гарні баби там. Ти що цей... гєй? Не їздив туди ніколи?

- Я не їздив, але і не гєй.

- Щось я вже сумніваюсь, раптом я тобі ребра поламаю, а ти по збочинськи радітимеш. О, хмари. А ти зранку обіцяв: сонячно і без дощів.

- Так, ти вже сам заговорився. Давай розказуй. Я поспішаю.

- Оце діло. Кароч, у мене на шабашках вихідні видались. 4 дні підряд. Раз в рік так бува. І я запланіровав погуляти з Нінкою. І знаєш що? Ти все спаскудив!

- Я?

- Та слухай! Я перед виходом зранку включаю ТВ, а там ти. І такий: весь тиждень дощі, хмарно. Дома сидіть, дупці отращуйте.

- Я так не кажу!

- Так. Ти, так. Шановні, йомайо, грійтесь з своїми женьшень вдома і поїть їх чаєм.

- Це вже ближче до правди.

- Ти хоч знаєш, які шанси на чихпих у такого як я, з такою як Нінка, лише на чаю? Нуль цілих, нуль десятих. Зрозумів? Мені треба в ресторан, де дорого,

чи в кабак, де боргів в зошиті за поля вже набрано. Лишається берег Бугу.

       І то треба так старатися на атмосферу і укромні закутки з кущиками шукать.

      Так от, я думаю квіти треба. Канєха. В цвіточний прикатив, а там продавець мені втюхує польові квіти. Беріть, дівчатка таке люблять. Рози - це нині

пошло. Будете неперевершеним.     

       Я, всю ту лапшенцію, як дуринда, проковтнув і взяв самий великий віник. Пахло офігєньськи. В Сільпуху ще зайшов, набрав різних ніштячків. Ну, щоб женьшень і похазяйнувати могла, щоб я похвалив, ну і щоб сильно не замудохалась.

       Я приїжаю до неї на своєму чудомобілі два один ноль першому. Бігом до калітки, дзілінькаю, чекаю. Вона така красівоха виходить, і я дарую букет.

       А та усміхається, і на клумбу свою косить. Я очами туди, а там такі самі. Оті, неперевешені. І ще клапоть так гарно вирвано. Я такий: то не я, а вона така:

знаю. То я їх зранку продала. І рже. А мені сказали - вони найкращі!

- І не обманули.

- Ха-ха, так. А ти..ти.. розумніший ніж на вид. Слухай далі.

      Вона така, мій Вовчику, бо я ж Вован, зайчику, я знаю, я обіцяла, ти і я... бережок. Та мені терміново треба розвести Ейвон покупцям. Допоможеш?

       Бурчу, що не встигнемо. А вона хитрюжка: так, ми ж на твоїй ракеті швидесенько.

       А я люблю коли дівчулі хвалять мою ракету. Погодився. Кажу, ще парасолю нову прихвати.

      О, знову хмар нема. Що за день?

- І не кажи. Вірніше, кажи, розказуй вже далі.

- А вона ще так награно дивується. Як? Я і помітив. Агась, 58 фоток в Фейсбуці з ним в різних позах, зі мною би так. Ми поїхали, тудим - сюдим. Там адрес 30 було, бєнза викатав ... , але гра тих свічьок вартувала.

       А як до подружок заходила, то

фоталась і там з тим парасольом, все це заняло трохи часу. Вже обід настав.

       Ми у подружки Стасі перекусили чаєм і рулетіком з вишнями. Наче, я не розпробував, чесно. Потім ще розвозили. І я почав злитись. Затянулась

прелюдія.

        Вона, усміхаючись дивилась на мене і пообіцяла сьогодні незабутньо обрадувати.  

     Обрадувала, блін! Їй дуже різко поплохєло, ледве встигла вікно

вікрити, щоб туди ото все.

      Я бігом в лікарню. Їй терміново там роблять процедури усілякі.     

      Блін, а тепер холодно. А подружаня її вже у відділенні капається, в отключкі. Я за батьками, за речами, за ліками...    

      Задовбався вкрай. Так от, це ти винен, бо обіцяв дощ. І через тебе я попросив її взяти парасолю.    

     А через фотки з ним, вона наїлась того рулєту страшного магазінського.

    Хоча, знаєш? От розказав і передумав тебе бити. Ти не винен. Піду продавця рулєтіків уважу. Падло таке.

- Та, ні. Я справді винен. Я змінив погоду. Мені було скучно, другий тиждень дощі. Це завжди змінює погоду.

- Ти прочитав не по бумажці, чи що?

- Вовчику, зайчику, не тупи. Я, клятий Бог цього місця, від мене залежить дощ, сніг чи фіолетова  кукуруза впаде з неба.

      І твоя історія.. Вона чудова. Давно мені так не погрожували. З Нінкою зараз все добре?

- Так, тиждень відлежалась і норм, вона в мене моцна. А номер твій можна?

- Добре. Чого проситимеш? Золота, здоров'я, ще жінок?

-Та ні, наберу як на рибалку їхать буду, щоб погодку підрівняти.

     І ти, цей, не чуди там більше з прогнозами, люди в тебе вірять.