Татуювальник

— Нема такого місця, де хтось міг би сховатись від Татуювальника. — Лев підняв чарку віскі і одним махом вихилив залишки рідини. Зморщився, наче печене яблуко і швидко кинув до рота скибочку лимона, від чого зморщився ще більше. — Я чув, що як тільки він когось запримітить, то вже не відчепиться, доки не зробить свою роботу.

Його друг Микола був налаштований скептично — як завше, коли Лев, хильнувши зайвого, починав балачки про все надприродне і непоясненне. Він гмикнув і відкрив рота, щоб кинути на стіл свої аргументи:

— Тиждень тому ти мені розповідав про русалок, які викрадають людей. До того ж ледь не в костюмах із «Люди в чорному». А сьогодні якийсь Татуювальник. Стривай, хвилинку... — він покликав офіціанта, який саме снував біля їхнього столика і замовив в того ще пального для подальшої бесіди. — Так, на чому я зупинився?.. А, русалки. Це хоч і банально, зате цілком може бути. Але Татуювальник?.. За таких типів ми ще не пили! — Микола вирішив, що жарт тут збіса доречний і розреготався.

Лев поглянув на нього з-під лоба, наче збирався взяти друга на таран.

— Ти не розумієш — це не якась там байка. Мені люди казали, ця інфа навіть в газетах є. Цей чувак, Татуювальник, з'являється, щоб таврувати своїх жертв.

— Навіщо? — вилупив очі Микола. Таємничий тон, яким провадив свою розповідь друг, зачарував його, наче колискова.

— Щоб відправляти грішників до пекла.

Миколине чоло зібгалося в гармошку — так сильно він обдумував сказане.

— Стривай! А хіба грішники не потрапляють до пекла, як це... це слово... апріорі? — він переможно подивився на друга. Той відкинувся на спинку стільця і закивав головою.

— Безумовно. Але що каже церква на цей рахунок?

— Церква? Не знаю. До речі, я був сьогодні в церкві, відстояв своє — дружина наполягла. Аж відчуваю себе чистішим. Твоя теж тебе потягнула?

— Я сам ходив. Це я мушу тягнути її туди, дуже вже вперта. Однак не змінюй теми. То що робить церква щодо грішників?

— Е-е-е, ну... очищає від гріхів, — Лев повільно закивав, що заохотило того продовжувати. — Сповідь і причастя роблять свою справу... очищають, як і мене батюшка сьогодні очистив. — Микола почав повільно зминати серветку, витираючи пальці, ніби продовжуючи процес свого очищення.

— Добре. І що ж тоді стається з грішниками? — запитав Лев і подивився вглиб бару, вишукуючи їхнього офіціанта, котрий вже давно мав би принести пляшку віскі.

— Бог їм прощає гріхи, звісно. Грішники більше не грішники, бо вони покаялись, — задумливо прорік Микола. Він не знав, чи це він тверезіє, чи то тема розмови так на нього подіяла; або і те і інше. — Тобто ти хочеш сказати, що цей Татуювальник, він робить що?

Так і не побачивши на горизонті офіціанта, Лев зосередився на Миколі:

— Я хочу сказати, що він робить татуювання, які є квитком в один кінець. Квитком усім грішникам, які вирішили, що можуть обійти систему покаянням. — Микола сидів, роззявивши рота. — Я читав, що він переконаний в одному: що зроблено, те зроблено, і люди самотужки мають нести за це відповідальність.

Відкритий рот Миколи прийшовся йому саме вчасно: побачивши офіціанта, гукнув до нього. Той кивнув і за мить вигулькнув перед ними з черговою пляшкою віскі «Jack Daniels».

Чоловіки подякували й оновили чарки. Випили і занюхали тим, що ще залишилось на столі. Відтак Лев знову почав:

— Кажуть, що кожної неділі в Татуювальника полювання, себто сьогодні. Він вишукує здобич, котра забруднена у великий гріх і випрана прощенням.

Микола мимоволі перехрестився.

— А як виглядає саме татуювання? Що там має бути такого, щоб воно того... ну... закинуло жертву прямісінько до пекла?

— А ніхто не знає, — відповів Лев, водночас надаючи своєму обличчю загадковості, — хоча чув я дещо. Ходять чутки, що слова латинські, а шрифт... схожий на ось цей. — І тицьнув пальцем в етикетку на пляшці віскі.

— Ти ба, оце так моторошно! — вигукнув Микола. Кілька голів повернулися на нього глянути, але вони майже миттєво втратили інтерес. — Ця історія, друже, одна з кращих, які ти мені був повідав!

Лев задоволено всміхнувся, обводячи поглядом зал.

— Радий, що припала тобі до смаку.

Вони ще трохи потеревенили на різні теми і випили по кілька чарок. Вже перед закриттям бару подзвонила дружина Миколи і сказала, що «якщо він зараз же не з'явиться вдома, то вона подає на розлучення». Він скаржиться другу на матріархат подружнього життя. Лев співчуває, легенько хлопає того по плечах і врешті садить ледь ходячого Миколу до таксі. Називає водієві адресу.

Залишившись наодинці, Лев стоїть з протилежного боку вулиці. Дивиться на фасад бару «Fireproof» і спостерігає, як персонал один за одним покидає будівлю, щоб завтра знову туди повернутися. Вони покидають місце роботи з усмішками на обличчях і зрідка перемовляючись. Втім, один з персоналу навряд чи завтра повернеться і вже точно не посміхатиметься. Його новонабите татуювання буде горіти вогнем принаймні з тиждень, випалюватиме плоть зсередини. Лев сам подбає про це, як тільки найважча частина роботи буде зроблена і знерухомлений чоловік опиниться у його приватній тату-майстерні. Татуювальна голка виписуватиме не перше, але найбільш пам'ятне в житті чоловіка татуювання так, наче житиме власним життям; а Лев додасть ще один екземпляр до колекції мічених душ на своєму рахунку.

Далі — більше. Андрій Родіонов, він же офіціант, що обслуговував їх, і за яким Лев цілий вечір спостерігав, не зможе більше займатися вбивством невинних жінок на вулиці Котляревського і прилеглих до неї вуличок, щоб потім це спокійно замолювати в капличці неподалік. Не зможе навіть подумати про щось подібне.

Я сказав: «Далі — більше?» Так, звісно.

Далі лише нескінченне очищення пекельним вогнем.