Одеський «Ліс»

— Ізя, пташко моя, поверни хоч піалу Водянику. Вона не з кришталю, — Магда пропливла по кімнаті , сідаючи у крісло навпроти хлопця.

Ворон посунув посудину до жінки, і та задоволено усміхнулася.

— Чай, кава? Вино? Може щось міцніше? — запропонувала Відьма.

— Останній варіант.

За кілька хвилин жінка поставила на стіл склянку з прозорою рідиною. Ворон з недовірою подивився на жінку, понюхав склянку.

— Вода?

— Тобі 17, Ізя, — відрізала Магда, і Ворон закотив очі.

— То навіщо кликали, Магдо?

— Водяник жалівся, що ти його обікрав. Поверни, ви ж союзники.

— Там, де я народився, союзників немає, — насупився хлопець.

— Ти більше не на смітнику біля борделю живеш.

— Ну як сказати... Бордель все одно поблизу.

— Ізя! — обурилась Магда. — Допомагай Юліану, а то не отримаєш своїх бичків у томаті. І не кадри мєнта.

— Ну Ма-а-агдо, — протягнув Ворон, ледве не плачучи. — Ну хоч сіднички його помацати можна?

— Ні. Тобі треба мєнта спровадити, а не закадрити. Він же тоді з нас усіх бичків в томаті зробить.

— У мене є план.

— Останній твій план полягав у тому, що якщо пограбувати ювеліра на Пушкінській вдень, то ніхто й не помітить. Якби не Блуди, ти б на нарах вже сидів, — Магда запалила цигарку.

— Цей план кращий.

— Чим? — Відьма скептично подивилася на хлопця.

— Мєнт дурний. Та він і мєнт лише у своїй столиці. У нас в Одесі він навіть не поц, — відмахнувся Ворон. — Я його закадрю і швиденько до столиці махнемо.

— Диви-но який у нас тут Ізя-дєловар! Захотів до Києва втекти?

— Кстаті о птічках, я три роки туди просився! — обурився хлопець. — Там церква гарна.

Відьма зітхнула.

— Ти не винесеш золотий хрест з купола, Ізя.

Хлопець ображено відкинувся на спинку стільця, схрестивши руки на грудях.

— У цих морєманів один план — дивитися один на одного закоханими очима, а все інше скинути на Ізю. На відміну від них Ізя хоч щось робить!

— Ізя молодець, — кивнула Відьма. — Але план по вилову прісної риби в Чорному морі звучить краще, ніж твій з мєнтом.

— Просто довіртеся мені, Магдо. Я колись Вас розчаровував?

Відьма задумалася, зробивши кілька затяжок. Згадала, як Єремія перевертала усю квартиру, коли не змогла закрити справу ювеліра, бо за ним стояли столичні мєнти. Потім згадала й як вона з лап Котовського главаря Ворона витягала, і ще з десяток невдалих бандитських походів хлопця. В принципі, він правий — хороша людинка.

— Добре. Тільки так, щоб Єремія не повісилась. Хоронити нині дорого, — відповіла жінка. — Йди вже, бульбомот. Тільки стакан назад поклади.

Ворон витяг з внутрішнього карману склянку і поставив на стіл. Поспішив вибігти з квартири Відьми, та в дверях зустрів Єремію. Дівчина з підозрою подивилася на Ворона.

— Ізя, якщо я у тебе в кишені хоч один ґудзик знайду...

— Радий був бачити, начальнице, — хлопець вилетів з будинку.

— А радості скільки, аж прискорення на кілька десятків кілометрів дало. От балабол малий, — зітхнула Єремія, зайшовши всередину. — Магдо, люба, ну шо ти знову своїм парламентом усю квартиру задимила? Хоч би поділилася.

Відьма посміхнулася і дістала з пачки цигарку, протягнувши дівчині. Єремія сіла навпроти жінки. Так вони мовчки й сиділи та палили, дивлячись у велике вікно, з якого відкривався пейзаж невеликих одеських двориків — територія Відьми.

Ворон залетів до борделю, навіть не привітавшись з Осокою, який навздогін кричав йому саркастичне "І вам здрасьтє". Дійшовши до кабінету Юліана, хлопець дістав з кишені кілька виделок, які не встиг здати в ломбард. Вже хотів відчинити двері, як йому на плече лягла рука. Ворон сіпнувся і ледве не встромив стос виделок у чиєсь око. Осока вчасно ухилився.

— Чого лякаєш, біндюжнік? — незадоволено пробукотів хлопець.

— Там Блуд. Пізніше зайди, — спокійно відповів Осока.

— Ага, щас! — Ворон повернувся до дверей. — У вас є три секунди, щоб кінчити, морємани! Один! Два!..

Двері різко відчинилися, і на порозі стояв Блуд. Ізя таки не прогадав: вони займались не діловими справами. Сорочка чоловіка була пом'ята, а сам він мав збите дихання.

— Чого тобі, Ізя? — Єрем був готовий вбити Ворона на місці.

— Є дєло.

— Ізя-дєловар, — Юліан підійшов до Єрема, закотивши очі. — Не цікаво.

— А я тобі от виделки назад приніс, — Ворон з невинною усмішкою простягнув чоловіку столові прибори.

Юліан висмикнув свої дорогоцінні виделочки з рук хлопця і, притиснувши їх до грудей, проплив до комоду. Єрем відійшов від дверей, зачиняючи її.

— Ви зможете надєлать дєньгі, — хлопець просунув свою голову у щілину так, що Блуд ледве не прищемив його носа.

Чоловік зупинився і затягнув Ворона у кабінет. Юліан посадив його на стілець навпроти себе, а Блуд стояв за його спиною, поклавши руки на плечі Ізі.

— Ну давай, ґєшефтмахєр, розповідай. Шо за дєло? — Водяник закинув ногу на ногу.

Ізя посміхнувся. Ось така розмова йому подобалася більше