Палисвіт

Нехай все йде як йде. Йому вже все одно.

Саме так Сергій Палисвіт, простий як дверна ручка хлопчина, 25 років вирішив не боротися з долею. За шкалою сили вітру Бофорта, по життю Сергія пройшовся жорстокий шторм. Потім настав штиль, але лише тому, що руйнувати більше нічого.

Він посеред міста Н. на занехаяній алейці, що не викликає жодних приємних вражень. На єдиній вцілілій лавці, Сергій у цей серпневий ранок з книгою Сафона «Тінь вітру», полуничним круасаном та поясом шахіда, зробленому власноруч за кресленнями, котрих тьма в інтернетах.

Квиток в одну сторону в рукаві – це маленька чорна кнопка, з’єднана з вибухівкою 2 метрами червоних та синіх дротів. Затримка спрацювання 10 хвилин, щоб одуматись. Але Сергій йшов до цього майже рік та не думав звертати.

Залишилось дочитати 5 аркушів, а потім окропити місце зустрічі батьків своїм ДНК. Віддати генетичний борг. Засвідчити неспроможність жити у божевільному світі. Їх голоси більше ніколи не пролунають після аварії, в якій він став сиротою.

Сергій нафантазував, що після вибуху місцяни облагородять алейку, засіють клумби чорнобривцями, півниками, трояндами та собачками. Не знає як ті останні правильно називаються. Серед квітів літатимуть бджоли, джмелі та різна мошкара-дрібнота, що жити не може без нектару.

Їх ганятимуть і ловитимуть діти, що збиратимуть летючих некусючих спершу у долоньки. Потім в коробки з сірників, щоб при нагоді хизуватися та лякати гостей. Технічка з міськради їх ганятиме, але не два рази на день коли її братимуть завидки. Сергій оглянувся довкола, щоб бува не ощасливити перехожого лотерейним квитком до Вальгалли.

Десь за сто метрів побачив блондинку суб’єктивно вражаючої зовнішності, з якою при звичних обставинах навіть не заговорив. Можливо, це таке враження здалеку, коли власна фантазія здатна домалювати будьщо. Але хай там що, її хода заворожувала.

Знову встромив погляд у книгу. Вдало описана Барселона ширяла перед очима, а він мов шпигун із закутків слідкував за перипетіями долі Даніеля Семпере.

На третьому «Вибачте», Сергію довелось покинути мальовничу вуличку Святої Анни. Перед ним стояла та сама красуня і під двома карими зірками яскраво йому посміхалася.

У думках виник недоречний жарт: «Мабуть вона здогадалася, що я просто бомба.»

- Вибачте, це Сафон?

- Так, Карлос Руїзович, а я Сергій, хто запитує?

Усміхнувшись більше авансом, ніж заслужив неоковирний жарт, дівчина назвалась Сніжаною Боярко. Вона голова місцевого читацького клубу і їй дуже цікава творчість Сафона. Вона вручила Сергію візитівку з вичурною назвою на латині та адресою у центрі міста.

Сергій знав лише одну фразу на латині «Chirurgia fructuosiorars nulla» 1.

Побачивши зацікавленість, Сніжана запропонувала розповісти про Сафона у клубі.

- Чому ти займається такою безнадійною справою у цьому місті?

-Потрібно робити те, що можеш, саме там де знаходишся.

- Добре, Рузвельт у спідниці. Я згоден відвідати твій клуб. Але мені зараз треба мотнутися в одне місце. На третю, згода?

Сніжана погодилась. Мило з боку Сергія, дати їй час дещо підготуватися.

Сергій зрадів, що йому не довелося пояснювати кралечці свій вибуховий аксесуар. Переконати, що це набір китайських акумуляторів, які добре гріють чи набір риболова для глушіння ставкової риби при тому, що найближчий ставок за 100 км, зараз було вище його ораторських здібностей.

Сергій поспіхом, але з дотриманням всіх ПДР, бо на автівці із бомбою як не як, повернувся додому. Кинув вибухівку до шафи. Поїхав до клубу через критий ринок. Там перебірливо обрав квіти для Сніжани. В голові лунало: «Що ти робиш? Навіщо?». Але Сергій хоч і не мав відповіді, продовжував їхати.

Без двох хвилин третя, він вже стояв біля ганку клубу, що розмістився на першому поверсі п’ятиповерхівки. Вивіски немає, значить клуб ще не відкрився.

Двері замкнуті, і він нажав на кнопку дзвінка. Сніжана відразу відкрила та мов сонце всміхнулася. Сергій правильно здогадався, польові квіти їй сподобались. Сніжана подякувала і запросила Сергія.

Нехіле приміщення з багатьма кімнатами, що вдало обставили мінімумом меблів. З її слів, це якийсь особливий книжковий фен-шуй, з нюансами якого вона очевидно розібралася. Хоч і не з першого разу.

Розмова текла приємно і вільно. Раптово, як розряди між протилежно зарядженими стрижнями одного металу, виникла літературна дуель, розпочався обмін прізвищами авторів, творами, враженнями від них.

Незабаром Сніжана повністю визнала поразку та нарекла Сергія знатним і рідкісним книжковим хробаком. Сергій усе пояснив навиком швидкого читання. Сніжана попросила зупинитись ріку самопохвал, поки не пересохла. Сергій не образився, а тільки зацінив тонкий гумор. Сміятися на людях він ще не міг. Відчуття однієї віри у спілкуванні людей, що багато читають, стало очевидним.

- Ходімо, я покажу особливу кімнату.

- Дізнавшись про секрети бібліотекарів ніхто довго не живе. Це точно безпечно? Коли що складай рештки у блакитні пакети. Вони пасують під мої очі.

Сніжана повела до підвалу, що мав стати сховищем. По стінам та стелі обкладений пластинами холодного металевого кольору. Гнітюче враження. У Сергія виникла асоціація скорше з сценами з «Декстера», ніж з залом богослужінь книгам. Не зважаючи на нуль емоцій за шкалою Кельвіна у гостя, хазяйка натхненно розповідала про італійську технологію зберігання раритетних книг. Її використовують навіть в бібліотеці конгресу США!

- Сніжано, я тепер не боюся ядерної війни. Знаю де бомбосховок. А де сховали шафки?

- Їх скоро встановлять. Там наче проблеми з доставкою. Але мій фонд, зараз цим займається.

- Твій Фонд?

Виявилось, що фонд «Діти - це наше майбутнє» піклувався її сиротинцем, а зараз допомагає їй з оформленням документів на приміщення. Вони оплатили медичну страховку. Забезпечують ліками та вітамінами до 21. Вона зараз напрацює схему, а потім влаштує сиріт у схожих клубах по іншим містам. Сергій промовчав про свою сирітську долю.

Продовжити розмову, замовчуючи це, не зміг. Сніжана і далі сипала, мов насінням соняха на асфальт перед голубами, бадьорі і повні натхнення репліки. Розповідала як будувати інтригуючу промову, розкрила секретний секрет про чек-ліст для правильного, не хухри-мухри виступу про книги. Список допоможе хлопцю розповісти про Сафона без розкриття сюжету.

На вулиці вже сутеніло і Сергій відчув, що із міркувань ввічливості вже час йти. Не хотілося покидати людину, з якою він розмовляв вперше за останні півроку. Вони домовилися про зустріч на завтра о десятій. І Сергій поїхав додому.

Вдома він щомога калашматив клавіші у пошуках інформації про фонд Сніжани, даремно вишукував її профілі в соціальних мережах. Один лише скромний сайт Фонду. Не вийшло. Задовбався чи і по правді зустрів людину -привида. Закрив ноутбук та ліг спати. Що з нами буде завтра, може знати тільки Бог.

Примітки

1. Хірургія плідніше всіх мистецтв.