Пролог
- Софіє, відклади вже цей телефон і поїж нормально,- уже вкотре за сьогодні сказала мама.
- Ну мамо. Ти ж знаєш, що зараз мають опублікувати знімки з літніх спортивних змагань,- вже вкотре пояснювала я. Мені завжди було невтямки, чому батьки ніяк не можуть зрозуміти, що просто поснідати нудно, а якщо користуватися телефоном, то можна поєднати приємне з корисним.
- Знаю. Але ж їх не видалить ніхто. Я звісно пишаюся, що саме ти зайняла перше місце в стрибках у висоту з усіх спорстменів Чернівецької області, проте якщо не встигнеш побачити фотографії в ту ж секунду як їх опублікують, то нічого не станеться. Не відберуть же в тебе нагороду,- не здавалася мама.
Звісно я знала, що вона має рацію, але так хотілося побачити фото й знову поринути в ту мить, коли, оголошуючи переможця, сказали моє ім’я.
Для мене це була перша перемога, тож і не дивно, що я так хвилювалася через це. Ейфорія так вплинула на мою закомплексовану персону, що я навіть не побоялася підійти до журналістів та запитати, коли будуть опубліковані фотографії зі змагань.
Вони казали, що фото з’являться на сторінці журналу в соціальній мережі о 10:00, наступного дня. Але ось минуло вже двадцять хвилин й мені нічого так і не надійшло.
Не витримавши, я відклала врешті-решт свій телефон і взялася за омлет.
Дивно, але вже через декілька секунд мій телефон завібрував, на нього почали приходити повідомлення від кого завгодно.
Мабуть, мене здивувало більше не це, а те, що мені взагалі хтось міг написати. Адже я далеко не з тих людей, хто легко знаходить друзів. Та й з незнайомцями заговорити якось боюся.
Мама постійно говорить, що всі біди в телефоні. Вона чи не кожного дня втовкмачує мені те, що якби я не сиділа постійно в інтернеті, то не тільки встигала б все, а й змогла розвиватися та й не боялася так спілкуватися з людьми.
Але я її ніколи не слухаю. От як взагалі можна бути без телефона та інтернету? Це ж так нудно. Та й саме за допомогою інтернету можна дізнатися все про всіх, побачити, де зараз знаходяться однокласники, хто куди поїхав на відпочинок, кому посміхнулася удача і він виграв у лотерею і так далі.
Ось уже як тринадцять років минуло з того часу, коли я відкрила для себе, що це таке інтернет та соціальні мережі. Ще тоді, в три роки, мені вдалося зрозуміти, яка ж це класна річ. Адже такій самітниці, як мені, яка дуже рідко виходить з дому і то тільки тоді, коли це нагальна справа або потрібно піти до школи, інтернет дуже сильно допоміг.
Саме коли знаходжуся онлайн, то почуваюся, наче я також частинка суспільства. А коли бачу, як моїм фотографіям та відео ставлять вподобайки, то аж підскакую від захвату.
Коли надійшло чергове повідомлення я не витримала і знову розблокувала екран. От чому так завжди, як тільки хочу відпочити від телефону та інтернету загалом, стається щось, що затягує мене назад?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!