Маскарад

Я ще трохи пострибав навколо, сподіваючись, що хлопчисько знову намагається мене розіграти, але, здається, справа набула зовсім поганого оберту! Він і так втомився, отримав переохолодження, потім нервував і… о, ні! Корсет! Ще до кінної прогулянки Еон виглядав блідим і важко дихав, а тепер і повітря зіпсоване. Він може задихнутися, і винним у цьому буду я!

Не маючи інших варіантів, я зняв ремінь, зробив на ньому петлю, а пряжку зачепив за стремено коня. Скинув чоботи й, тримаючись за петлю однією рукою, почав повільно заходити в драговину. Болота у нас неглибокі, але підступні: в’язкий бруд тримав, мов смола, і, занурившись навіть по щиколотку, без допомоги вибратися було складно.

Циклоп упевнено стояв на ногах, тримаючи мене. Я зайшов майже по коліна, коли нарешті дістався до Еона. Думка схопити й потягти його за волосся була відкинута, хоча спокуса була велика. Теж мені, нещасна дівчина на виданні — розвісив тут соплі. Треба ж було додуматися переодягнутися в леді та спокушати інших чоловіків, стріляючи очима й обігруючи їх у карти! А може, на його островах це звична справа?

Тільки я схопив його безвольну, закоцюблу руку й підтягнув, як Еон раптом «ожив»: з риком випростався і, смикнувши мене на себе, повалив. Від несподіванки ремінь вислизнув із пальців, але я одразу про це забув. Сильним, зовсім не дівочим рухом Еон обхопив мене за шию і почав мочати обличчям у багнюку.

— Ох, побалакати тобі захотілося? Історії послухати? А може, ти мене спеціально сюди заманив, щоб познущатися? — я спробував щось відповісти, але тільки сьорбнув мулу, що мав смак ще гірший, ніж запах. — Міг би просто викликати на дуель і вбити — це було б чесно! Я справді вчинив як мерзотник. Але й ти поводився не краще! Насолоджувався своєю маленькою помстою, поки я сидів у цій смердючій ямі! Задоволений, га? І якщо вже знаєш, що я не дівчисько, будь ласкавий отримати по пиці!

По пиці, як не дивно, він мене не вдарив. Зате продовжував топити, і всі мої спроби сказати бодай слово закінчувалися бульканням. Якби він міг читати думки, відповідь йому б не сподобалася. Я вже обмірковував, яким саме чином уб’ю зухвальця, але…

— Підлий аристократику! — він знову підняв мою голову й, давши вдихнути, занурив у бруд. — Подобається? Не холодно вам, красунчику? Не смердить вам, благородний пане? Якби міг, то ще й корсет на тебе нап’яв би — для повноти вражень! Нікому не дозволю над собою знущатися! Вже натерпівся! Досить з мене!

Не знаю, як довго Еон збирався продовжувати екзекуцію, яку виконував на диво вміло — не даючи мені ані вдихнути, ані втопитися, ані відбитися. Його руки були сильні, але невдовзі й він захекався: проклятий корсет так само не давав йому нормально дихати. То був мій шанс. Я понишпорив руками довкола і щось намацав — можливо, шлейф костюма. Недовго думаючи, щосили шарпнув. Але то виявилася прядка волосся, і частина її залишилася в моїх пальцях.

Перервавшись на півслові, Еон хрипко скрикнув і відпустив мою багатостраждальну голову, схопившись за свою. Я відштовхнувся від нього й нарешті вдихнув на повні груди. Поки я очищав очі та випльовував грудки болотяного бруду, Еон усвідомив, що ситуація змінилася не на його користь, і настав час тікати. Він дотягнувся до ременя, що валявся на краю калюжі, та примудрився наполовину вибратися з трясовини. Побачивши це, я страшенно злякався: якщо він звільниться, то ролі зміняться, і вже мені доведеться благати про допомогу. Тим паче, в болоті справді було дуже холодно, мене почало пробирати тремтіння. Якщо зараз не виберуся, невідомо, що доведеться зробити чи пообіцяти в обмін на свободу.

Запхавши залишки гордості якомога далі, я зовсім неаристократично зашипів і поспішив у бік хлопця. Рухався я повільно, та й сам Еон часу не гаяв, щосили деручись, але чіпка трясовина не поспішала відпускати свою здобич. Натужно пихкаючи, ми обидва вели своєрідні змагання наввипередки, роблячи крихітні кроки, і — о диво! — удача знову кокетливо озирнулася на мене.

Я зміг дотягнутися до шлейфу, що чорною змією тягнувся за втікачем, і вхопився за нього. Еон майже вибрався, я ж потягнув його назад, і він, рятуючись, перекинувся на спину та з силою, зовсім не по-королівськи, брикнув мене ногою в обличчя. Боса, брудна ступня ковзнула по щоці, і я подякував богам, що підбитий залізом модний чобіт із гострою шпорою загубився десь у безодні. Але від удару похитнувся, хоч здобич і не випустив. Зрештою перетягування нас так знесилило, що я, вже сумніваючись у перемозі, зібрав останні крихти сил і смикнув шлейф на себе.

Тріск, що пролунав лісом, нагадував недавній грім…

…і в мене в руках опинилися злощасні стрічки та оборки разом із задньою частиною штанів. Еон, блиснувши голим задом, який я бачив сьогодні вже вдруге, рачки відповз подалі й завалився набік, важко дихаючи. «Ну все, тепер він точно мене тут кине», — майнула невесела думка, і я жбурнув порвану спідницю йому вслід. Дурні оборки зачепилися за коріння, що стирчало на краю трясовини. У розпачі я схопив вислизаючу тканину й, із пихтінням витягнувши себе на волю, плюхнувся поруч з Еоном.

Він лежав на боці й хрипко дихав. Потім дихання змінилося на сип, і за мить я почув сміх. Еон реготав, здригаючись усім тілом, а потім сів, закрив обличчя руками і, здається… розплакався. Крізь судомні схлипи я чув істеричний сміх. Схоже, навіть принци мають межу міцності.

Я озирнувся, оцінюючи масштаб катастрофи. Все навколо, включно з кіньми, було заляпане брудом. Але це тьмяніло на тлі того, що два вельмишановні аристократи, замість вирішення суперечки дуеллю або, в крайньому разі, серйозною розмовою за келихом доброго вина, вивалялися в багнюці, немов свині. Навіть не кожен п’яниця на таке здатен. Ми вимазалися по вуха, нахлебталися болотяної жижі, змерзли й люто смерділи. А в Еона тепер ще й величезна дірка на дупі.

Я ляснув його по плечу, намагаючись підбадьорити. Він підняв на мене почервонілі очі та знову нервово хіхікнув. Незабаром я приєднався до нього, і ми вже реготали удвох. Так весело мені не було ще жодного разу в житті.

— Якась неправильна у нас вийшла дуель, — зауважив я. Мені зовсім перехотілося битися, але Еон витлумачив це по-своєму.

Витерши сльози, він серйозно промовив:

— Клянуся, у найстрашніших фантазіях я не міг собі уявити подібне. Але… якщо ти хочеш мене вбити, зроби це після вечері. Я до нестями хочу їсти.

Щойно ми визначилися з подальшими діями, Еон витяг з-за поясу крихітний складаний ніж і зажадав, щоб я перерізав шнурівку на корсеті. Він стояв нерухомо, місяць освітлював його ідеально рівну спину, і я, побоюючись його поранити, акуратно зрізав ненависні кайдани. Мені було ніяково: ще вчора я віддав би за це все, а тепер соромився такої відкритості.

У бруді та лахмітті Еон усе одно зберігав грацію й пиху, властиву принцові крові: і в тому, як він звичним рухом перекинув волосся через плече, і в тому, як нахилив голову, відкриваючи беззахисну шию й анітрохи не сумніваючись, що я зроблю все як слід. Навіть знаючи правду, мені доведеться докласти зусиль, щоб позбутися цієї омани.

Коли останній стібок було розрізано, Еон із тріумфальним вигуком закинув корсет у гущавину лісу та зітхнув на повні груди. У темряві легко було помилитися, але мені здалося, що до його обличчя почали повертатися звичні фарби, а бліда шкіра знову набула золотистого відтінку.

Ніхто з нас не ризикнув лізти в драговину за відірваним шлейфом, тож мені довелося пожертвувати куртку, щоб Еон прикрився — сидіти голим задом у сідлі задоволення не з приємних. На жаль, його чоботи потонули, і тепер він босий переминався з ноги на ногу, наступаючи на гілки та каміння. Зглянувшись, я запропонував йому свої, але отримав рішучу відмову.

Коні довго не підпускали нас до себе, пирхаючи та задкуючи. Шляхетні, охайні й гидливі тварини цуралися дивних господарів, смердючих та обліплених брудом. Їх лякав наш одяг, покритий товстим шаром багнюки, чорні обличчя та руки. Моє волосся злиплося й перетворилося на жалюгідний щурячий хвостик. У Еона кожна пасма стала брудною, зваляною бурулькою — болотна відьма вдавилася б від заздрощів.

Змерзлі, виснажені, жахливо смердючі, дорогою ми постійно лаялися — але вже без злості, а як давні приятелі. Легкість примирення здивувала мене, та всі образи я відпустив, і на серці стало легко.

***

До родового маєтку ми поверталися далеко за північ. Уранці, безперечно, почнуться пересуди: господаря урочистостей гості так і не дочекалися, й я боюся уявити, які плітки підуть про Еона. Усі бачили, що на прогулянку ми вирушили разом. Але про це можна похвилюватися й потім, зараз головне — не потрапити гостям на очі.

Біля воріт замку нас зупинила варта й виставила списи. Після того як з’ясували, хто тут головний, стражники витяглися струнко й, вибачившись, підняли ґрати. Впевнений, щойно ми відійдемо, вони почнуть обговорювати, що господар зійшов з розуму, якщо так розважається. Я озирнувся, очікуючи побачити схилені голови своїх воїнів, що перешіптуються та сміються, але помітив лише, як один із них накреслив на собі захисний знак від нечистої сили.

У стайні, куди ми під вуздечки завели втомлених коней, від нас шарахнувся нетверезий конюх, волаючи не своїм голосом про чудовиськ із пекла та клятвено обіцяючи більше ніколи не пити. Поки на крики не збіглися роззяви, ми поспіхом зникли серед зелені саду. Оминаючи п’яних гостей, що прогулювалися доріжками, без пригод дісталися до особняка. На відміну від оточення, до запаху смороду ми вже трохи звикли, але все одно доводилося ховатися, пробігаючи повз челядь. Ті злякано озиралися, принюхувалися, з подивом розглядали сліди бруду на дорогому паркеті та поспішали навести лад.

Мені кортіло одразу викупатися, але Еон категорично наполягав на пізній вечері.

— Я надто голодний, щоб терпіти цю муку! — заявив він тоном, що не терпів заперечень.

Я погодився і вирушив до одних із найдальших гостьових покоїв, перехопивши дорогою дворецького, який вранці показував мені сережки. Побачивши мене та Еона, що ховався за моєю спиною, він на мить утратив незворушність, але швидко опанував себе. Як ні в чому не бувало, спитав:

— Пане, ви з леді потрапили в болото? Я накажу приготувати все для купання та принести вам вечерю. І глінтвейн — цієї ночі досить прохолодно, вам потрібно зігрітися.

Схоже, він поки не здогадався, що з Еоном не все так просто. Або ж удавав. У будь-якому разі я був йому вдячний за кмітливість і відсутність зайвих запитань. Дворецький залучив на допомогу лише двох слуг — найвідданіших і небалакучих. Вони злякано поглядали на нас, але мовчали. Утрьох швидко впоралися з усіма справами.

Еон не став мене чекати й, щойно двері за останнім слугою зачинилися, кинувся до ванної кімнати, нашвидкуруч сполоснув долоні та обличчя від бруду й накинувся на їжу, хапаючи шматки з таці просто руками. Мене вразило, з якою грацією він поводився на прийомі, і як зараз, немов п’яниця з шинку, облизував пальці.

— Твої манери справді вражають, — не витримав я.

— Я щодня відкриваю в собі нові грані, — не знітився Еон. — І мені здалося, що тобі хотілося б швидше забути мене в ролі… леді.

Я не заперечував: що гірше він поводиться, то простіше мені буде позбутися минулих ілюзій.

— Ти обіцяв розповісти, як тобі вдалося втекти з дому, — нагадав я.

— Ох… Мені здається, зараз не час для такої довгої історії. Колись я розповім тобі про це. Якщо, звісно, до того часу ти мене не вб’єш, — Еон скрушно похитав головою.

Він мав рацію. Найбільше мене й далі мучило лише одне питання:

— Еоне, скажи, навіщо ти влаштував цей маскарад? Ти втік, у тебе було достатньо заощаджень, щоб оселитися десь у великому місті й почати нове життя. Навіщо було натягати всі ці рюші та волани, а потім спокушати… мене?

Він проковтнув останній шматок м’яса, відпив із кубка й із задоволенням по черзі облизав пальці. Було видно, що це для нього в новинку, і відчуття вседозволеності припало йому до душі. З жалем глянувши у бік купальні, ніби бажаючи втекти від набридлої розмови, Еон відкинувся на спинку крісла. Засохлий бруд посипався з його довгого волосся, коли він спробував пригладити пасма, що стирчали.

— У мене не було вибору. Чоловікам на Багряних островах не можна з’являтися на вулиці без супроводу жінки — бабусі, матері чи дружини… та хоч молодшої сестри. Якщо ти вже старий чи дуже знатний, тоді можна, але тільки маючи при собі рекомендаційного листа. Як сам розумієш, у мене не могло бути ні супровідниць, ні листів. Якби я десь з’явився та назвався іменем своєї родини, то… — Еон запнувся, мабуть, зважуючи, чи варто розкривати всі секрети. Навіть утікши з дому, він мав право зберігати сімейні таємниці, і я розумів його настороженість та недовіру. — Коротше, є люди, які одразу донесли б на мене. До того ж, я неповнолітній. А жінок із нашим прізвищем дуже багато — у мене тільки сестер десятеро, а тіток, кузин і племінниць — зовсім не порахувати. Вони всі багаті, постійно подорожують, і ніхто не здивується, побачивши на прийомі чергову Артістенґе. Тим паче, в мене є три родички з іменем Еон, названих на честь бабусі. Моє маскування було ідеальним!

«Ідеальним, але ти загрався, Еоне…»

— Тоді що тобі заважало змінити ім’я, назватися купцем чи представитися дрібним дворянином? У великому місті тебе ніхто не зміг би викрити!

— Ти надто високої думки про мене. Сам же сказав — мої манери жахливі. І я нічого не знаю про життя поза замком… зовсім безпорадний у побуті без натовпу челяді. Як би я не намагався заповнити прогалини у знаннях з книжок та оповідей оточення, реальне життя — це зовсім інше. У нашому замку єдиним нормальним чоловіком був конюх — приїжджий із материка. Він зневажав наші звичаї, а контракт дозволяв йому не боятися наших жінок. Але чого міг навчити мене простолюдин? Інші чоловіки — безправні та покірні, як вівці. Вони тільки пили, їли та спали, розважаючи своїх дружин, дочок і коханок, і в жодні справи не втручалися.

Це так страшно — бути безправним і не контролювати власне життя. Мене охопив жах.

— Я стежив за сестрами в товаристві та наслідував їх. А як поводяться чоловіки вашого кола, не мав уявлення! Не на конюха ж рівнятися? Я не знав, що говорити… не знав, якою має бути реакція на різні ситуації. Я гадки не мав, чим займаються чоловіки у ваших містах. Прикинутися леді здавалося чудовою ідеєю — і це було найпростіше! Їх ніхто не боїться, їм прощають дурниці… і навіть зухвалість прощають! Якщо чоловік щось зробить не так, його висміють, а то й на дуель викличуть. А леді допоможуть!

— Тобто ти вирішив прикинутися дурепою, щоб тобі все сходило з рук? — я був вражений простотою й водночас підступністю такого рішення. — А якби хтось цим скористався? Тобі пощастило, що своєю жертвою ти вибрав мене, а не, скажімо, герцога Деверо. Герцог позбавлений забобонів, йому начхати на манери… він міг дістатися правди просто там, в одній з альтанок саду. Як думаєш, чи довго ти після цього прожив би?

Еон опустив погляд, уперше, здається, відчуваючи незручність через свій необдуманий вчинок, але все ж продовжував чинити опір:

— Я все ще міг викликати його…

— На дуель? Якби правда спливла назовні, ніхто не засудив би його за твою раптову смерть. Не тіш себе думкою, що ти вправний дуелянт! У прямому зіткненні з герцогом у тебе не було б шансу покликати на допомогу — він би вмить зламав тобі шию!

Збліднувши, Еон підняв підборіддя і стиснув губи в тонку лінію — він починав розуміти, наскільки наше суспільство відрізняється від звичного йому, і як його підвела «поблажливість до леді», про яку він забув, бо сам насправді не був леді.

— Ти справді грав із вогнем, — продовжував я доносити до нього цю думку. — Та ще й ці твої хитрощі в картах…

— Мені треба було забезпечити собі якийсь прибуток. Щоб не ускладнювати втечу, я взяв лише трохи особистих речей, — спробував виправдатися Еон. — Хай там як, я звик жити в розкоші, і відмовитися від цього не так просто. Я думав, що навряд чи беззахисну дівчину викличуть на дуель за те, що вона обіграє когось у карти, а от чоловіка, який знахабнів, — запросто. У крайньому разі я міг скористатися своїм прізвищем і все одно викликати зухвальця на дуель навіть у вигляді дівчини… Але тут чоловіки дуже дивно реагують на подібні випади й намагаються відразу зам’яти конфлікт…

— Так ось чому ти так ризикував, обчищаючи половину знаті, граючи в карти?! Я ще дивувався, навіщо тобі весь цей мотлох.

Він знову опустив очі та скромно потупився. Справжнє втілення невинності!

— За моїм планом, це був останній прийом, на якому я з’явився в ролі леді. Насправді грати виявилося набагато складніше, ніж я думав, а через корсет я постійно задихався. Моя служниця надто сумлінно підходить до справи, коли одягає на мене всі ці рюші та перли. Одного разу я знепритомнів, і мене мало не викрили. До того ж я викликав у всіх надмірний інтерес, а зайва увага могла погано закінчитися. Я збирався поїхати в одне з ваших міст на сході — кажуть, там багато іноземців, і моя зовнішність не привертала б стільки уваги.

— Але замість того, щоб піти тихо, ти напився й дозволив господареві прийому чіплятися до себе! Зрештою я тебе й викрив.

Правду кажучи, розкрив я його випадково, і це аж ніяк не було заслугою мого розуму. Швидше — навпаки, наслідком його повної відсутності. Але хлопчисько все одно зітхнув і раптом, зовсім по-дитячому, сказав:

— Пане Нікаресе, пробачте мене, будь ласка. Мені справді дуже шкода… я більше так не робитиму. Не виказуйте мене! Я не хочу повертатися додому та одружуватися з тією старою каргою. Я дуже каюсь!

Чесні очі в тіні довгих вій говорили про протилежне, але я вже давно не сердився. Насправді я завжди мріяв про молодшого брата, та мати, яка рано овдовіла, не поспішала з новим заміжжям, тож братик залишився нездійсненною мрією. Але що мені завадить дати притулок бідоласі? Лише репутація родини, можливий скандал з королівським подружжям і пара-трійка дуелей з кимось із його розлючених сестер. Ох, була не була! Я все ще можу мати з цього зиск. Кажуть, досі жодному купцеві не вдалося домовитися з остров’янами про купівлю павукового шовку. Якщо мені пощастить стати першим, я утру носа конкурентам родини та ще й потішу матінку. Вона постійно нарікає, що я ледар.

Я глянув на Еона, оцінюючи ступінь його каяття, згадав, чого нам вартували сьогоднішні пригоди, згадав, якими нудними були мої будні до появи підступного принца і як остогидли ті самі розваги, та остаточно вирішив. Примруживши очі, смикнув його за пасмо волосся й, надавши голосу суворості, заявив:

— Ну що, молодший брате, чи готовий ти слухатися старшого, не встрявати в пригоди й бути добропорядним громадянином Королівства?

Еон охоче кивнув — швидко й без роздумів, але єхидна усмішка та підступний блиск в очах говорили лише про те, що я добряче влипну, вплутавшись у цю авантюру.