На ловця і звір біжить

Ґрунтовою дорогою, що проходила посеред лісу, розганяючи куряву, мчав автомобіль. Великий позашляховик непримітного камуфляжного кольору тримав рух у напрямку річки, що знаходилася одразу за поворотом. Кермував позашляховиком кремезний чолов’яга, з бородою і в чорному кашкеті. Двоє інших пасажирів не могли похизуватися своєю кремезністю, зате гонору в них було, хоч відбавляй. Одягнувши чорні окуляри на носа, вони відкоркували банки з пивом і, запрокинувши голови, синхронно заливали його собі у горлянки. Звитяжні «асвабадітєлі» були в гарному гуморі.

- Арьол визиваєт Сокола, - прострекотіла старенька рація, - Далажитє абстановку.

- Сокол арлу, зачьотную тачку атжалі, єдєм падруг іскать. Падтягівайтесь, - а далі нестримний регіт, від якого мурашки по шкірі. Вони мали особливі смаки щодо спілкування з дівчатами. Невиправдано жорстокі смаки.

За кремезним дубом повернули наліво, як і порадили їм місцеві, виїхавши на прекрасну зелену галявину. Трохи поодаль виднілась широка річка, яка так і манила скупатись, хоча на вулиці було доволі прохолодно. Травневе сонце ще не встигло достатньо прогріти повітря, хоча доволі яскраво підсвічувало блакитне небо.

- На лавца і звєрь бєжит, - пробасив вдоволено кремезний керманич, помітивши трохи поодаль дівчину, яка, сидячи на узбережжі під бузковим кущем, плела вінок.

Дівчина, перекинувши чорну косу через одне плече, мугикала собі під ніс якусь пісню, час від часу погладжуючи білого кота, який вмостився біля її ніг. Поруч стояв кошик, наповнений свіжоспеченим хлібом, салом і зеленим пір’ячком цибулі.

Зупинивши авто за метрів двадцять від берега, чоловіки переглянулися між собою і попрямували в бік дівчини, дорогою закуривши по цигарці.

Дівчина відчула їхню присутність і підняла на них свої чорні очі, обрамлені густими чорними віями. Її вигляд заворожував: чорноока, чорноброва, довжелезна чорна коса на фоні білосніжної вишиванки і червоні, мов кущ калини, вуста.

Помітивши, що чоловіки впевнено рухаються в її бік, підвелася, схопила кошик і неквапливо попрямувала вглиб лісу. Чоловіки ж не відставали від неї, проводжаючи хтивими голодними поглядами і, слідкуючи, щоб не згубити її з поля зору.

Посеред лісу стояла побілена вапном хатинка, ошатно прибрана і прикрашена квітковими візерунками на стінах. Дівчина увійшла всередину, пропустивши попереду кота, і зачинила двері. Чоловіки ж поквапились за нею, відчинивши двері ударом ноги, не вважаючи за потрібне постукати.

Посеред кімнати в кріслі-гойдалці хиталася стара сива бабця, покурючи люльку. Замість привітання випустила в повітря три кільця з диму в сторону непроханих гостей, білий кіт одразу вистрибнув їй на коліна.

- «Асвабаждать» прийшли? – підозріло примруживши очі, розслаблено запитала зморшкувата бабця.

Чоловіки, знову переглянувшись між собою, запитали:

- Сюда дєвушка зашла, маладая такая, с чьорнай касой, - видно керманичу вона припала до душі найбільше. Якщо вона в нього є, звісно.

- Тут тільки я з котом, більше немає нікого, - спокійно відповіла бабця, зробивши наступну затяжку гіркого тютюну.

Чоловік, що поменший габаритами, але такий самий неприємний з вигляду, штрикнув пальцем в напрямку столу, застеленого вишитою скатертиною, на якому притягував погляд той самий кошик, що несла дівчина. І продукти всі на місці. Бабця, прослідкувавши за їхніми поглядами, запропонувала:

- Хочете? Пригощайтесь на своє здоров’я. Там ще й самогонка є, за фіранкою, у бутлі.

Двічі цим недолугим вишкребкам повторювати не треба було. Хто ж відмовиться скуштувати домашнього хліба з салом і цибулькою і навернути скляночку домашньої сивухи. Щоправда, збила їх з пантелику фіранка, поки допетрали що то таке, ледве не луснули від гніву, що бабця не може «нармальна гаваріть». Довелося вказувати на фіранку пальцем, бо бабця і не збиралася вставати з крісла, щоб частувати гостей.

Тож чоловіки, довго не вагаючись, всілися навколо столу, розпочавши своє дивне частування. Нарізали сало тоненькими скибочкам, великими шматками нарубали хліба духмяного, розлили сивуху по склянках.

- Ну, за дєвчат… нє чокаясь, - знову моторошний регіт відлунням прокотився лісовою галявиною. Дивно, звідки тут відлуння, щойно розмова йшла без жодних відголосків. Та не важливо. Жарт смішний, тост улюблений, настрій чудовий, горілка пекуча, зараза. Міцна. Аж в голові запаморочилось.

Щойно вони випили по першій склянці сивухи, світло, що лилося з вікна, зникло, окутавши кімнату сутінками. Вони здивовано поглянули на бабцю, яка незворушно сиділа в кріслі, погладжуючи кота, і не зводила з них свого дикого погляду. Вона знизала плечами, промовивши:

- Погода зіпсувалась, не переймайтесь, хлопчики. Пригощайтесь, - якась невловима зловіща тінь промайнула її обличчям, знову заховавшись в старечій посмішці. Моторошна бабця.

Чоловіки, прослідувавши бабчиній пораді, налили собі ще по склянці і випили вже без тосту, занюхавши цибулькою. Після третьої склянки сивухи, їхні очі затуманилися, немов ті склянки, на яких залишились засмальцьовані відбитки їхніх брудних рук.

Крізь туман, в котрий вони занурювалися все глибше, чоловіки згадували свої недавні звитяги, героїчні подвиги.

- А помніш, как я бабу на бетерє пєрєєхал, - хвалився невисокий чоловічок, знявши сонцезахисні окуляри, - А патом єщьо раз. І єщьо.

Його несамовитий від різкого болю спочатку у ногах, а потім у руках, слідом і в грудній клітині крик потонув у гучному реготі його товаришів. Вони тішилися, мов діти, згадуючи і вихваляючись своїми «досягненнями», зовсім не помічаючи болю свого товариша, не чуючи його відчайдушного крику.

- А как я красіва тушил акуркі на груді той брюнєтачкі, - почав хизуватися кремезний бородань, примруживши очі, занурюючись у спогади, що дарували стільки насолоди для його хворої уяви.

Насолоджувався він спогадами недовго, тільки доки шкіра на його грудях не почала наливатися величезними опіковими міхурами, які на очах лопали і перетворювалися на незагоєні закривавлені рани, що не переставали кровоточити, заливаючи багряною густою рідиною його одяг. Люті в його погляді більше не було, тільки нестерпний біль і невимовний жах.

Вже, не звертаючи уваги ні на що навкруги, реготав, мов божевільний, лише один товариш. Хвалився, не зважаючи на те, що крім бабці, яка знову натрамбовувала люльку тютюном, пильно спостерігаючи за ним, ніхто його не чує:

- А я тоже атлічілся, - крізь дикий регіт почав свою оповідку третій учасник руху «асвабаждєнія», - кагда адна баришня атказалась гаваріть што ана за рускій мір я вибіл єй зуби і атрезал язик.

Це були його останні слова, бо раптом його язик розпух на весь рот, і, продовжуючи рости, витиснув з рота всі зуби, які з гучним стукотом покотилися по підлозі. Він схопив ножа і сам відрізав свого величезного язика, який перекривав йому дихання.

Всі троє бравих «асвабадітєлєй» валялись на підлозі лісової хатинки, бездиханні, у калюжі власної крові. Обдерті, обсмалені і переламані, з застиглим жахом у неживих очах.

Бабця повільно підвелася з крісла, неквапливо зібрала знову в кошик частувань, схопила свого білого кота і вийшла з будиночку. Пройшла кілька кроків, зупинилася, поставила кошик на зелену траву. Дістала сірники і підпалила люльку, затягнувшись гірким тютюновим димом, випускаючи з рота димові кільця. Кинула палаючого сірника на ганок і тричі сплюнула на землю. Розвернулась до лісу, присіла на траву і погладила кота. Спиною відчувала гаряче полум’я, що миттю охопило будинок, щось пошептала собі під ніс і повернулася. Вогонь миттю згас і перед її очами постала в усій своїй красі побілена вапном хатинка, ошатно прибрана і прикрашена квітковими візерунками на стінах.

***

- Сокал, ета Арьол, атзавітєсь, - кричав чоловік в рацію, кружляючи на автівці камуфляжного кольору лісовою ґрунтовою дорогою. – Пачіму нє виходітє на связь?

Троє чоловіків курили цигарки і пили пиво, сидячи прямо в авто, розшукуючи своїх товаришів, що обіцяли їм розваги. Гадаючи, що ті вже напевно пірнули у вир насолоди, не дочекавшись підмоги. Несподівано вони побачили непримітний поворот наліво за кремезним дубом і вирішили ним скористатись.

Їхньому погляду відкрилась чудова галявина, щедро зігріта сонечком і оповита бузковим запахом. Тут стояв камуфляжний позашляховик японської марки, його двері були відчинені, але всередині було порожньо. Неподалік чувся плескіт води і чоловіки, мовчки переглянувшись між собою, пішли на звук хлюпання.

Під бузковим кущем сиділа чорноока красуня у вишиванці і плела вінок з квітів. Поруч з нею стояв кошик, наповнений свіжим хлібом, салом, зеленою цибулькою. Біля її ніг лежав, скрутившись клубочком, білий кіт, якого вона час від часу погладжувала.