Мозок і великий палець

Три кільця різного діаметру зайняли собою весь оглядовий екран. Вони повільно, майже непомітно для ока, обертались, а в центрі сяяла помираюча зірка. Захоплююче видовище, жителі цієї зоряної системи повністю її перебудували і створили мегаспоруду, найбільшу з відомих. Тож перші декілька митей я просто захоплено спостерігав за величчю цієї споруди, бути тут, це не те саме, що роздивлятись фото та відеоматеріали. Межа, до якої не заборонялося вільно наближатись була достатньо близько, щоб приблизно зрозуміти будову цього чудернацького утворення. Перше і найменше кільце насправді тільки здавалось таким, воно обвило зорю сферою з тонких струн, поглинаючи його енергію. Реактор, своєрідне серце системи, більша частина енергії з якого живила зовнішнє кільце. Третє і найбільше, воно було охоронною системою, ефективність якої перевірили на собі безліч рас, що пробували з боєм розкрити секрети цих кілець. Кількість і різноманіття озброєння вражали, і саме цей фактор зробив цю систему такою цікавою для членів Міжзоряної Ліги.

До Ліги між жителями галактики точилися безкінечні війни, ксенофобно налаштовані раси нападали одне на одного викликаючи агресію у відповідь. В результаті деякі види й зовсім припинили своє існування. Тож коли хтось натикався на цю систему, то в першу чергу атакував її, сприймаючи як чергового ворога. І всі, звісно ж, зазнавали поразки.

Коли вже всі були виснажені боями, в галактиці запанував хисткий мир і була створена Міжзоряна Ліга. Проте надто свіжими були ще спогади про втрати у війні, тому розпочалась гонка озброєнь і технологій. Розуміючи, що хтось спробує захопити технології кілець, або що ще гірше, жителі кілець самі спробують атакувати, члени Ліги спробували вийти з ними на контакт. Та результат виявився зовсім не такий на який очікували. Дізналися основне – жителі кілець, що назвали себе стражі, не були налаштовані агресивно і не планували покидати межі своєї зоряної системи. Та на цьому успіхи дипломатів і закінчились, не вдалося навіть дізнатися як стражі виглядають. Обмін знаннями, технологіями, відкриття взаємних посольств – ні в чому з цього стражі зацікавлені не були. Вони визначили Межу, перетинати яку можна було тільки в одному випадку. Те, для чого я і прибув сюди.

Ще два просторові стрибки і мій зореліт буде достатньо близько до кілець, тож віддав команду бортовому комп’ютеру розрахувати координати. На Межі зупинився і прийняв вхідний сигнал.

Приємний мелодійний голос, який звучав дещо дивно, промовив:

— Вітаю вас. Зореліти схожого типу на ваш прибували сюди вже двічі, тому я припускаю, що ви представники однієї раси. Сподіваюся я не помилився і це ваша рідна мова.

— Так, ви не помилились.

— Радий це чути. Можна дізнатися яка мета вашого прибуття?

— Я хочу взяти участь у Випробуванні.

— Зрозуміло. — Від Зовнішнього кільця відділився механізм, знайомий з численних відео, його назвали тягачем. — Ви проінформовані, що тепер покинути Кільця зможете тільки у разі успішного проходження Випробування?

— Так.

— Можете розпочати необхідну підготовку, я доправлю вас до місця проведення Випробування. — На цих словах тягач підхопив зореліт і почав рух у зворотному напрямі.

— Дякую, я б не хотів затягувати.

— Тож, яке Випробування ви обрали?

Випробування завжди обирали претенденти. Спочатку вони завжди використовували свою найновішу зброю, бойові зорельоти, важке озброєння, масовані обстріли та бомбардування, проте зброя стражів була на зовсім іншому рівні. Навіть спроби закинути нейтронну бомбу за допомогою просторового стрибка (відстань від Межі це дозволяла) завершилися невдачею. Стражі якимось чином блокували стрибки, що не могла жодна раса з Ліги. Тому останнім часом, наскільки мені було відомо, спроби обмежувались боям один на один, чи загін проти загону. Проте в бою що зорельотами, що стрілецькою зброєю що холодною, переможцями завжди були стражі.

— Двобій.

— Додаткові побажання?

— Є деякі. Я б хотів це зробити як в найдавніші віки. Тільки зброя пращурів, які ще не відкрили для себе залізо.

— Приймається.

Співрозмовник від’єднався. Я зручніше розмістився і став спостерігати. Тут були тільки ті, хто наважився на Випробування.

Випробування.

Найдивніша забаганка стражів кілець. Вони жодним чином не згадували про численні спроби захопити їх з боєм, не були зацікавленні в обміні, але вимагали, щоб кожен бажаючий міг прибути до них і кинути виклик. Перевершити їх на своїх умовах. За це вони обіцяли переможцю все, все чим володіли. І коли стало зрозуміло, що ні захопити їх, ні договоритися про інші умови не вдасться, відкрився потік шукачів щастя. Деякі раси з дитинства готували претендентів в надії перемогти. Всім було зрозуміло, що якщо є навіть мізерний шанс заволодіти технологіями Кілець, то раса-переможець запанує у галактиці.

Здобути для своїх співвітчизників цю перевагу – з такою метою мене і найняли.

Тут увагу до себе знову привернув оглядовий екран. Тягач вже майже наблизився до Зовнішнього кільця і зближення дозволяло роздивитись Серединне. Якщо технологічність першого і третього ховалася за оманливою простотою зовнішнього вигляду, то складність будови другого кидалася в очі одразу. З першого погляду воно нагадувало браслет, з нанизаними на нього дванадцятьма намистинами, які обертались навколо “ниточки”.

Разом Кільця утворювали точний механізм, в якому ідеально працювало все – від гравітаційних взаємодій до живлення найдрібнішого механізму. І, схоже, все було продумано ще на сотні тисяч років уперед.

Тягач опустив мій зореліт у величезному ангарі на зовнішньому кільці. Комп’ютер сповістив про вхідний сигнал і вже знайомий голос мовив:

— Коли вийдете вас зустріне ваш суперник і проінформує про подальше проведення. Атакувати одне одного заборонено до початку Випробування. Не забудьте взяти з собою все необхідне.

Я ввімкнув всі камери, проте простір навколо був порожній. Стражі не спішили давати мені таку перевагу як знання їхнього зовнішнього вигляду. Тож, прихопивши зброю, я опустив трап і вибрався назовні.

Коли ступив на підлогу, в найближчій стіні відкрився отвір з якого плавно вилетіла невелика кулька, а слідом за нею вийшов мій суперник. З першого погляду на якого я ледь стримався, щоб не видихнути з полегшенням.

На голову нижчий, верхня частин тіла була оголеною відкриваючи чітко окреслені м’язи під шкірою світло-коричневого кольору. Проте все одно на вигляд він був чи не в два рази легший за мене. Здавалося б, навіть два ножі на поясі, із зубів давно вимерлого хижака з яким боролися мої предки, не були потрібні. Проте голову остудив спогад, що ці істоти не програли ще нікому і я продовжив огляд, відмічаючи в пам’яті кожну деталь.

Загальна будова досить звична, дві ноги, дві руки, одна голова. Прямоходячий, проте хвоста не видно. Шкіра гладка, жодної луски, тільки верх голови вкритий чорним блискучим волоссям, заплетеним у довгу косу. На обличчі двоє очей, виступ, який мабуть був носом, і слабо виражена щелепа, знову ж таки порівнюючи з моєю. Міміка стража була незрозуміла, проте таке часто було у взаємодії різних рас. П’ятипалі кінцівки закінчувались акуратними короткими нігтьовими пластинами, зовсім не схожими на криві пазурі на моїх власних кінцівках.

Аж тут на торсі ворога я побачив те, що найбільше вибило мене з рівноваги. В мого народу відповідного органу не було, та я знав, що деякі види цим вигодовують своє потомство. І якщо я правий, то переді мною самка.

— Можна мені поміняти супротивника? — прогарчав я.

Страж почав говорити, а маленька кулька одразу ж перекладала:

— На жаль, це заборонено правилами, проте можна дізнатись причину?

— Традиції моєї раси надзвичайно міцні, чоловіки б’ються з чоловіками, а жінки – з жінками. Виключенням є тільки шлюбний ритуал, як доказ, що ти достойний своєї пари.

— Перепрошую, та наші сканери показують, що ви чоловічої статі.

— Так, а ви…

— Я теж чоловік. — Страж оскалився і почав видавати дивні гортанні звуки, поклавши руку на живіт. Я, не гаючи часу, оцінив його зуби. Два рівні білі ряди – зовсім не схожі на мій власний частокіл у роті. Якщо страж і міг скористатись в бою укусом, це виглядало смішно поряд з моїми можливостями.

Суперник затихнув і знову заговорив:

— Отже, ви обрали Випробуванням двобій, з дозволеним використанням зброї, яку винайшли не пізніше використання заліза. Прошу пройти за мною, — він розвернувся і рушив в отвір, з якого прийшов, — і по дорозі ми обговоримо деталі.

Я ступив за ним і той почав розповідати:

— Оскільки ви вибрали випробування, то ми обрали місце проведення. Це буде в дикій місцевості на одному з секторів Серединного кільця. Атмосферний склад та гравітація не повинні спричинити вам незручностей. Ви згодні?

— Так.

— Чудово. А ще в мене є питання. З чого ви взяли, що я жінка?

— Нуу, через це. — я вказав на груди стража. — мені здалося це соски.

— Ви не помилились.

— Зрозуміло. То у вашому виді чоловіки вигодовують потомство.

— Ні. — знову оскалився страж. Мабуть, його ця розмова неабияк злила. А я почувався все впевненіше, схоже крім переваги в силі, можна здобути ще й емоційну.

— Тоді навіщо вам ці органи?

— Ні для чого, вони рудиментарні. Якщо хочете просте пояснення, то клітини, які формують соски, утворюються в нашому зародку швидше ніж клітини, які визначають стать. До речі, мені відомо, що ваша раса воювала з іншими, невже ви тоді теж бились тільки з представниками своєї статі? Це було б дивно, особливо якщо врахувати те, що в галактиці зараз є дві раси в яких існує поділ на три статі, і одна раса де такого поділу немає взагалі.

— Ні, звісно. В бою ніхто увагу на це не звертав.

— Чому ж тоді тут ви навіть хотіли поміняти супротивника?

— Не знаю, — несподівано для себе я трохи розгубився — можливо тому, що все це Випробування нагадує якийсь ритуал.

Коридор закінчився і вони вдвох потрапили в простору кімнату. Та була цілком порожня, якщо не рахувати столик і два округлі підвищення за ним. Раптом стіна навпроти освітилась, виявилось, що це великий екран. На ньому було видно одну з “намистинок” на Серединному кільці. Зображення розпочало рух, поступово наближаючись до поверхні. Аж поки не застигло на такій висоті, щоб було видно степ, річку, яка впадає в озеро і тонку смугу лісу яка вдалині значно розширювалась.

— Підозрюю це наше майбутнє поле бою?

— Саме так. Цей сектор значною мірою складається з планети, яка ще в давні часи була названа на честь бога війни.

— Сподіваєтесь на допомогу вашого бога?

— Було б непогано, але ні. — вкотре оскалився страж. — Просто додає символічності й подібності до ритуалу.

Страж підійшов до столу і почав обвішуватись зброєю, проте як і я взяв небагато. Кілька кремнієвих ножів, довгу палицю з таким же лезом на кінці, торбинку і якусь складену в кілька разів шкіряну стрічку. Потім змочив пальці в мисочках, що були тут же, і наніс собі на лице кілька ліній білого й червоного кольорів. Знову показав зуби:

— Маска смерті. Традиції.

— Коли нас доправлять на кільце?

— Зараз. — страж виліз на одне підвищення і жестом вказав на сусіднє. Коли я вибрався на нього то продовжив. — Коли будете готові нас телепортують.

Отже, ще й телепортація. Це відрізнялося від просторових стрибків, оскільки жодній з рас Ліги не вдалося перемістити тільки живий організм, без захисту космічного корабля.

— Я готовий.

— Чудово. Пам’ятайте, одразу після телепортації ми будемо ворогами, проте відстань між нами буде десь п’ятдесят ваших кроків, так що зорієнтуватись встигнете. Перекладач, — страж вказав на кульку, — нам вже не потрібен, тому поговорити не вийде.

— Зрозумів.

— Успіхів! — страж знову вищирив зуби і мої очі різонув яскравий спалах.

На свіжому повітрі всі відчуття загострились, я крутнувся на місці і швидко знайшов поглядом ворога. Натренованим рухом дістав ножі і приготувався до нападу. Хоч видима різниця в силі була на мою користь, проте недооцінювати суперника не варто.

Страж підняв руку над головою, змусивши напружитись, а потім раптом помахав нею, розвернувся і кинувся бігти. Від здивування я на секунду застиг, та ступор переріс у злість, з горла вирвався рик і я рвонув за втікачем. Майже одразу стало зрозуміло, що і у швидкості я виграю. Проте коли вже майже наздогнав і хотів накинутись, страж зробив різкий стрибок вбік і побіг в іншу сторону. Я не зміг так різко змінити траєкторію і виявилось, що знову відстаю.

Зоря, оперезана Внутрішнім кільцем, вже була майже над самим горизонтом, коли я зупинився перепочити. Страж уже давно зник з поля зору, проте гнів не давав мені зупинитись і через це я зовсім вибився із сил. Треба було віддати належне ворогу, він не був швидшим чи сильнішим, проте у витривалості перевершував в рази. Але через те, що бій проходив зовсім не так як я очікував, холодна кров в мені закипала.

Що ж запланував суперник? Хоче дочекатись коли я засну? Чи може вже підкрадається? Що ж, ще побачимо хто кого. Я висолопив язика і відчув ледь помітний знайомий запах. Розвернувся в потрібну сторону і отримав сильний удар в лоб. На секунду в очах потемніло і підкосились ноги, проте я побачив як повільно підходить страж, а в його руці мелькає якесь дивне коло. Раптом він різко її викинув в мій бік і новий спалах болі проштрикнув голову. На цей раз потемніло тільки в одному оці, я відчув як воно стікає по щоці. І саме в сліпій зоні зараз перебував страж.

Незважаючи на біль, мене охопила радість. Я його не бачив, проте чув кроки, які він вже не приховував, бо біг до мене, і відчував запах. Він поспішав, не знаючи, що спішить до своєї смерті. І коли вже був майже в зоні досяжності я викинув руку з ножем в його бік. Та не встиг я дотягнутись, як горло проштрикнув новий удар, який звалив мене на землю. Наді мною було химерне обличчя, розмальоване фарбою і сутінками. Маска смерті.

Чоловік стояв над помираючим прибульцем, а його лице жило саме по собі. Емоції змінювались одне за одним: радість, сум, страх, здивування… Страж використовував кожну можливість, щоб навчитись відображати емоції якнайприродніше. Проте ящіроподібний здається все одно неправильно зчитував емоції з людського обличчя. Він зробив хорошу ставку вважаючи, що якщо технологічно безнадійно відстав, то має шанс перевершити фізично. Та на такі випадки Страж завжди залишав вибір місця за собою. А далі вже проста тактика відома з глибин людської історії – втекти, сховатись, атакувати здалеку пращею і наблизитись на відстань удару списом, довжина якого дозволяла залишитись поза зоною досяжності. Все таки, в людей основним інструментом для виживання завжди був мозок. Мозок і великий палець.

Для кожного випробування Страж обирав нове тіло, відтворене за подобою його творців. Це тіло вже виконало своє завдання і за кілька хвилин життєві процеси в ньому зупиняться, а розум, що ним керував, з’єднається з основною мережею, яка контролювала Сонячну систему. Хоч це була колиска людства, та справжньої людини тут вже не було кілька тисячоліть. Вони пішли невідомо куди, залишивши по собі найбільший пам’ятник в Галактиці і штучний інтелект, Страж, який цей пам’ятник доглядав. Вони не залишили даних куди пішли, проте залишили умови щодо взаємодії з іншими цивілізаціями. Не можна було вмішуватись в їхній розвиток, а Випробування мало показати, чи достойні вони отримати частину людського знання. Та поки всі Випробування зводились до спроб взаємного знищення. Ще ніхто не запропонував змагання у творчості.

Серце зробило останній удар.