Перша, вона ж єдина

За вікном - пізня осінь, дрібний, холодний дощ обриває останнє сухе листя з мокрих дерев.

Найліпша погода для кота-філософа. Нехай люди розмірковують про осінню нудьгу, або навіть депресію... Я вас благаю, мої любі, яка депресія може бути під моїм улюбленим картатим пледом?

Не моя провина, що люди змушені йти в таку невеселу погоду по своїх безглуздих справах. Брали б приклад з мене, або б впадали в сплячку до весни. Як то кажуть, заздріть мовчки.

За останній час в моєму житті сталися значні зміни. Я впевнений, що вам усім буде цікаво дізнатися про них.

Спочатку про сумне. Не знати мені тепер радощів батьківства. І ось як мені тепер з цим жити? Чи точніше, без цього. Я так довіряв своїй хазяйці, а вона зі мною так вчинила.

Хоча, звичайно, я їй і вибору не залишив. А що поробиш, я люблю лежати на теплому балконі й мене не цікавить, що ніч, зима та холодно. Раз мені так забажалося, то усі бігом встають й відкривають мені той клятий балкон. Ну, а я потім там мерзну й вимагаю випустити мене назад. Й так повторювалося по декілька разів за ніч.

Першим здався чоловік хазяйки: відправив мене та хазяйку на кухню. Ось тоді я й оцінив її до мене ставлення. Удвох ми якось влаштувалися на кухонній кутовій канапці. Хазяйка в мене пані апетитна, але все ж таки помістилися разом.

Так тривало не одну ніч. Ха, я ж вдень спокійно відсипався в усіх позах на заздрість людей!

І хазяйка моя віднесла мене до злих людей у білих шкурах. Ось вони й є головні злодюги!

Довго розповідати, як мене там мучили. Та й я був без несвідомий. Так ці поганці й скористалися нагодою. Ще й довелося кігтьми неабияк попопрацювали, хоча зі своїми людьми я так не поступаю.

Ось головне тут слово - "своїми". І тепер я вважаю це одним з головних своїх принципів. Ось хазяйка моя - своя, по іншому не скажеш. Чоловік хазяйки - він теж свій, але не так, як вона. А що поробиш, смаколики мої улюблені у будинку з'являються завдяки ньому.

Я ж раніше думав, що той, хто мене годує, той і забезпечує постійне постачання курячої печінки та сердечок до моєї миски. З'ясувалося, що це не так.

Чоловік хазяйки ще найбільший і найтепліший у будинку. Ну прямо, як обігрівач. Ось я й гріюся на ньому. Нічого особистого, тільки життєва необхідність.

Є ще й син хазяйки. Вважатиму його "умовно своїм". У нас з ним несумісність якась. Ти диви, до кімнати до нього не заходь, шпалери не обдирай, в іграшки не залазь. А потім ображається, чому я до нього не приходжу, й не мурчу. Й вириваюся від нього, кличу на допомогу хазяйку. А кігті все одно не можна випускати! Тому що свій, хоч й умовно.

Після одного з таких галасливих вечорів хазяйка стала нею офіційно. Як саме? Її син, злий на мене, зхопив мене в оберемок й сунув в руки своєї матері зі словами: "Все, забирай його. Дарую! Він твій"! Й казав ще, що хазяйка, тобто його мати, любить мене більше, ніж свою сім'ю. А я хіба не член сім'ї? Я - член. Хоча я якраз й був подарунком сину на день народження.

І те, що щодня вона говорить "киця" та "котя" не означає особливої до мене прихильності. Просто мене можна безкарно обзивати дитячими словами, а дорослого чолов'ягу та образливого підлітка - ні. Вони ж не знають, як мені неприємно чути, що нинішнє ім'я моє - Річард зменшили до слова "Киць". Ображають....

Ха, безглузді люди. Звідки їм знати, що хазяїв я себе вибираю виключно сам! Хазяйка для мене із самого початку була головною людиною.

Ще коли везла мене до себе додому крихітним котеням. В таксі, на сидінні біля людини, що управляє тією страшною машиною. Я з переляку почав плакати й намагався від неї втекти. А вона мене всю дорогу пестила та заспокоювала. Я її навіть мурчанням обдарував.

Потім я познайомився з іншими людьми цього будинку - з чоловіком і сином хазяйки. Так, вони теж були непогані, але моє серце вже завоювала вона.

Спочатку з хлопчиком я не мав конфліктів, але йому не подобалося, що я грався занадто активно його іграшками та не хотів бігати за паличкою з червоним вогником.

Також люди спочатку закривали мене в кімнаті підлітка, коли йшли з будинку. Я плакав й звав на допомогу, потім намагався звільнитися. А далі, як мені здалося, хтось підказав мені, що можна кігтиками спробувати двері відкрити. Відразу це не вийшло, але після декількох невдач все було добре. І не важливо, що сліди кігтів залишилися на шпалерах. А не треба було мене закривати самого в кімнаті!

Ну, й звичайно ж, син хазяйки знову на мене розсердився за шпалери. Й почалися сварки з ним.

Під час одного з таких конфліктів з нерозумним підлітком закінчилося все тілесним покаранням для мене! (сором і ганьба)

Я просто не хотів сидіти у нього на руках, включати своє фірмове муркотання. Бо не гідний! Хазяйка прибігла та із сльозами на очах почала благати його не мучити котика. Забрала. І я був в центрі уваги, хоча в той раз мене це й не потішило.

А як це могло б потішити? За свої попередні життя я засвоїв, що головне призначення моє - умиротворяти, надихати й створювати атмосферу загального затишку та тепла. А яка тут тепла атмосфера буде, якщо я постійно повинен ховатися від малолітнього провокатора!

Була дещо, що спричинило напруення атмосіери у будинку моїх людей. У своєму іншому існуванні мені доводилося зустрічати злих й не дуже мешканців людських приміщень. Як ви, мабуть, пам'ятаєте я їх називав "сусідами". Люди добрих таких істот називають "домовиками". Хоча точніше сказати, менш злих, ніж інші, що отримали від мене назву "злидні".

З домовиками я намагався завжди взаємовигідно співпрацювати. Якщо домовик хазяйнуватий, то у кота в мисці місце для смакоти завжди знайдеться. Нехай він капосний, та проте з ним не голодуватимеш.

Хоча багато всього я вам можу про свого нинішнього сусіда домовика розповісти.

Сподіваюся, що він не прочитає мій шедевр, а то щось мерзенне в голову йому прийти може.

Ось наприклад, він сідає в спальні на самий верх вбудованої шафи з дзеркальним дверима й починає мене дражнити шматочком ковбаски.

Я намагався пояснити усю глибину моєї аристократичної натури, не сумісної з плебейською ковбасою. Ось печінка – це зовсім інша справа!

А він все сидить й маше в мене над носом самим цим звабливо пахнучим шматочком. Я героїчно тримаюся з останніх сил, а потім не витримую й намагаюся провчити цього селюка. Ну й ще забрати ковбасу.

Я стрибаю вгору на шафу й, на жаль, пролітаю повз ковбасу, жаль – мій та злісний регіт – «сусіда».

Добре, люди не чують цей мерзеннний регіт. Хоча, бачать мою ганьбу, коли я несподівано починаю стрибати на дзеркальні двері шафи. Чоловік хазяйки починає за мене хвилюватися. Кричить, щоб вона терміново мене забрала від шафи, поки мене дзеркалом не прибило.

Ну, забрала й що? Допомогло? Та Боже ж мій, не смішіть мене. Потрібна мені та ковбаса в мерзенній лапі такого капостного «сусіда»?!

Так, з'ясувалося, що потрібна, бо голос шлунку виявився слабкіший за голос розуму. Я вчинив ще декілька невдалих спроб в стрибку зоволодіти жаданою здобиччю.

Й, нарешті, хазяйка була так ласкава й здогадалася: як мене можна відвернути від домового на шафі. Сердечка курячі в мисці - поза конкуренції. Куди там тій ковбасі! Суцільний холестерин та й годі.

А зовсім нещодавно моє життя трохи не закінчилося трагічно .

Хазяйка щось смачне варила своїм самцям, хоча могла б й про котика потурбуватися. Хоча вона думала, звичайно, що "котя" й так буде задоволений, коли побачить кухонне підвіконня, вільне від цих огидних вазонів. Так вона ще й надумала вікно кухонне навстіж відкрити й піти до кімнати. Про квіти свої вона, звичайно ж, подумала.

А про мене хто подумає, ну, не я ж сам повинен був цим займатися!

Могла ж додуматися, що я люблю сидіти на підвіконні та дивитися у вікно! А якщо вікно відкрите, я обов'язково в нього постараюся вилізти!

Добре, чоловік її з мізками, не як вона. Прийшов й вчасно мене дістав, що майже вивалився з останнього поверху та прямо на водостік. Він дуже жваво змалював хазяйці, від якої долі мене врятував, нехай навіть майже відірвавши при цьому мій прекрасний хвіст.

У цей момент я перший раз почув злорадний регіт не лише одного домового, але ще якесь мерзенне, не побоюся цього слова, іржання. На самій верхівці кухонної шафи, якраз біля непрацюючої витяжки, сиділо щось сіре, в піжонистій кепці й прямо таки завалювалося на спину від реготу. Я спочатку вирішив, це мого доброго сусіда так перекосило від невдалих млинців хазяйки.

Але ні, млинці були ні до чого. Й домовик якось несподівано збентежено сидів на своїй полиці іншої кухонної шафи, поряд з печивом, підношенням хазяйки.

- Йошкин кіт! - гнівно закричав я. - Це що за нова нечисть в підконтрольному мені будинку?! А ну відповідай!

- З чого це я повинен тримати звіт перед якимось недобитим вовняним мішком?! Ну, злидень я ! Задоволений? Тепер я тут головний! А захочу, так ще й інших таких же злиднів приведу сюди! Пороху в тебе проти мене не вистачить!

Із злиднями жити мені мирно ніяк не виходило, навіть при усьому моєму пофігізмі. А як, скажіть на милість, можна їх взагалі терпіти?! Якщо в будинку замість тиші, затишку й смачних пахощів тільки що наготованої їжі - тільки скандали й порожня котяча миска.

Я замислився про те, як в найтерміновішому порядку вигнати з будинку цього лиходія - злидня й, найголовніше, не допустити у будинок нових таких же, як і він.

Ось тепер і прийшов час визнати свою неправоту, хоча вголос я це не скажу. Нехай не сильно гонор свій виказує! Я все скаржився на своє нудне й одноманітне життя, та на вічні конфронтації з домовиком! Визнаю (тільки не вголос), був не правий.

Мій старий добрий сусід домовик запропонував свою допомогу у вигнанні. Призвав до об'єднання, так би мовити, сил Світла та Добра проти Пітьми. Так, схоже, він знайшов у хазяйки в шафі книгу її улюбленого професора Толкина.

Я запропонував доки не використовувати радикальні методи автора цієї товстої книги, а звернутися до першоджерела, так би мовити, - до усної народної творчості. Казки, легенди, перекази про колишні часи й досвід поколінь, домовків-дідусів, що вчили розуму своїх капостних внучатат-домовят.

Сусід з азартом почав вивчати "матчастину". Навіть довелося покликати домових, що живуть неподалік. Пізно вночі мене урочисто запросили на нараду доброї нечисті, яка була присвячена темі вигнання злиднів з підконтрольної території.

Нарада, як ви вже здогадалися, проводилася в шафі в спальні. І, нарешті, мені дозволили проникнути в шафу без попереднього злому його за допомогою мого лоба.

Шановні делегати поставили на розгляд наступні класичні досконалі методи класової боротьби з ворогом, тобто злиднєм, до повного його знищення. На словах, звичайно, все так добре, а на ділі. Ну гаразд, дивитеся далісамі.

Метод номер раз. Викликати ворога на відверту розмову з розпиттям міцних напоїв. Після доведення злидня до стану "нестояння" миттєво схопити його, зв'язати й засунути всередину спільно спустошеної заздалегідь пляшки. Спільним розпиванням напоїв передбачалося зайнятися моєму ддомиуку, як особі, непоміченій в конфлікті. Мені ж відводилася роль "першого хлопця на селі", тобто спробувати запихнути злидня у вузьку шийку пляшки. Я запропонував запозичити у хазяйки літровий термос.

В результаті, цей варіант був повністю забракований через те, що сусід відмовився виступити в ролі головного героя-алкоголіка. Роки, так би мовити вже не ті, як і печінка. Довелося терміново винаходити альтернативний шлях.

Итак, варіант номер 2. Виманити злидня на нейтральну територію і, як би, між іншим, запросити його з собою прогулятися чимдалі від будинку й ворога там і залишити. Тут усю організацію мені треба було брати на себе. Й виманити, й заманити, й самого злидня залишити далеко від цивілізації.

На словах, знову ж таки все красиво і доладно звучить, а на ділі. По-перше, я будинок цей в цьому своєму котячому житті покидав тільки усередині переніски-будиночка. Тут, швидше за все саме я й не знайду дорогу додому. Та не факт, що злидень наївно за мною ув'яжеться. А ще він може, в помсту, привести ще одинадцять своїх "колег", так би мовити. Він цим і погрожував.

На цьому класичні методи вигнання закінчилися. Я не братиму до уваги зовсім вже екзотику: засунути злодія в дубову бочку, щільно закрити усі щілини й викинути до найближчого водоймища. А бочку де узяти в мегаполісі? І чим щілини закрити? Смолою, як в першоджерелі, хто оброблятиме бочку? Саме так.

Та і водойми в моєму місті хотілося б поберегти від такої екологічної катастрофи, як злидень. Їм і так дісталося по життю.

І, найголовніше, засовувати в тару лиходія хто буде? Знову - я? Несправедливо усе це!

І, чому тільки домашня нечисть і пухнастий янгол (тобто, я) повинні голови свої прегарні ламати, як вигнати ворога?

Це люди винні в тому, що злидень так добряче оселився на доручений нам території!

А більше усіх в цьому провина хазяйки@ Треба було більше цінувати свою сім'ю, і, мене, звичайно ж не забувати. А не займатися всякою мишачою метушнею з таким же розміром доходу.

Атмосфера доброї сім'ї грунтується на любові, взаємоповазі, підтримці та довірі. А якщо довіри в сім'ї немає один до одного, то тоді у будинок приходить зло. В даному випадку - зло, що має конкретну форму злидня. Якщо вони усі, й передусім вона, працюватимуть над сім'єю, а не шкодитимуть їй, то лиходій сам піде й інших таких, як він, не приведе.

... Пройшло більше місяця з того пам'ятного засідання в шафі. Хазяйка з чоловіком були вимушені терміново зайнятися своїм спадкоємцем. Правильно, ось і результат мишачої метушні хазяйки! А потрібно було дитиною займатися в такий складний для нього час. Як змогли, це зробили, точніше, коли чоловік її цим зайнявся, а вона сім'єю, то відразу і злидню незатишно у будинку стало.

І навіть з хлопчиком мені вдалося майже потоваришувати. Захворів він сильно перед самим святом. Шкода його, звичайно, та й гарячий він був, як батарея на кухні. Полікував я його котячими ліками найкращими – мурчанням в обнімку під теплою ковдрою. А що, я теж стараюся для загальної справи!

Тепер уже й наша черга з домовиком за лиходія злидня взятися старими, перевіреними засобами. Ех, згадаю свої старі витівки в минулих життях. Повеселимося з сусідом!

… Скоро Новий рік. Я чекаю від наступного року повної перемоги над злом в окремо взятому моєму будинку і сім'ї!

І вам усім бажаю, щоб дома чекали тепло, добро і любов!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Мавка (Ганна Заворотна)
06.06.2023 12:15
До частини "Перша, вона ж єдина"
Спойлер!
А як кастрація мала допомогти, щоби кіт не ходив на балкон? Чи це - не взаємопов'язано? Тобто поки у господині мишачі справи, то домовик не може бухати зі злиднем, а як щось налагодилося, то може та вік вже не заважає? Чи таки є інші методи боротьби, за які вони візьмуться? Текст потребує редагування
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше