Шукачі доль

Ніколи не думав що стану шукачем долі…

У світі звідки я родом немає ганебнішого і жалюгіднішого призначення, ніж блукати чужими світами та всесвітами, покинувши рідну домівку, забувши себе та своїх рідних, в пошуках «зіркових» доль. Цими відчайдухами стають невдоволенні своїм життям, кінчені люди, очі яким затьмарила жадоба та заздрість. Дехто спромігся зробити з цього бізнес та успішно приторговує долями. Хто з них я? - спитаєте ви. Я – безталанний, і доля моя вже не моя.

У вашому світі ти - коваль своєї долі. В моєму ж - всі знають, що кожному з народження належить власна доля. Вона заготована ще з зачаття Творцями доль – наймудрішими та найстарішими істотами у всесвіті, закладена в кристал і захована поміж світами аби у власника не було спокуси змінити її, обміняти чи продати. У кожного власна доля і на то є причини, чому саме таке, а не як у сусіда.

Але є на жаль невдоволенні розподілом Творців. Вони покидають домівки і сім’ї та вирушають на пошуки чужих доль. Кому щастить знайти – прибирають до рук чуже життя. Кому таланить менше – все життя проводять в марних пошуках жаданого кристалу.

Моє життя влаштовувало мене цілком. Не скажу що мені поталанило більше за всіх, але на фоні мого найкращого друга Егерда я був справжнім щасливцем. В дитинстві ми часто влаштовували всілякі хлопчачі витівки, за які карали Егерда. Найгарніша дівчина з нашого округу обрала мене. Та і з батьками мені поталанило більше – батьки Егерда тільки й спромоглися на десяток дітей та пиячили по чорному. На дітей вони звертали увагу тільки тоді, коли треба було дати прочуханки (і не завжди це було щось істотне).

Після досягнення повноліття я отримав дозвіл навчатися на обраний мною фах пов’язаний з конструюванням між зіркових джамперів – пристроїв для переміщення на інші планети та в інші світи. В моєму світі щоб обрати професію, вивчитись і працювати - треба отримати схвалення від Ради Червоних – п’яти керівників нашої планети Ювенгард, які мають багряні очі й багряне волосся, що палало. Їх рішення спирається на роки спостережень за поведінкою від народження, аналіз нахилів та навичок і родовід. Так родове коріння зіграло з Егердом злий жарт і замість того, щоб працювати пліч-о-пліч зі мною, удосконалюючи технології Ювенгарду, він мусив підкоритись долі й наплювати на свої мрії, жити ненависним життям в якому були батьки-п’яниці, голодні молодші брати й сестри та робота без перспектив, яка не приносила ні задоволення, ні достатку.

Та в Егерда була моя дружба. Він був не самотній у своїй «недолі», як називав своє життя мій друг. Незмінними залишалися наші зустрічі по закінченні робочої зміни в якомусь пабі. Змінились тільки ігри.

По закінченню одної робочої зміни ми завітали перехилити склянку у вибраний навмання паб. Випиваючи за столиком, ми очами шукали «здобич» на цю ніч. «Здобиччю» ми називали вродливу дівчину, яку кожний з нас по черзі намагався звабити. Хто програвав – платив за випивку. Герою діставався приз – ніч в обіймах красуні.

Я озирнувся і знайшов поглядом ту, про кого говорив мій друг. Сказати, що незнайомка була вродлива – нічого не сказати. Таких жінок чоловіки не полишають без уваги, тим паче в таку годину і в такому закладі. Але жоден з присутніх у барі чоловіків здавалось не бачив її.

- Кидаємо жереб - хто піде перший? – Егерд потягнувся в кишеню за монетою.

Удача сьогодні була на моєму боці. Не гаючи ані секунди я попрямував до незнайомки.

- Привіт. Чи буде Ваша ласка допомогти мені. Річ в тім, що я втратив розум від Вашої вроди і тільки Ви можете врятувати мене!

- Тупий підкат, - посміхнулась дівчина. Я вже готував наступну жарку промову, але вона мене здивувала. – Сідай вже, як такий сміливий і пригости.

- Ти тут уперше?

- Так, ти тут всіх знаєш?

- Швидше навпаки, - сказала незнайомка і посміхнулась одним куточком роту.

- Тебе всі знають? Чому ж така краса та марніє на самоті? – я був заінтригований.

- Вони бояться мене, - сказала вона і глянула мені в очі перевіряючи мою реакцію.

Я прийняв це за жарт, підняв келих і запропонував випити за знайомство. Вже через кілька хвилин ми вели жваву бесіду, як старі приятелі. В якийсь момент щось пішло не так. Обличчя Мерзи (моя нова знайома) потемніло, очі стали мов чужі, волосся злетіло до гори й почало іскритися. Я шарахнувся від неї, майже не впав зі стільця. У барі настала могильна тиша. Голосом, який лунав здається з іншого всесвіту Мерза мовила:

- Доля, твоя доля….Твоя доля, Фресте…ти скоро втратиш свою долю…він хоче її та він її матиме…поспіши…врятуй себе, поки твоя доля ще в твоїх руках!

- Що за мана! – вигукнув я і вибіг із німого бару.

Я побіг що скоріш якнайдалі від того місця, від тих слів, які продовжували лунати в моїй голові, наче дівчина, вуста якої вимовили їх, йшла слідом за мною, крок за кроком. Навіть у себе вдома у власному ліжку я не зміг сховатись від них. Я поринув у сон. Нічні жахіття продовжили мою каторгу. На ранок я прокинувся і відкинув від себе всі дурні думки. Це був невдалий жарт, який треба швидше забути. Але забути не вдалося. На роботі я думками повертався до тієї дивної дівчини і її слів. Ввечері Егерд одразу почав випитувати мене, що трапилось і куди я втік. Моя розповідь наполохала його не менше за мене. Ми вирушили до бару за поясненнями.

- Ха-ха-ха - сміявся з нас бармен.– Я тебе пам’ятаю. Ха-ха-ха. Ну й вилетів ти вчора, думав стіну проломиш чолом. Мерза- вона дивна, - і він покрутив вказівним пальцем у скроні. - Що вона тобі сказала?

- Всяку нісенітницю, - буркнув я.

- А що все здійснюється, що пророкує ця дівчина? – енергійно запитав Егерд.

- Все не все, але чутки ходять що здійснюється.

Егерд відкрив рота, щоб поставити нове питання, але я потяг його за собою геть. В мене не було настрою вислуховувати всілякі небилиці.

Та схоже ця історія не давала спокою моєму другу так само як мені, він близько до серця прийняв пророцтво. З дня у день ми обговорювали мимоволі вимовлені слова, вигодовуючи в мені почуття тривоги і неспокою. Врешті решт я почав сам вірити, що моє майбутнє в небезпеці.

- Що мені робити? Хтось хоче вкрасти мою долю?

- Ми повинні діяти! – впевнено мовив мій побратим. – Ми знайдемо твою долю і коли вона буде в твоїх руках вже ніхто не зможе заволодіти нею!

Ми вирішили діяти. Склали план дій і розпочали підготовку для його здійснення. Це тільки на словах так просто – знайдемо долю, ха! Для цього потрібно подорожувати планетами, світами та вимірами роками. За умови якщо в тебе є корабель. Корабля в нас не було. Є ще швидший спосіб – пересування за допомогою між зіркового джампера. Але і його в нас теж не було. Нашим наступним кроком повинно було стати створення його. Ми ночами складали схеми та рівняння знову відчуваючи себе тими маленькими хлопчиками, якими колись були, мрійливими й об’єднаними не тільки дружбою, але й одною на двох метою в житті. За основу ми взяли між зірковий джампер над яким я працював на роботі з колегами, але він був стаціонарний, та ми потребували компактний, з яким легко буде не те що подорожувати, а стрибати між світами.

Після планувань та розрахунків почалося конструювання. Кожного вечора я затримувався на роботі та потайки пропускав Егерда до себе в лабораторію. Деталі та матеріал тирили на місті потроху, щоб ніхто не помітив. І ось почався нескінченний ланцюг невдалих експериментів. Одна невдала спроба міняла іншу, наш розпач ставав все сильнішим. З кожним невдалим разом наш план здавався нездійсненним, а спроби винайти джампер – марними.

Та ось одної ночі нас спіймали на гарячому. В останню мить ми ризикнули і випробували наш прилад після останніх удосконалень на собі – джампер безпечно переніс нас на заявлене заздалегідь місце – до мене додому. Часу радіти та святкувати нашу перемогу в нас не було – головна перемога чекала попереду. Не гаючи ані хвилини ми вирушили світами на пошуки завітного кристала.

І так розпочалася наша одіссея. Світи миготіли в нас перед очами, ми зазирали у найпотаємніші куточки всесвіту, побували у найнебезпечніших місцинах, зустрічали як привітне так і вороже, але кристал так і не трапилось знайти.

В одній з покинутих печер на краю всесвіту я знайшов свою долю. Мій кристал такий жаданий та дорогоцінний вабив мене своїм сяйвом. Я простяг руку взяти його, але інша знайома мені рука метнулась попереду мене і вихопила його. Спершу я отетерів, але зробив крок до Егерда і протяг руку.

- Ха-ха-ха, - зайшовся моторошним сміхом мій друг. – Гадаєш я її тобі так просто віддам? Чи для того я її роками шукав забивши на своє життя? Тепер вона моя! Твоє життя – моє! Я! Я один вартий того життя, яким живеш ти! А ти згниєш у цій печері!

По цих словах Егерд ввімкнув джампер і зник, залишивши мене самого та безталанного на краю всесвіту.

Не розказуватиму як вибрався з тої проклятої печери, але тепер я став одним з тих жалюгідних шукачів доль, які подорожують світами у пошуках долі… адже моя доля десь там, чекає поки я знайду її…і можливо вона не одна…