Провчи мене за моє кохання, бо я не можу жити без тебе

Провчи мене за моє кохання, бо я не можу жити без тебе.

Пролог

Ви вірите у кохання, коли людина може дозволити іншій, яку безрозсудно кохає, вбити себе?

А якщо суб'єкт кохання не людина? Але може бути людиною, коли того захоче?

А якщо тобі байдуже, живий ти чи ні, коли поруч немає того, кого ти кохаєш?

А якщо ви готові дозволити все своєму коханню?

А якщо ви готові дозволити своєму коханому вбити себе?

Тільки заради чого?

Щоб померти й більше не страждати?

Чи краще пережити все це й знову закохатися?

А вдасться вам таке?

1

Маша, закінчуючи місцевий технічний університет, взяла офіційне направлення на працю на одному заводі, що явно загинався та ледве тримався на поверхні бізнесу.

І ось наближався її перший робочий день на посаді інженера-конструктора.

На данному заводі була серед інших одна особливість: кожен працівник повинен пересікати прохідну саме через свою кабіну, хоча на сусідньому підприємстві його перепустка дозволяла проходити через будь-яку кабіну на трьох прохідних.

Отже, Маші дісталася крайня кабіна, розташована подалі від інших. Здавалося, що нею ніхто не користується.

Але для Марійки це саме та - її кабіна для перетину прохідної, хоч і здається, що дівчина єдина, може й перша, яка через неї пройде.

І саме з цієї кабіни на звичайній прохідній починається наша історія.

2

Маша підійшла до турнікету, щоб відбитися та пройти через нього, - і їй в цю мить щось показалося дивним, ніби вздовж невидимої лінії паралельно цьому турнікету невидима стіна, прозора, але вона відчувається та ще й трохи тремтить, ніби колишеться листя від вітру, спотворюючи зображення за собою.

"- Треба висипатися, інакше галюцінації почнуться згодом, якщо недосипом зловживати." - Подумала Маша.

Та відбилася своєю перепусткою й пройшла цю кабіну прохідної.

І зразу в очі вдарило різким світлом.

Попереду все було занадто яскраве, а зліва, через прозору стіну, все звичайне, нічого особливого, таке, як і в інших місцях.

Зліва за прозорою стіною звичайні люди йшли на свою роботу.

А перед Машею: відображення тих самих людей, але в якомусь іншому вигляді, немов вони усі перевертні.

Що саме цікаве: Маша побачила сама себе на тій стороні, де все було нормальним.

Але ж вона тут.

Хто тоді там, такий схожий на неї?

А хто тут?

Хто з цих Маш реальний, а хто - лише спотворене дзеркальне відображення?

Дивно, що в двох місцях Маша виглядала майже однаково, на відміну від усіх інших присутніх.

Через стіну Маша бачила вузькі коридори завода, а перед нею розкинувся просторий палац зі широкими та високими залами, з надвисокою стелею, з якої висіла велика довга розкішна ажурна з каменями люстра.

Здається, ці камені на люстрі - чорні перлини.

Через невидиму прозору стіну, на якій простір ходив хвилями, люди йшли на роботу похмуро, без будь-якої зацікавленості, а тут вони, відображення тих реальних, а в цьому світі перевертні в явно відкритому одязі, зупинялися та групувалися де по двох, а де по трьох, та починали свою справу розпусти. Прямо зараз перед очима Марії. Там, де було по три коханця, вони сварилися, виштовхуючи один одного, щоб не було зайвого учасника інтимного процесу.

"- Я з'їхала з розуму." - Подумки прокоментувала побачене Маша.

Зліва дівчина побачила високого смаглявого хлопця з чорним волоссям, а тут напроти нього застиг на місці чорний дракон, в якого не було пари, як не було й в самої Маші.

Там, за прозорою стіною, цей хлопець виглядав таким самотнім, але таким гарним, що дівчина не могла від нього відвернути очей.

А тут цей дракон став повторював рухи свого прототипу на тій стороні.

Він озирнувся (там, в реальному світі) на Машу (ту, яка була там, її копія серед людей), але нічого їй не сказав. Тут же, в цьому світі розпусти, цей дракон також подивився на дівчину - і так само проігнорував її.

Маша не знала, що їй робити.

Хлопець пішов по коридору. Маша вирішила піти за ним. Там само й цей дракон пішов далі по палацу розпусти, де на кожному кроці хтось займався коханням. І так само дівчина поспішила за цим драконом.

Не дивлячись на те, що він - дракон, але вона була впевнена, що це - копія того красеня, їй хотілося обійняти його та затримати надовго в своїх обіймах.

Бо зараз же, в цю мить на Марію нахлинуло таке нестерпне бажання, вона хотіла накинутися на того хлопця через стіну та цілувати його й відчувати його тіло. Але воно було там, за межею. А тут був він - цей дракон, який своїми формами нагадував його та рухався у той самий ритм та напрямок, що й реальний хлопець в реальному світі. Тому дівчину не покидало бажання володіти й цим дивним персонажем нереального світу, цією казковою істотою, схопити його в свої обійми та затримати в них назавжди.

"- Я хочу тебе". - Повторювала в своїй голові Маша, коли йшла там, в реальності, за хлопцем.

А він пройшов в якісь лвері та закрив їх за собою.

Діачина спробуваоа їх відчинити, але не змогла.

Маша згалала, що їй треба в КВ7, тобто конструкторський відділ номер 7, але тут на дверях було ТВ10.

"- Мабуть в цьому проблема: це не мій відділ. Мені аж в кінець коридору та так само ж наліво". - І дівчина пішла далі по довжелезному коридорі.

А в казковому світі дракон так само зник за дверима в якусь залу, - і діачина так само пішла далі по прямій.

Дійшовши до свого КВ7, вона не змогла відчинити двері до цього відділу.

Але дівчина відчула, що їх тягне до самої себе.

Вони, ці обидві Марії, підійшли одна до одної впритул до цієї невидимої стіни, яка якось себе видавала легким коливанням, - та об'єдналися, ставши однією, той самою реальною Марією.

І стіна зникла.

Дівчина залишилася стояти в реальному світі перед дверима свого відділу, в якому вона повинна тепер працювати.

І все.

Маша відчинила двері та увійшла до своєї роботи.

3

Кожного дня Маша проходила через цю свою кабіну на прохідній, але більше нічого подібного, як першого дня, з нею не траплялося.

Вона кожен день працювала в своєму відділі, періодично зустрічаючи в коридорі того самого хлопця, в якого закохалася по вуха.

Насолоджуючись ним на відстані, милуючись та пожираючи його очима, Маша не сміла до нього підійти та познайомитись з ним.

Що вона йому скаже?

Привіт?

Може і треба так зробити?

Але дні проходили - і нічого не змінювалося.

Марія кохала мовчки, мріючи про свого коханого.

Минали дні, місяці, згодом пройшов цілий рік.

Треба було діяти. Невже за нерішучість свою Маша поплатиться самотністю?

До речі... Вже давно час назвати його ім'я...

Богдан...

Богдан давно заполонив усі думки Марії.

Богдан на обіді грав в настільний теніс, а після роботи ходив на волейбол.

Ну що? Давно час діяти!

Ми - самі творці свого щастя.

- Привіт! - Нарешті Маша хоч щось сказала цьому хлопцю, коли вперше прийшла грати на обіді в настільний теніс, а крім них двох ще були інші гравці.

- Привіт. - Сухо відповів суб'єкт її таємного кохання.

І все? Він навіть не поцікавиться, як її звати?

Молоді люди (а на обіді на теніс в даному випадку ходила лише молодь) грали, чергувалися парами, спілкувалися. Маша кілька разів попадала в пару з цим красенем.

Але він нічого їй не говорив.

Він взагалі нікому нічого не говорив.

Дивно.

Який мовчазний...

Чому ми закохуємося в тих, хто нас ігнорує?

Це через брак кохання.

Досвідчені жінки на таке не ведуться.

Досвідчені жінки, в яких було повноцінне кохання, на таке не ведуться.

Маша почала жити тільки мріями про нього.

Те, що ми не можемо отримати, ми хочемо сильніше.

А отже Марія все сильніше хотіла Богдана.

При тому, що щоденне контактування з Богданом зводилося лише до слова "привіт" та до спільної гри у теніс.

А потім ще й додалася спільна гра у волейбол.

Боже мій! Марія виглядала вже Богдана всюди на роботі, перед роботою та після неї.

Тільки для чого?

Невже такі відносини мають продовження та взагалі якійсь сенс?

Але Маша підійшла одного разу до Богдана та віддала йому листа, де вона написала, що кохає його, що він найкращий та що він може з нею зробити що завгодно, навіть вбити її, бо вона йому це дозволяє, тому що кохає його безмежно, сліпо та безросудно.

"Провчи мене за моє кохання, бо я не можу жити без тебе.", - такими словами закінчувався її лист кохання.

Стільки приниження заради чого?

Щоб через кілька днів Богдан лише поділився своєю парасолькою, пройшовши разом з Марією під нею та й лише до своєї машини, на якій не запропонував підвезти дівчину, навіть не дивлячись на те (це все з'ясувалося в процесі роботи на самому початку), що вони жили майже на одній вулиці, бо виходили з маршрутці на одній і тій самій зупинці.

Але життя підносить сюрпризи.

І Маша знову опинилася в тому самому загадковому світі.

Вона знову зустріла того самого дракона, який був лише відображенням Богдана або його кольоровою тінню.

4

На цей раз, коли Маша пересікла свою кабіну на прохідній, дівчина знову опинилася в тому світі перевертнів, але вона вже не побачила тієї прозорої стіни, що видає себе легким коливанням, та й не було тих оригіналів, копії яких займалися розпустою серед широченної зали.

Був лише цей свят.

Загадковий, таємничий.

З цими ненажерливими коханням перевертнями, які задовольняли один одного прямо перед очима Марії.

Несподіванно дівчина побачила дракона, якого весь цей час шукала.

І...

Він покликав її по імені:

- Маше! Йди за мною.

Дівчина пішла за своїм драконом.

Вони пройшли всю величезну довжелезну залу, потім темний коридор, який, здавалося, ніколи не закінчиться, а потім вони вийшли на світло, де... було лише світло...

- Ти хотіла померти заради кохання до мене. Я дам тобі таку можливість,але не заради смерті, а для того, щоб ти перевтілилася в іншу сущність. - Промовив дракон. - Але для цього нам треба впізнати ближче один одного.

- Я хотіла померти через відсутність взаємності. Бо мені сказали, що саме ти - моя доля та моє щастя. Якщо ти мені не відповідаєш, виходить, я втрачаю своє щастя та можливість бути щасливою все своє життя.

- Той, хто сказав тобі таке, помиляється чи тебе обманює. Отже, якщо ти до мене прийшла, я вже тебе не відпущу. І провчу тебе, як ти того хотіла. Ти сама винна, що зараз тут зі мною. Бо саме ти своїми мріями та бажанням притягнула мене (моє перетворення в перевертня) в своє життя, а своє життя та існування перенесла сюди, в цей таємничий світ розпусти.

Дракон на очах дівчини став людиною, тим самим Богданом, якого она безросудно кохала.

Оголений хлопець стояв перед Машею, яка не знала, що їй тут робити.

Ініціативу підхопив Богдан та почав зривати з дівчини одяг, поглиная її в своїх обіймах.

Він цілував кожну частинку її тіла, то ніжно, то агресивно, залишаючи на її шовковистій шкірі засоси, які залишалися синцями.

Маша відчувала, як насолода розноситься по всьому тілу, бажання віддатися зростало кожної митті в геометричній прогресії.

Дівчина перехоплювала ініціативу та сама не менш активно пестила самого Богдана з голови до ніг.

А потім він увійшов в неї. Швидко, різко, одночасно роблячи боляче та даруючи найвищу насолоду, одним кроком зробивши з Маші жінку, бо до цього вона була лише дівчиськом.

Насолода зростала, наближаючись до піку свого існування.

І ось воно: цей довгоочікуваний оргазм, який розплився по кожній клітиночці двох палких істот.

Марійка відчула цю найвищу насолоду, не в силах стримуватися від сильних спазмів всередині себе.

А потім...

Дівчина втратила свідомість.

5

Маша сиділа на березі річки на схилі гори у світі, де кольори були занадто яскраві. Та дивилася вдалину.

Це була вона, та сама дівчина, але вона вже не була людиною. Принаймні зараз, саме в цю мить.

Бо...

Маша була білим драконом, таким ніжним та тендітним.

Жінка-дракон розмірковувала про те, що відбулося.

Маша не позбавилася самотності, не отримала кохання, лише один половий акт, одну мить кохання з коханою людиною чи істотою. Як його називати? Того хлопця? Який ігнорував її в реальному житті, а тут перетворив на дракона?

Може Богдан сам не живе своїм реальним життям, лише відбуває свій положений строк, а тут його справжнє життя.

Як там не було, а дівчина знову самотня...

Де він? Її красень? Чорний дракон?

Куди він полетів, покинувши її?

- Ненавиджу своє життя! Ненавиджу себе! - Крикнула Маша - і луна рознеслася по всім цим безкінечним просторам. - Не таке кохання я хотіла. Я хочу жити в реальному світі, а не в цій казці. Я хочу весілля, гарну сукню, хлопця, реального хлопця, який буде моїм чоловіком та на якого в мене будуть права, бо він буде моїм. А щр зараз є в мене? Це зпотворене тіло? Я що? Хотіла стати драконом? Та залишитися тут назавжди на самоті?

Маша заридала, але через щілину її пащі виривався лише рев.

- Я навіть плакати не можу, як людина, - захлинулася сльозами жінка-дракон.

До дівчини підлетів великий жовтий метелик, немов сонце, з великими синіми очима на крилах, які дивилися на білого дракона та моргали.

- Маше, ти не була закохана в Богдана. Ти й зараз його не кохаєш. Ти лише зустріла гарного красеня, а тобі так не вистачало кохання, тобі так хотілося кохати, а самотність вже жерла, зжирала зсередини тебе, спалювала твоє єство, що ти вирішила, що кохаєш та готова на все заради кохання, навіть вмерти, щоб не мучитися від нерозділеного кохання. Але не має ніякого кохання. Це не твоя доля та не твоє щастя. Тебе лише використали, давши неправдиве пророцтво, що саме той, в кого ти закохалася, є тим самим, тією долею та твоїм єдиним щастям. Не вір у пророцтва. Бо тобі не дали справжнє пророцтво. Тебе лише використали...

- Я хочу повернути все назад. Я хочу повернутися в своє життя. Назад. В своє справжнє життя. І знову закохатися та вийти заміж. Бо я хочу бути щасливою.

- Тобі треба померти в цьому світі, щоб повернутися назад. - Сказав метелик та полетів.

- Це не правда. Якщо я помру, то це може бути назавжди. Але я вже тут помирала і воскресла цим білим драконом. Що мені робити?

Дівчина-дракон залишилася так сидіти, не знаючи, виконувати чи ні цю пораду, що треба померти, щоб повернутися.

Вона сиділа, а час спливав. Хоча яка різниця? В цьому світі байдуже на цей час.

І ось Маша зважилася.

Вона встала, розпустила крила та стрімко полетіла вниз з обриву. Склала крила та чекала болючішого удару від падіння.

Але майже перед самим днищем її зловив він...

6

- Не треба, залишся тут. Я кохаю тебе. - Сказав чорний дракон, піднеся, піднявши білого дракона на той самий схил, з якого відкривався чарівний краєвид.

- Богдане, як ти встиг мене врятувати? Як ти дізнався? - Запитала Маша

- Бо я постійно був поруч та стежив за тобою. Ти хотіла вбити себе. Навіщо?

- Я хочу в своє справжнє життя. Я хочу повернутися. - Захлюпала сльозами дівчина-дракон.

- Але ти би вмерла. В цей світ ти більше би не повернулась.

- Я і не хочу повертатися сюди. Я хочу справднього життя. Якщо би я не повернулася в реальний світ, а б повністю померла би, то я цього хочу, бо більше не можу бути тут одна.

- Ти не одна.

- Справді? Я весь цей час була тут одна. Самотня та без можливості повернутися.

- Ти віриш першому зустрічному, який тобі говорить: вбий себе, щоб повернутися.

- Це не правда? - Здивувалася Маша.

- Не правда. Хоч це і казковий світ, але тут вмирають по-справжньому.

- Але я вже помирала тут - і стала драконом.

- Ти померла через ритуал кохання. Ти не вбивала себе, ти лише дійшла до межі насолоди, яку перетнула, а потім переродилася іншою істотою. - Пояснив хлопець-дракон. - Не треба себе вбивати. Бо це - останнє, що ти зможеш зробити. Більше в твоєму житті вже не буде нічого.

- Як мені тоді повернутися? - Відчайдушно заридала Маша.

- Я тобі не скажу, бо хочу залишити тебе тут з собою. - Відповів Богдан.

- Виходить, що ти мене обманюєш - і той стрибок і справді би мене повернув. - Прокоментувала жінка-дракон.

- Неправда! Не смій цього робити! Я кохаю тебе! Я ніколи нікого не кохав!

- Тоді давай повернемося разом. - Запропонувала Маша.

- Я в реальному світі чужий. - Відповів чорний дракон.

- Я допоможу тобі не бути чужим. Бо тепер в тебе є я. Якщо ти дозволиш повернутися та дозволиш бути з тобою. Якщо ми обоє повернемося, я подарую тобі своє кохання. Якщо ти його не відштовхнеш та примеш.

- Якщо. Одні лише "якщо". - Повторив Богдан. - Мені це набридло. Я залишуся тут.

- Я тут помру, навіть якщо ти будеш поруч. - Прокоментувала дівчина-дракон.

- Виходить, ти мене не кохаєш.

Маша штовхнула чорного дракона вглиб гори, а сама відштовхнулася від краю та кинулася камінням униз.

Чорний дракон, коли отямився, кинувся за Машею, щоб встигнути схопити її.

Але вже було пізно.

Вони обоє рухнули униз.

- Навіщо ти це зробила? Ти вбила нас обох. Ти вбила моє кохання. Ти вбила мій світ, створений моїми думками. І це я не можу жити без тебе. Тепер не зможу жити без тебе. - З останніми силами вимовив чорний дракон, очі якого закатилися та застигли на місці.

А його тіло стало неконтрольованим, занадто м'яким, щоб бути живим, яке розпласталося на червоній від крові траві.

Білий дракон опинився зверху на цьому бездиханному чорному тілі.

Весь цей загадковий світ почав руйнуватися.

Маша опинилася в повній пустоті. Ні зображення, ні звуку, - нічого не було. Вона лише відчувала, як колотиться, зі силою стучить її серце поки що в тілі білого дракона.

А потім вона перестала відчувати і себе.

7

Маша опинилася перед своєю кабіною на прохідній.

Нічого не залишалося, як увійти, бо вона навіщо сюди прийшла.

Дівчина пройшла всередину підприємства та озирнулася, бо їй чогось не вистачало. Якесь відчуття неспокою не залишало її.

Маша обернулася та подивилася на електронний годинник, на якому зображення часу змінилося датою.

Рівно рік назад. Той самий день, коли вона вперше увійшла в той загадковий світ.

Її перший робочий день на цьому заводі.

Дивно.

Звичайний день. Звичайне життя.

Маша пішла до свого відділу, по дорозі не зустрічаючи нічого особливого.

Люди йшли на роботу.

Дівчина дійшла до свого відділу та відчинила двері...

За якими її осліпило яскраве світло, яке тут же зникло.

Звичайний відділ, звичайне робоче місце з двома столами, комп'ютером, а поруч стояв кульман: велика дошка для креслення.

Здалося, ніби на ньому відобразилося його обличчя. А потім зникло. І більше вже ніколи не з'являлося.

От і добре.

Забуде те, чого не існувало...

Дні проходили, складаючись в місяці, а потім в рік.

За цей час Маша ні разу не зустріла його.

Свого Богдана.

Ніби його ніколи і не було.

Епілог

Життя здавалося звичайним.

Нічого дивного, загадкового, таємничого, казкового не відбувалося.

Маша познайомилася з якимось хлопцем по Інтернету, який жартома запропонував їй вийти за нього заміж.

І через дев'ять місяців відбулося весілля.

А ще через чотири роки народився гарненький синочок.

І навіщо було принижуватися та чекати кохання там, де його не буде?

Невже ми повинні чекати на взаємну відповідь того самого того єдиного, про якого ми самі вбили собі в голову, що він є таким?

Але він ніколи таким не був.

На щастя.

Треба прибирати зайве зі свого життя.

Авжеж, треба добиватися своїх цілей та не здаватися перед першою ж перешкодою. Бути наполегливими та з великим терпінням.

Але навіщо себе мучити, коли ясно вже, що там глуха сталева стіна непрохідності?

Будь-який досвід - це досвід.

Треба робити висновки та вміти відмовлятися від того, що ніколи не вийде.

Треба вміти відпускати те, що тобі не належить.

І що тобі не потрібне.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.