Випадковий вантаж

«Зіркова дата «8 блястіпупів та 6 фрутілупів щось там ще». Говорить неймовірно дивовижний капітан корабля. Безстрашна команда космічного транспортника «Грифон» продовжує свою небезпечну подорож. Відважні жінки, чоловіки та іншого штибу персони і види завзято виконують надані їм завдання. Я вдивляюся в глибокий космос і бачу там ціль, помічаю тріумф нашої компанії та купу грошви, що чекають нас в майбутньому. О, ще я там кличу прекрасну і веселу медсестру Блек на побачення, бережіть вищі істоти її неймовірну посмішку…»

– Олеже, покинь той комунікатор, ти стажер, і до капітана тобі ще жити і жити!

До пустої каюти, де знаходився один єдиний юнак, увійшла статна, висока жінка, вигляд якої просто кричав про посаду головної. Біла сорочка та коричневий шкіряний піджак вдало відтіняли темну шкіру, а роботичні рука та око вказували на войовничість і досвід панянки.

– Вибачте, капітанко Брідж, бос, шеф, командире, міс Хонсу… вже відійшов! – хлопчина виглядав переляканим через неочікувану появу когось старшого за званням. Тим паче, вона могла почути бздуру про бортову лікарку та побачення, що змусило того ще й почервоніти.

– У тебе все добре? – перепитала Хонсу, – На мене цей астероїд теж погано впливає, є тут щось дивне, але ж не настільки. Радує, що ми тут ненадовго. Заберемо вантаж і скоро відлітаємо. Іди збирай команду і, будь ласка, сходи до медблоку, як злетимо, бо ти мене хвилюєш.

– Обов’язково, пані, можу йти збирати нашу банду? – Олег демонстративно склав руки, щоб ті нагадували пістолети, і підвів їх догори.

– Йди вже, дурнику, – Брідж по-доброму всміхнулася, але все ще не розуміла деякі дії власного підлеглого.

Команда завантажила чотири ящики з незрозумілим вмістом на борт корабля. Ніхто так і не вийшов підписати контракт на доставку, та замовник попереджав, що так може статися.

У такі буремні часи важко знайти гарне замовлення. Служби доставки галактичних корпорацій та торгової федерації давно тримали під своїм крилом усіх замовників. І якщо ти не збирався з ними співпрацювати, віддаючи їм вісімдесят відсотків усього доходу, то вважай, що ти безробітний. Ну або майже безробітний. Тому команді Хонсу Брідж доводилося перебиватися отакими дивними замовлення, головна умова – аби платили. Бажано ще не мати проблем із законом через замовлення в обхід встановлених норм та порядків, але то другорядне.

Частина команди зайняла свої місця на капітанському містку, решта розійшлася по справах чи відпочивала в каютах. Рутинний політ, яких ця невеличка команда з десяти людей мала безліч. Підніми, завантаж, відвези, вивантаж, отримай грошики, що може бути простіше. От і в цей раз капітанка командувала, навігатор прокладував шлях, а другий пілот слідкував за маршрутом. Тиша та спокій, якби тільки Олег не бігав, неначе покусаний бджолами. Та дивним була не тільки поведінка хлопця, а й те, що його переслідувала лікарка Блек. Чи краще сказати, повторювала шлях крок за кроком.

– Що тут, чорти б вас побрали, відбувається? – поцікавилася Хонсу.

– Та той-во, лікую цього дурника, а він від гострих штрикалок тікати вздумав, бо боїться, – наче нічого не сталося, відказала пані Блек.

– Ви хотіли сказати від шприців з голками? – здивовано перепитала капітанка.

– О, вони, ніяк згадати не могла. Ну добре, піду попрошу тих двох, ну, вантажників потримати малого, щоб не пручався, – після цих слів порушувачі спокою мирно покинули капітанський місток.

Ненадовго спокій повернувся до приміщення. Так відчувалося, але насправді тиша тривала недовго. Зазвичай після стрибка в гіперпростір ти зручно мостишся в кріслі і декілька годин насолоджуєшся польотом. Але цього разу, окрім дивної поведінки деяких членів екіпажу чувся стукіт в техніці, що насторожувало Брідж.

– Анжей, Анжей, – проговорила вона в інтерком, – Що у вас там відбувається? Анжей…

Інженер команди мовчав. У відповідь чулися лише шипіння, шум та окремі літери. Так повторилося ще декілька разів, після чого командуванню увірвався терпець.

– Ейстлі, сходи перевір, що у них там. Не подобається це мені!

Навігатор, що тільки-но вмостився в кріслі, дуже не хотів покидати місце відпочинку, та діватися нікуди, треба було йти.

Хвилини тягнулися довго, а відповідей так і не надходило. Шум та тріск в різних кінцях транспортника то з’являвся, то зникав, породжуючи різноманітні теорії в голові капітанки та її другого помічника. Аж раптом, комунікатор заблимав і з іншого боку почулися такі бажані слова.

– Капітане, справи вогонь, невеличкі проблемки, але нормально, – тріщав захеканий голос Ейстлі, – Хай другий пілот тягне сюди свою дупу, треба трохи допомоги!

– Ейстлі, матір усіх богів, попроси Анжея…він інженер, то його робота!

– Та ми тут всі, і Анжей, і ті двоє вантажників, навіть Олег…треба…ммм, – легка павза була списана на перешкоди у зв’язку, – Треба багато сильних рук, тут дещо треба підкрутити. Так, точно, підкрутити.

– Добре, він зараз прийде.

– Але ж Хонсу, тобі це не видається дивним? Ейстлі з роду так не говорив! Тим паче, я тут пілотую взагалі-то.

– Керувати можу і я. Нумо, швидше розберемося з тією дурнею і в коротеньку гулянку. Бо ця робота надто тисне на нас всіх, люди глузд втрачати починають.

– Ай, грець з вами! Це кляте корито колись мене допече до живих печінок.

– Тіки зв’яжися зі мною одразу, будь ласка.

Корабель дійсно був старий, проте власні функції виконував на всі сто відсотків. Хоч іноді транспортник трохи вередував, та лагідні руки екіпажу завжди повертали цю конячку до робочого стану.

– Я нікого не можу знайти, – голос другого пілота ледь пробивався крізь перешкоди, та все ще звучав чітко, – О, Ейстлі, з чим там допомогти…що ти робиш…відчепися…а-а-а-а, капітане, з командою щось сталося…капітане, а-а-а, щоб вас чорти забрали, клят…

Голос з комунікатора зник, перемикнувшись на шум перешкод. Одразу після цього на кораблі увімкнулася тривога. Брідж подумала було, що то жарти і команда зараз увірветься до її рубки з криками «Сюрприз!», та червоні вогні і волання гучномовців не лишали жодного місця для таких думок. Про всяк випадок капітанка заблокувала двері до капітанського містка і побігла дивитися камери.

Нічого дивного у моніторах вона не побачила. Лише команда гуртом йшла в бік командного пункту. І жінка вже було хотіла відкрити двері, але їхній марш не нагадував щось нормальне. Групка дійсно марширувала. Йшли нога в ногу, вибудовуючи шлях до її сховку. А це вже викликало певні занепокоєння, бо з чого раптом ходити маршем?

Вперше за останні роки Хонсу скував непереборний страх. Його було важко перебороти лише тому, що тепер шляхів вирішення проблем не спостерігалося. До виходу з гіперстрибка лишалося не менше години. І хоч гіперстрибки відбувалися крізь точки-маяки, кожна з яких могла слугувати виходом, без хорошого навігатора такий маневр закінчиться трагедією. А той якраз був за дверима і впускати його здавалося б помилкою.

Тим часом ватага підступно забарикадувала двері власною присутністю. У їхньому владарюванні був цілий корабель, тоді як капітанка мала лише цю невеличку кімнатку. І хоч кімнатка керувала усім тим літаючим металобрухтом, без харчів та припасів жінка протримається недовго.

Комунікатор знову почав шипіти, що означало спроби зв’язку від команди. Та чи справді то була її команда? Вона підійшла до зачинених дверей і в маленькому віконці зустрілася очима з другим пілотом. Саме в його руках знаходився передавач, і той відчайдушно намагався ним скористатися.

– Капітанко, цейво, ми все там прикрутили та закрутили, – прошипів комунікатор, – Пускайте нас, ми приготували вам…тойво, що на день народження готують.

– Сміт ніколи б не сказав «цейво», а тим паче не забув би слово «сюрприз», – відчайдушно прогарчала Брідж в апарат.

Вона розуміла своє плачевне становище. З ілюмінатора в дверях на неї витріщалися вісім пар пустих очей. А на камерах було видно, як наймолодший Олег завзято намагається скористатися вентиляцією, щоб прорватися на капітанський місток. Чи була там решітка, чи вільний прохід? Хонсо не знала, та чітко розуміла, що скоро дізнається.

– Впусти нас, ми ж команда, – продовжував спокушати комунікатор.

– Чим би ви не були таким, ви мені не команда! – жінка сіла та сперлася на двері. Це була єдина позиція в капітанській рубці звідки не бачити вихід, а значить не дивитися в обличчя загрозі.

– Добре, ти мене розкусила, я не твоя команда. Але я став нею, – тепер голос чужинця не намагався повторювати голоси її підлеглих, він став неприроднім та скрипучим.

– Відпусти їх! – кричала Брідж.

– Ти така весела. Дякую, розсмішила. Пробач, але я тойво, не можу. Їх уже не повернути. Тепер вони – я, а я – вони. Їх більше немає, але я пронесу всі їхні спогади крізь життя. Ми – одне ціле. Ми – легіон. Ого, цей мужчинчик знав аж такі слова. Давно не користувався вашою мовою, звідти і вся та забудькуватість. Але я вчуся, скоро буду лепотіти так, що ніхто і не запідозрить.

– Але ж мої друзі. Ми були неначе сім’я. Ми ходили на пиятики після вдалих завдань. Саме там ми підібрали Олега, він намагався викрасти наш торт, зі святкування, – жінка почала ридати, – Я знала Сміта з дитинства, ми росли разом, а тепер ти кажеш що його немає? Але ж ось він стоїть за дверима, та це не він! Що ти таке?

– О, сонечко, не плач, все скоро скінчиться і ти об’єднаєшся зі своєю перевізницькою сім’єю. Можливо, навіть будемо ходити на пиятики, – в комунікаторі почувся скрип, що віддалено нагадував сміх, – Я колективний розум. Тисячі років я гнив на тому шматку паскудного каміння. Такі, як ти, ув’язнили мене, через те, що я захоплював цілі системи під власний контроль. З величезним зусиллям, та вереницею геноцидів вони перемогли. Але я вистояв, бо технології їхнього часу не могли знищити мене остаточно. Я вичікував. Астероїд, де мене поневолили, на щастя, іноді пролітав крізь поля супутників. За мільйони людських життів я зміг сколотити передавач, щоб заманити вас. Далі була справа часу, поки я заволодію командою.

– Я знищу корабель! Команда «Грифону» помре, але ти не виграєш.

Хонсу вскочила на ноги, та спробувала побігти до штурвалу. З вентиляції на неї почала капати фіолетова рідина. Жінка не встигла зреагувати, як слимакоподібне щось скочило на неї, та заповзло до рота. Раптом всі думки зникли, був лише спокій. Лишилося тільки ніщо, лишилася темінь.

«Зіркова дата «якісь там цифри і букви, бублик, сосиска». Як вони це роблять? Звідки вони беруть ті дані?

Говорять дивовижні і неперевершені капітани цього неймовірного космічного транспортника. Звідси я бачу світле майбутнє для нашого екіпажу і подорож, що почнеться от зараз. Нас скоро стане більше, мої малесенькі. Побажайте нам удачі»

«Грифон» вийшов з гіперпростору, його несло на одну зі стоянок столичної планети галактичної конфедерації. Вантаж ось-ось буде доставлено до точки призначення. І вантаж збирається непогано так розважитися!