Відьма сьомого коліна

Пані Софія прокинулась від дивних звуків, що лунали з середини будинку. Жінка автоматично сковзнула рукою вправо, але чоловіка на місці не було. Жіноче серце відчуло тривогу. На першому поверсі гучно хлопнули вхідні металеві двері. Тремтячими руками жінка навпомацки знайшла окуляри, настінний годинник показував північ. Жінка одягнула старий махровий халат та на ватяних ногах нишком почала спускатися по сходах вниз. В будинку все стихло, жодного стороннього звуку не було чути. Дуже обережно, навшпиньках жінка обійшла весь будинок — а ні злодіїв, а ні присутності чоловіка вона не виявила. Переконавшись, що у будинку нікого не має, пані Софія увімкнула світло. На підлозі валявся розірваний одяг чоловіка.

Жінка повільно підійшла до виходу з будинку і приклала вухо до дверей. На вулиці було чутно якусь метушню, потім глухий удар об землю і жалібний писк собаки. "Тільки не Борька", подумала стара жінка і забувши про обережність, вискочила на вулицю. У вольєрі її улюбленого собаки, сиділа страшна величезна почвара. З пащі чудовиська текла густа кривава слина. Що то за звір, пані Софія не розуміла. Ніби схожий на вовка, але в рази більший. Величезні ікла стирчали назовні, очі світилися у темряві червоним сяйвом.

Старий пес непорушно лежав під лапами чудовиська. Пані Софія шоковано скрикнула. Голова звіра різко обернулася на звук її голосу. Жінку ніби обдало кип'ятком, вона поспіхом кинулася назад до будинку. В останню мить пані Софія штовхнула важкі металеві двері, прямо перед мордою почвари. По ту сторону перегородки почувся сильний удар об метал. Жінка здригнулася. Звір був занадто великий, якщо він вдарить у двері ще раз, рама не витримає. Пані Софія побігла сходами нагору, все її чоло було покрито потом. Руки тремтіли, ноги не слухались. На останній сходинці жінка перечепилась, тіло втратило рівновагу і вона з гуркотом прокотилась до низу цілий проліт. Гомілка вивернулась під неприродним кутом, у роті відчувався неприємний присмак крові. З її очей потекли сльози. З останніх сил пані Софія доповзла до кімнати і поспіхом набрала номер поліції, після чого втратила свідомість.

О пів на першу ночі Вероніку Мороз розбудив дзвінок детектива.

— Терміново приїжджай, адресу скину у вайбер. — Не кажучи більше а ні слова, чоловік кинув слухавку.

Дівчина зістрибнула з ліжка. Рудий кіт невдоволено зашипів. Якщо Микола Андрійович викликає її — справи кепські. Ніхто, окрім детектива і лікаря центральної лікарні, не знав про її дар.

Віра швидко одягнула чорний спортивний костюм, кросівки, взяла ключі від машини і вибігла на вулицю. По дорозі відкрила повідомлення з адресою, до вказаного місця 20 хвилин їзди.

Хмари розійшлись і в лобове скло автомобіля з неба вдарив яскравий промінь світла.

— Ну звичайно! Повний місяць! — Заговорила Віра у голос. — І як я могла забути? Баба Мотря завжди казала: "Як тільки з'являється повний місяць, чекай біди."

Дівчина зробила великий ковток наспіх завареної кави. Другу ніч поспіль її викликають на місце злочину. Вероніка не була поліцейською, але завжди знаходилась в епіцентрі подій. Все через її дар, який вона отримала від покійної бабці. Мотрона Онисимівна була відьмою п'ятого коліна, вона передала свою силу доньці, а та в свою чергу передала Вірі. Таким чином вона отримала наймогутнішу силу сьомого коліна. Хтось назвав би це прокляттям, проте дівчина обернула Дар на користь.

Її бабця вміла лише чаклувати, Віра ж додатково отримала у спадок вміння підкорювати демонів та боротися з нечистю.

З Миколою Андрійовичем її пов'язували давні відносини. Одного разу, вона вела полювання на Пропасницю, що завелася в Київській області. Ця демонічна почвара живилася людською силою. Спочатку вона наганяла на жертву гарячку, а потім висмоктувала життя. Віра відчувала її, але кожного разу, як тільки дівчина опинялась поряд, демониця втікала, убиваючи жертву. Поліція вважала, що має справу з отруєнням невідомою речовиною і шукала серійного вбивцю. Вірині відбитки, знайшли в декількох місцях злочину. Детектив вислідкував дівчину, проте замість опору вона розкрила йому свою таємницю. Звичайно Микола Андрійович вирішив, що дівчина не в своєму розумі, але поки він тримав її під вартою, сталося ще одне вбивство, як і попереджала затримана. Віра запевнила детектива, що знає як спинити демоницю, але для цього він має прибрати поліцейських і дати їй можливість знешкодити Пропасницю. Детектив погодився, але за умови, що буде постійно поруч з дівчиною. Єдине, що штовхнуло його на угоду, це можливий зв'язок Віри зі злодієм. За добу дівчина вислідкувала Пропасницю: почвара висмоктувала життя з молодого лікаря Центральної лікарні. Чоловік непритомно лежав на підлозі свого будинку, куди вони вчасно прибули за мить до вбивства. Детектив не міг бачити демоницю, тому Віра нашвидкоруч скрутила в долоні магічний шар і вдарила ним по чолу чоловіка. Його очі шоковано розкрились, на секунду в зіницях закрутились магічні іскри і чоловік зміг побачити Пропасницю. Потворна людиноподібна істота нависала в повітрі над чоловіком. Вона була схожа на живий труп, покритий язвами і струпами, шкіра подекуди звисала лахміттями до самої землі. Від її рота до тіла жертви тягнулась воронка, через яку висмоктувалося з людини життя. Детектив налякано відступив назад. Віра закрутила руками повітря і воронка, що з'єднувала демоницю з чоловіком, повільно розірвалась. Пропасниця видала моторошний крик, оголюючи пащу повну гострих, як лезо, зубів. Дівчина не поворушилась, продовжуючи закручувати повітря з такою силою, щоб утворився портал у потойбіччя. Почвару почало затягувати всередину утвореної воронки, детектив закрив вуха руками. Він більше не бачив Пропасницю, але міг чути її передсмертні муки. Пропасниця зникла. Вероніка стомлено захиталася і Микола Андрійович підхопив її на руки. Поряд з нею молодий лікар прийшов до тями, на його обличчя повернувся здоровий рум'янець.

З тих пір вони організували позаштатну команду боротьби з демонами. Детектив викликав Віру з будь-яких потойбічних справ, а молодий лікар досліджував тіла в підозрілих випадках, або надавав допомогу пораненим.

Віра під'їхала за вказаною адресою. Десятки поліцейських вже метушилися на місці злочину. Микола Андрійович поспішив до Віри.

— Що тут сталося? — Позіхаючи спитала дівчина.

Поряд з нею в карету швидкої допомоги заносили стару непритомну жінку.

— Власниця будинку подзвонила в поліцію, — почав пояснювати детектив. — Кричала, що її намагаються вбити. Коли патрульні під'їхали, то побачили оце... — Чоловік вказав рукою на вольєр. В середині лежало мертве тіло собаки. — І оце. — Микола Андрійович перевів погляд на вхідні двері. Поверхня металу була вся вкрита подряпинами. — На першому поверсі патрульні виявили розірваний чоловічий одяг, а на горі у спальні непритомну, поранену господарку будинку. Схоже, що вона впала зі сходів.

Віра зайшла у вольєр до собаки і обстежила тіло:

— Побий мене грім, якщо я помиляюся!

— Що?! — Стурбовано перепитав детектив.

— Перевертень. — Тихо відповіла Віра. — Терміново подзвоніть Єгору, нехай огляне жінку на укуси!

— Зрозумів! — Швидко зреагував чоловік, одразу набираючи номер лікаря.

Віра залишила поліцейського й пішла до будинку. Всередині пахло старістю і домашньою їжею. Дівчина ненароком пригадала своє дитинство у баби Мотрі, в неї вдома пахло так само.

Віра заплющила очі, дозволяючи магії вийти назовні. Чарівні вібрації, що випускала дівчина, розносилися в радіусі декількох кілометрів. Віра порівнювала своє вміння з ехолокацією дельфінів. Чари діяли по такому ж принципу: коли випущена магічна хвиля натикалася на нечисть, вона відскакувала від неї і поверталась назад до Віри, подібно відлунню у горах. Таким чином юна відьма виявляла місцезнаходження потойбічних створінь.

Віра розплющила очі — в комірчині під сходами, ховалася нечисть. Лівою рукою відьма створила магічну сферу, а правою взялася за ручку дверцят. Вона відчувала, що в середині ховається домовик, здебільшого ці дрібні демони безпечні, проте лише для господарів будинку. Віра не збиралася наносити йому шкоди. Вона сподівалася дізнатися від домовика, що саме сталося в будинку.

Різким поштовхом Віра відчинила дверцята комірчини й жбурнула сферою у створіння. Невеликий згусток чорної тіні з гуркотом покотився по підлозі. Чорний туман розсіявся і біля ніг відьми зупинилось маленьке кудлате тільце.

— А щоб тебе лунь схопила! Якого дідька, тобі треба, відьма? — Почав сваритись домовик.

Віра нахилилась до створіння:

— Розповідай, що тут сталося?

— А сто дідьків у твої бебеха! Хіба так нормальні люди просять?

Вірині зіниці звузилися як у кішки. Домовик поспіхом підвівся на ніжки. Взяв коробку з-під тостера і присів на неї, як на табурет.

— Добре! Добре! Нащо одразу погрожувати? Значить так... — Волохатий чоловічок, по-діловому схрестив ноги. — Почалося все не так давно. Спочатку, господар зник на декілька днів, пані Софія, бідолаха, місця собі не знаходила. А вчора удень він несподівано повернувся — де був і що робив не пам'ятає. Жінка думала — бреше, та я відчув дію чорної магії, його прокляли! А тоді вночі все і почалось... — Домовик схопився за голову. — Я сховався під сходами, спостерігав у щілину. Його тіло почало підкидувати, руки й ноги подовжились, морда витягнулась, шкіра покрилось шерстю. Господар перетворився в вовкулаку!

Віра накручувала на палець руде волосся. З дитинства це допомагало їй зосередитись.

— Отже це його перше перевтілення?

— Так. Ви повернете господаря додому?

— Сподіваюся, що так. Дякую.

Вероніка швидко побігла на вулицю. Микола Андрійович схвильовано перехопив дівчину:

— Щось дізналася?

— Так, перевертень, новонавернений! Терміново збирайте групу, треба його перехопити до світанку!

— Що сказати хлопцям?

— Транквілізатори є? Потрібно його знешкодити! Якщо він ще не встиг скуштувати людської крові, я зніму прокляття. В іншому випадку доведеться його вбити.

— Зрозумів! — Детектив увімкнув рацію. — Усім патрульним, терміново! В районі Теремків небезпечний дикий звір! Схожий на великого вовка, агресивний! Впритул ні в якому разі не наближатися! Взяти живим! Бажано використовувати транквілізатори! Хто біля відділку візьміть все що є й передайте іншим!

Чоловік важко зітхнув.

— Віра, що відбувається? Таке враження ніби вся нечисть збирається в столиці.

Відьма стомлено потерла скроні:

— Гадаєте, я не задаю собі це питання? Але мене лякає інше... — Віра зробила паузу, ніби роздумуючи, чи казати дільничному про свої спостереження. — Боюся, хтось навмисне призиває нечисть до Києва...

Детектив стурбовано закурив цигарку:

— Що нам робити?

— Поки що тримати руку на пульсі. Хто б це не був, рано чи пізно він проявить себе. А зараз треба поспішати! Ви за кермо, а я шукатиму магією. Поїхали!

Віра стрибнула на заднє сидіння поліцейської машини:

— Рушайте в сторону центра!

Віра одну за одною випускала магічні хвилі, але жодних слідів перевертня не було. Дівчина почала думати, що задала не той напрямок, коли раптом відлуння хвилі вдарило одразу з чотирьох точок. Віра стрепенулася немов від удару.

— Лиса гора! — Скрикнула відьма. — Їх четверо!

— Що?! — Дільничний зустрівся поглядом з Вірою через дзеркало заднього виду. — Четверо перевертнів? Боже, милостивий...

Віра закрила очі і зосередилась:

— Вони рухаються до закинутого кладовища, їдьте впритул, далі доведеться йти пішки.

За п'ятнадцять хвилин Микола Андрійович спинив автомобіль. Чоловік перевірив пістолет, взяв поліцейський кийок, одягнув бронежилет і поглянув нагору. Детектив був вже не молодим чоловіком, але все життя тримав себе в формі, тому піша прогулянка через ліс його не злякала.

— Думаю вам краще лишитись в машині. — Виходячи з автомобіля, промовила відьма.

Детектив відвів погляд від Віриних очей. Коли магія охоплювала її тіло, зіниці дівчини ставали вертикальними як у кішки.

— Їх четверо, а ти одна. — Заперечив чоловік.

Віра знала Миколу Андрійовича вже достатньо довго, щоб розуміти, сперечатися з ним марно.

— Тримайтеся за мною. — Оглядаючи дорогу, промовила Віра. — Я відчуваю на стежках пастки, доведеться йти крізь ліс.

Детектив мовчки пішов слідом за Вірою. У лісі було темно, але ліхтариком відьма користуватись заборонила. Її очі світились червоним, вона спокійно могла бачити в темряві. Натомість Микола Андрійович ступав за дівчиною, ледве розрізняючи непроглядну дорогу. У лісі пахло прілим листям і грибами. Віра час від часу зупинялася і міняла напрямок. Чоловік відмітив, що відьма виглядала спантеличеною.

— Щось не так? — Спитав детектив.

— Не розумію, — розгублено оглядалася відьма. — Цілі постійно переміщуються на великі відстані, але перевертні не можуть так швидко рухатись...

Детектив і Віра стояли в центрі пустої галявини. Білий місяць яскраво освітлював їх постаті. Чоловік непомітно дістав пістолет. Віра оглядалася навкруги. В її руках наливалися вогнем магічні сфери:

— Фантоми! — Здогадалася відьма. — Нас навмисно сюди загнали. Ми в пастці. Не відходьте від мене!

Серед дерев з різних боків почулися кроки. Микола Андрійович і Віра стали спинами одне до одного. На галявину вибігли чотири вискалені перевертні. Детектив миттєво підняв руку з пістолетом.

— Не треба. — Беззаперечним тоном промовила відьма. — Не вони наша ціль.

І одразу після цих слів з тіні вийшла вродлива жінка. Не дивлячись на прохолодну весняну погоду, незнайомка стояла босоніж в легкій довгій сорочці. Темне густе волосся розтріпане вітром, лежало на тендітних плечах. Білосніжна, майже прозора шкіра, ніби відбивала місячне сяйво. Вся її постать була одночасно спокуслива і жахаюча. Микола Андрійович закляк, жодний нерв в його тілі не реагував на сигнали мозку. Вірині очі звузились в щілинки:

— Вештиця! — Ніби виплюнула відьма. — Як же я одразу не здогадалась?

Незнайомка розсміялася і від цього сміху по спині детектива пройшов холод.

— Дякую, що привела з собою людину. — Демониця зустрілась очима з чоловіком. — Мої слуги завершать ритуал перевтілення.

Лице вештиці з прекрасного перетворилось на уособлення зла. Очі налились кров'ю, а рот вишкірився як у тварини:

— Вбити його! — Скомандувала демониця.

Віра миттєво сплеснула долонями над головою. Дві магічні сфери в її руках луснули, утворюючи своєрідний купол над детективом і відьмою. Перевертні врізались в прозору стіну. Звук зламаних кісток і наступне за ним скиглення, заставили Миколу Андрійовича відірвати погляд від вештиці. Магічний зв'язок розірвався і поліцейський впав на одне коліно. Вештиця розсміялася:

— Раджу не прибирати цей купол ще довго!

— Що ти задумала? — Процідила крізь зуби Віра.

— О, моя люба. — Вештиця почала ходити навкруги купола. — На тебе давно йде полювання в демонічному світі. Ти як скалка в дупі. Жодна відьма не приносила нам стільки клопоту скільки ти.

Віра не випускала демоницю з поля зору, обертаючись в куполі слідом за нею.

— Влада підземного світу опанує землю і твої жалюгідні спроби знищувати нас поодинці не допоможуть. Скоро нас стане забагато, навіть для відьми сьомого коліна!

Микола Андрійович помітив перші промені вранішнього сонця. Вештиця вишкірилася:

— Тобі пощастило, новонавернені перевертні заслабкі. Я не сподівалася зустріти тебе сьогодні. Мені довелося діяти наспіх, але наступного разу я підготуюся краще, можеш бути певна! Бувай, відьма!

Разом з перевертнями демониця зникла в тіні дерев. Віра розвіяла захисний купол. Чоловік не рухався, все ще оглядаючи галявину на небезпеку.

— Вони не повернуться. — Сухо промовила Віра. — Денне світло їх вбиває.

Детектив опустив зброю. Серце досі відбивало ритм тривоги:

— Що це за жінка?

— Вештиця. — Зіниці Віри повернулись в нормальний стан. — Жінка, що продала душу бісу.

Микола Андрійович сховав пістолет в кобуру. Віра попрямувала назад, її лице виглядало зосередженим.

— Про що вона говорила? Ти знаєш як її спинити?

Відьма не поспішала з відповіддю.

— Мені треба все обдумати. Зв'яжіться з Єгором, дізнайтесь як там стара, нажаль її чоловіка ми вже не повернемо.

— Але... — Дільничний зрівнявся з Вірою. — Він же не вкусив нікого?

— В нас була лише одна ніч на порятунок. Я не справилась... — Голос дівчини вперше за всю ніч надірвався.

— Це не твоя провина. — Дільничний обійняв Віру за плечі.

— Справді? Я дозволила загнати себе у пастку! Я не відрізнила фантома від демона, а вони тим часом чекали нас на галявині! Я втратила дорогоцінний час на порятунок чотирьох новонавернених!

Микола Андрійович взяв дівчину за руку, змушуючи спинитись. Віра згадала батька, якого втратила ще в дитинстві. Детектив був таким схожим на нього. Мабуть тому Віра й відкрила йому свою таємницю в минулому.

— Ти не відповідальна за все що коїться в місті.

Чоловік насупив брови, він хотів сказати ще щось, але в цей момент задзвонив телефон. Детектив відпустив Вірину руку й відповів на дзвінок. Віра підійшла до автомобіля й стрибнула на заднє сидіння. За хвилину Микола Андрійович повернувся з новиною:

— Єгор дзвонив. Жінка не заражена. — Повідомив детектив. — Я відвезу тебе додому, а твоє авто попрошу когось із хлопців підігнати під будинок. Тобі треба відпочити.

Віра заплющила очі. Відпочивати вона не збиралась. В її голові вже зароджувався план. Сьогодні вона скличе предків. Бабуся неодмінно порадить, що робити з вештицею і її прибічниками.

На столі стояла лампадка, терпкий запах ялівцю розповсюджувався кімнатою. Велике дзеркало відбивало промені свічки, вогонь мерехтів і потріскував. Віра не ворушилась. Лиш її губи по черзі називали імена предків:

— Парасковія, Євдокія, Юстина, Килина, Мотрона, Соломія…

Дівчина пильно дивилась у дзеркало, ніби провалюючись у відображення своїх власних очей. Губи безупинно повторювали імена по колу.

Дзеркальна гладь здригнулася, на її поверхні пішли кола. То тут то там почали виникати образи жінок. Скло, мов рідке, тремтіло і випускало хвилі. Віра зосередилась на обличчях у відображенні і в останнє прошепотіла їх імена. Мерехтіння спинилося, дзеркальна поверхня розгладилась. Вірине відображення зникло, натомість на дівчину, мов з екрану телевізора, дивилося шість облич.

— Мамо, бабусі... — Віра наблизилась до дзеркала. — Мені потрібна ваша порада.

Жінки у відображенні кивнули, дівчина прочистила горло. Її рука мимоволі торкнулась волосся, бабуся Мотря всміхнулася. Дитяча звичка Віри, не зникла з роками. Рука накручувала руде пасмо на пальці, відьма почала говорити:

— Сьогодні вночі я зустріла вештицю, вона сказала, що готується переворот. Влада підземного світу хоче заволодіти землею.

Найдревніший предок Віри відьма Парасковія заговорила скрипучим голосом:

— Так, дитино, нажаль це правда. Раз на сто років перед парадом планет завіса між потойбіччям і Землею стоншується. Демонічна активність посилюється. За три дні до події, з’являється вештиця, щоб відкрити портал Темному Богу.

Віра відчула, як її груди стискаються від страху. Зморщена, з побитою віспою шкірою, баба Юстина прошепотіла:

— Не дай йому проникнути в світ живих!

— Але як це зробити? — Віра переводила погляд з однієї жінки на іншу.

Баба Мотря поклала руку на скло:

— Слухай уважно, вештиця має навернути на свій бік десять людських душ.

— Вона має вже чотири! — З жахом промовила Віра. — Можливо вони вже когось заразили!

— Ні! — Взяла слова баба Килина. — Заражені не рахуються, людина має з власної волі, продати душу темряві.

Віра почала міряти кімнату кроками, всидіти на місці було важко.

— Але найжахливіше це завершення ритуалу. — Промовила Євдокія. — Коли десять душ, перейдуть на сторону темряви, вони мають скоїти найстрашніший гріх...

— Вони мають вбити янгола! — Підсумувала Соломія. — Це порушить баланс і Темний Бог прорветься крізь завісу потойбіччя.

— Янгола? — Скрикнула Віра. — Де вони візьмуть янгола?!

Баба Мотря повчально відповіла:

— Ти забуваєш наші уроки! Я тобі казала, в природі завжди має бути рівновага! Якщо в нашому світі існують демони, отже є й янголи. Вони приховані серед людей. Їх одиниці на всю планету і їх важко знайти, але вони є. Якщо вештиця з'явилася в Києві, отже один з них мешкає тут. Шукай чисту душу, захисти янгола! Парад планет відбудеться за два дні, якщо до цього часу стримаєш вештицю, про повернення Темного Бога можна забути на найближчі сто років.

— Як я зрозумію, хто з людей янгол?

— Ти відчуєш, доню. — Відповіла Соломія. — Янголи не знають своєї природи, їх пам'ять на Землі стерта, допоки хтось не розкриє їхньої сутності. Слухай своє серце, воно тобі підкаже.

Віра зупинилась біля дзеркала, тривога не полишала дівчину.

— Нам час іти. — Промовила Мотря. — Підключай на допомогу добрих демонів, тримайся друзів і ти впораєшся.

Зображення замерехтіло і зникло. Віра впала на стілець. Рудий кіт застрибнув на коліна дівчини. Віра притисла фамільяра до себе:

— Ну що, Фома, для тебе є робота. Обійди своїх, попередь про наближення темряви. Демони бояться котів, прийшов час захищати господарів. Біжи!

Віра випустила кота у вікно. Руда тінь зникла між дерев. Відьма взяла телефон і створила конференцію з детективом та лікарем:

— Слухайте мене уважно...

Віра швидко переказала чоловікам розмову з предками, застерігаючи:

- Бережіть себе, не виходьте на вулицю після настання темряви. Мій кіт поживе деякий час у Єгора. А у вас, Микола Андрійович, є свій. І купіть кота онукам. Ще одне, повідомляйте мені про усі підозрілі випадки в лікарні і на околицях Києва.

Дівчина поклала слухавку. До заходу сонця ще три години. Час працювати. Першим ділом — треба підключити союзників. Спочатку зупинка в Голосіївському парку, потім поїздка на набережну.

За чверть години, Віра припаркувала автомобіль недалеко від пам'ятника Рильського. Оминаючи людні місця, відьма поспіхом направилась в глибину лісу. Лешачихи та мавки зазвичай ховалися подалі від доріг. Віра випустила магічний імпульс — ціль близько. В її руці з'явилася сопілка. Відьма піднесла інструмент до губ та заграла мелодію. На галявині почали з'являтися демониці. Мавки вродливі й ніжні, зовсім юні дівчата, стали у танок під музику. Лешачихи — більш зрілі жінки з розпатланим волоссям, в якому застрягло гілля і листя, насторожено спостерігали з-за дерев. Пісня поволі скінчилася, відьма опустила сопілку.

— Мені потрібна ваша допомога. — Одразу перейшла до справи Віра — В місті з'явилася вештиця, вона хоче призвати Темного Бога на землю.

— О ні! — Хором почали скрикувати мавки. — Він знищить усе живе!

— Так, тому потрібно їй завадити провести ритуал! Тримайте перевертнів, упирів та іншу нечисть подалі від людей. В парках вночі небезпечно, тут невинні душі — легка здобич! Треба перешкодити вештиці навернути на свою сторону нових людей.

Лешачиха вийшла з тіні:

— Попередь чугайстра, аби не заважав дівчатам працювати! Старий зовсім з глузду з'їхав, скоро в парку не залишиться жодної мавки.

Ніби, почувши своє ім'я, на галявину вийшов високий старий чоловік в білому балахоні. Шкіра вкрита шерстю, з поміж густих брів проглядали сині очі:

— Зібрала для мене бенкет, ге, відьма?

Мавки з криком розбіглися за дерева.

— Не чіпай їх, чугайстер! — Строго промовила Віра. — Принаймні до кінця тижня ви маєте заключити перемир'я. Над нами нависла загроза страшніша за ваші сварки! На кону існування усього живого!

Чугайстер переступив з ноги на ногу.

— Я чув вашу розмову. Якщо мавки пообіцяють не заманювати в ліс чоловіків, то і я обіцяю їх не чіпати. Але тільки два дні!

Визираючи між дерев, мавки дружньо закивали головами в знак згоди. Віра підсумувала:

— Добре. Я на вас розраховую, ви на варті лісу! Рознесіть інформацію по усьому місту. Вештиця може з'явитися будь-де і будь-якої миті!

Не гаючи часу, відьма повернулась до автомобіля. Наступні у черзі — русалки. Водойми також улюблене місце відпочинку людей. Віра розуміла, вештиця не стане ловити душі в центрі міста, вона шукатиме жертви подалі від великого скупчення людей. Там, де жертву можна загнати в глухий кут. Парки, сквери, водойми і, нажаль, власні домівки.

Віра йшла вздовж набережної Дніпра. Виманити русалок з води набагато важче ніж зустріти мавок у лісі. Відьма знайшла зручне місце, зняла взуття, підкотила джинси до колін та зайшла у воду. По шкірі побігли мурахи, холодна вода пробирала до кісток. Ледь чутно Віра почала наспівували пісню, що її навчила баба Мотря:

Сонце сіло за хмароньки,

Вийди, вийди, русалонька,

Місяць сивий з-за хмар визирає

Діва юна з води виринає…

Слизькі холодні руки стиснули Вірині литки. Повільно над поверхнею води почала виринати молода приваблива дівчина. Від людини її відрізняла блакитна шкіра, темно-синє волосся і непропорційно великі зелені очі. На голому тілі була біла вишита сорочка й коралове намисто.

— Відьма. — Промовила мелодійним голосом русалка. — Що тебе змусило потурбувати нас?

За її спиною виринуло ще декілька голів.

Віра детально переказала русалкам останні події. Зеленоока богиня водойм, стурбовано заходила по воді.

— Ми будемо на варті! Від наших рук не постраждає жодна людина!

— Дякую. — Віра потисла холодну й слизьку руку русалки.

Останніми в її списку були домовики. В боротьбі з вештицею вони були безсилі, але залишалися безцінними джерелами інформації. Про цих малих демонів рідко хто згадував, тому вони були свідками усього, що відбувалося навколо. Віра вирішила навідатися до Єгора, в нього жив напрочуд балакучий і ввічливий домовик.

Лікар мешкав в багатоквартирному будинку, новобудова пахла свіжою фарбою та цементом. Віра зайшла в новенький ліфт, натиснула кнопку шістнадцятого поверху і помітила дзеркало. Дівчина у відображенні виглядала стомленою і неохайною. Віра змахнула рукою і на її обличчі з'явився легкий макіяж, неслухняні руді кучері склалися в акуратні локони.

— Так набагато краще. — Похвалила себе Віра і вийшла з ліфту.

Єгор з першого погляду симпатизував дівчині. Високий, темноволосий, з великими блакитними очима і білосніжною широкою посмішкою, він завжди виглядав ніби з журналу. Проте усі жінки по Віриній лінії були вдовами. Баба Мотря казала, що то плата за Дар. Тому відьма, тримала почуття в таємниці, щоб не наражати на небезпеку Єгора.

Молодий лікар відкрив двері квартири. В ніздрі одразу вдарив приємний аромат цитрусового мила. Чоловік стояв в домашньому костюмі з перекинутим через шию рушником.

— Пробач, я був у душі, коли ти подзвонила. Проходь.

Віра переступила поріг холостяцької квартири.

— Ти голодна? Можемо замовити щось?

— Ні, нічого не треба. Я прийшла до твого домовика.

Єгор посторонився. Чоловік звик не задавати питань, хоча в його очах промайнуло здивування.

— Агов, бешкетник! — Звернулася дівчина в порожню кімнату. - Є для тебе робота.

В гардеробній шафі почулася метушня. Волохатий маленький чоловічок викотився на підлогу разом з купою одежі. Єгор не міг бачити створіння, тому з подивом спостерігав, як розлітаються по підлозі його футболки.

— Покажися господарю, час вам познайомитись.

Домовик стягнув з непропорційно великої ступні стару шкарпетку. Поправив шерсть на голові, вишкірив зуби в посмішці і матеріалізувався в повітрі. Єгор сміючись, нахилився до створіння:

— Ого, який в мене сусід! І давно ти тут мешкаєш?

— Взагалі то я переїхав разом з тобою. — Сміючись відповів домовик. — Я тебе все життя знаю. — Повернувшись до Віри чоловічок поважно схилив голову в привітанні. – Вітаю, пані.

Єгор здивовано хотів продовжити розмову та Віра перервала чоловіка:

— Потім поговорите. Як швидко ти зможеш сповістити інших домовиків про небезпеку? Мені потрібні очі і вуха по всьому місту, терміново!

Домовик почесав за вухом:

— Миттєво, пані, між домовиками є ментальний зв'язок. Що потрібно переказати?

Віра швидко ввела в курс справи хатнього демона наказуючи терміново передавати їй інформацію про зникнення людей або будь-яку небезпеку з боку магічного світу.

— Буде зроблено! — Домовик по-воєнному віддав честь дівчині й розчинився у повітрі.

Віра повернулась до Єгора. Їх очі зустрілися.

— Ну... я піду... — Ніяково промовила дівчина.

— Віра. — Єгор перекрив вихід з квартири. — До заходу сонця, ще година-півтори. Повечеряй зі мною, я наполягаю. Внизу є піцерія.

Віра вагалася, але голодне урчання в животі нагадало, що за весь день вона випила лише пару чашок кави. Очі лікаря були такі звабливі, Віра з силою відірвала погляд. Хіба станеться, щось погане якщо вони просто повечеряють?

— Добре, але не будемо затримуватись. Я маю бути напоготові в будь-яку мить.

Єгор підморгнув і швидко побіг одягатися.

В піцерії було людно. Друзі ледве знайшли вільний столик в кутку залу. Віра взяла меню і не дивлячись на чоловіка заговорила:

— До настання сутінок мій кіт Фома має бути у тебе.

— До настання сутінок, я повернусь на роботу.

— Я ж заборонила!— Дівчина відкинула меню.

— Віра, у мене є робота і хворі пацієнти. Яка вірогідність того, що серед усіх людей, постраждаю саме я? – Чоловік скептично підняв одну брову. — А от мої пацієнти дійсно будуть в небезпеці, якщо я не повернусь на роботу. Діти кажуть їм стає краще, коли я поряд...

— А мені завжди казали, що лікарі холоднокровні. — Віра повернулась до меню. — Добре, хоч лікарня людне місце.

— Зі мною все буде гаразд! А от щодо тебе не певен. Як ти збираєшся спинити вештицю?

— Поки що єдине, що я можу — це тягнути час. Дві ночі до параду планет, а ще треба якось знайти й захистити янгола...

Офіціант приніс напої і прийняв замовлення. Віра зробила декілька ковтків запашної кави.

— До зустрічі з тобою, мені навіть важко було уявити подібні речі в світі. — Заговорив Єгор. — Проте, не дивлячись на всю небезпеку, я інколи заздрю твоєму Дару. За допомогою магії я міг би зцілити набагато більше людей!

— Магія зцілення небезпечна! Лікуючи магією, чародій віддає частинку своєї здорової душі хворому і вона назавжди там залишається. Це породжує тісний зв'язок між душами. Відьми уникають цього роботи навіть один раз у житті, а ти кажеш про сотні людей.

— Коли я бачу важко хворих дітей, я готовий віддати усю свою душу. Хоча я й так роблю це, навіть без магії, але, на жаль, моїх сил замало.

— Ти дуже хороший лікар, мабуть один на мільйон.

Офіціант приніс замовлення. Віра відчула аромат гарячого сиру, ковбасок і тіста. Все таки добре, що Єгор вмовив її на вечерю. Дівчина взяла шматочок піци і з задоволенням почала втамовувати голод. В поєднанні з приємною атмосферою і смішними історіями з лікарської практики, які тим часом розповідав Єгор, Віра вперше за багато місяців відчула себе звичайною дівчиною. Так добре було просто відпочивати в компанії хлопця, в якого вона потайки все більше закохувалася.

Час летів непомітно. Віра сиділа навпроти Єгора і мрійливо розглядала його обличчя, коли раптом відчула, що до її ноги щось торкається. Дівчина відсунула стілець лівіше, але відчуття постукування посилилось. Роздратовано Віра зазирнула під стіл. Домовик Єгора наполегливо смикав її за одежу.

— Що сталося? — Прошепотіла Віра.

— В парку Перемоги, група мавок ледве відбивається від перевертнів. Потрібна допомога!

— Чорт забирай!

Під столом з'явилася зацікавлена голова Єгора:

— В тебе все нормально?

Віра піднялася.

— Треба бігти! Вибач і дякую за вечерю.

Неочікувано для самої себе, Віра поцілувала Єгора в щоку. "Не можна! Ти наражаєш його на небезпеку!" Сварила сама себе дівчина. Відчуття його теплої шкіри на губах зберігалося весь час доки Віра бігла до машини. Вона нервово вдарила по педалі газу і автомобіль зірвався з місця. Віра на великій швидкості летіла в інший кінець міста.

За сорок хвилин відьма припаркувала машину біля входу в парк. Добре, що вона звикла носити кросівки. Дівчина бігла вздовж центральної алеї. Магічні імпульси направляли її в кінець парку. Віра що є сили бігла вперед, доки не побачила чотирьох перевертнів на березі невеликого ставка. Здалеку ця картина могла виглядати як скупчення безпритульних собак, що влаштували бійку, але магічний зір відьми дозволяв бачити більше. Дві мавки оберігали людину, що лежала непритомною на березі ставка. П'ятеро інших лісових дівчат в компанії чугайстра відбивали атаку перевертнів. Старий демон нещадно гамселив довгим посохом вишкірених чудовиськ, мавки кричали й лупцювали тварин всім, що попадалося під руку.

Першим ділом потрібно було приховати дійство від людей, адже Віра, як і перевертні, лишалася видимою. Тож швидким помахом руки, відьма опустила навколо магічний купол. Не гаючи миті, вона слідом вдарила енергокулею по найближчому чудовиську. Шерсть перевертня спалахнула. Тварина заскавчала і чкурнула в невідомому напрямку. Троє інших одночасно кинулись на дівчину. Віра миттєво зреагувала, повітря навколо неї стало в'язке мов кисіль. Чудовиська рухались як у сповільненому кадрі. Чугайстер вишкірив гострі зуби й накинувся на спину одному з перевертнів. Мавки озброєні гострими палицями накинулись на другого. Вірі лишився останній. Дівчина приготувалась до атаки. В її руці нарощувався магічний вогонь, та не встигла вона вдарити по чудовиську, як із води випірнули дві русалки. Цупкою хваткою вони стягнули вовкулаку на дно ставка.

Віра озирнулася навкруги, один перевертень лежав непритомний з розірваною шкірою на шиї. Чугайстер мовчки витирав губи тильною стороною долоні. Подалі від нього мавки, мов скажені, продовжували колоти палицями другого перевертня. Тіло мертвого вовка поволі перетворилось на людське. Не кажучи а ні слова, відьма взяла палицю з руки мавки й встромила в вовкулаку з яким бився чугайстер. Поволі його тіло також перетворилось на людське.

— Мінус два. — Тихо промовила Віра.

З води визирнула синьоволоса голова.

— Три. — Поправила її русалка і зникла під водою.

Віра нахилилась до людини, що весь час лежала на березі річки. Це була жінка. На її стегні виднілась велика розірвана рана. Відьма перевірила пульс жертви. Під її пальцями відчулися ледь помітні поштовхи. Жива. Віра приклала руку до рани й почала читати древню захисну молитву. З місця укусу став повільно витікати чорний, немов смола, демонічний вірус. Відьма не зупинялася, аж допоки не побачила на місці поранення чисту червону кров. Відірвавши шматок тканини від футболки жертви, Віра наклала тугий джгут над пораненням.

В кишені розривався телефон.

— Слухаю.

— Віра! — Роздався по ту сторону стурбований голос Єгора. — З тобою все гаразд? Ти втекла так швидко, нічого не пояснила...

— Ти саме вчасно. — Перервала його дівчина. — Жінка, укус перевертня. Направ швидку в парк Перемоги.

Не чекаючи відповіді, Віра перемкнула дзвінок на детектива:

— Микола Андрійович, здрастуйте. Троє ліквідовано. Виїжджайте в парк Перемоги, треба тут прибрати доки їх не побачили перехожі. І захопіть із собою водолаза, одне тіло в водоймі.

Віра обернулась до мавок, чугайстер вже зник.

— Ви цілі? Допомога потрібна?

Лісові діви негативно похитали головами.

— Дякую за допомогу.

— Один втік. — Промовила мавка.

— Так. — Підтвердила Віра. — Проте я його добряче підсмажила, тож сьогодні він не повернеться. Пригляньте за жінкою, мені час іти, інакше в поліції буде забагато питань.

Віра стомлено поверталась до машини. Вона вже декілька днів нормально не спала, а ніч тільки починалася. Відьма розуміла, навіть без помочі перевертнів вештиця не зупиниться. Треба знайти янгола першою, але як? Віра відкинула сидіння авто й заплющила очі. Їй хотілося хоч на мить відпочити. Десь в підсвідомості дівчина почула звуки сирен, отже поліція й швидка вже прибули на місце. Віра поринала в забуття…

Усюди було темно. Відьма відчула страшний холод. Її тіло тремтіло. В повітрі літав неприємний сірчаний запах. Віра натягнула на обличчя комірець реглану. Здавалось темрява висмоктує з неї усі добрі емоції, забирає всю радість життя. Віра не розуміла де знаходиться. Усюди царював хаос. Вона спробувала покликати на допомогу та її голос застряг у горлі. Темрява поглинала звуки. Відьма спробувала створити світло та її пальці ледь помітно завібрували. Темрява поглинала магію. Віру почала охоплювати паніка. Аж раптом, здалеку промайнув промінь світла. Віра спробувала побігти, але її ноги налились свинцем, вона з останніх сил намагалася рухатись вперед. Серце відчувало, що треба лишень торкнутися променя і страх зникне. Але чим дужче Віра бігла до світла, тим сильніше воно віддалялось. В підсвідомості почувся голос баби Мотрі: "Не женись за янголом, бо ти втратиш його! Відкрий своє серце і він сам прийде до тебе!"

Гучний звук клаксона, змусив Віру підстрибнути від несподіванки. Дівчина перелякано озирнулась навкруги. Стояла глибока ніч. Двоє незнайомих чоловіків влаштували бійку, прямо під її автомобілем.

Віра змахнула останні залишки сну. На годиннику північ. Невже вештиця на сьогодні спинилась? Чергувати всю ніч у машині було холодно і не зручно, тож Віра вирішила їхати додому.

У телефоні було безліч повідомлень від Єгора і Миколи Андрійовича. Дівчина увімкнула конференцію:

— Віра! — Першим відповів на дзвінок Єгор. — З тобою все добре?

Слідом підключився детектив:

— Три трупи, поранена жінка! І ти не виходиш на зв'язок! Де тебе чорти носять?

— Пробачте, я заснула в машині...

— Віра, тобі треба відпочивати! — Повчально промовив Єгор.

— Є новини? В місті спокійно? – Позіхнула відьма.

— Жодних підозрілих випадків. Їдь додому! — Наказав поліцейський. — До ранку нічого не станеться...

Але детектив помилявся, всю ніч домовики з усіх околиць столиці сповіщали Віру про активність демонів. До світанку на рахунку відьми було знищення: трьох гризачок, двох навій та по одній коркуші та черевусі. Після сходу сонця відьма без сил повернулася додому.

Віра прокинулась майже опівдні. Всю ніч їй снився по колу один і той самий сон. Бабуся намагалася їй дати підказку та Віра все одно нічого не розуміла. Стомлена, роздратована та безсила дівчина міркувала над подіями. Парад планет цієї ночі. Без необхідної кількості завербованих душ і янгола вештиця втратить шанс на відкриття завіси між потойбіччям і життям. Тож сьогодні демониця має зібрати усі пазли до кінця.

Баба Килина сказала, що новонавернені душі мають обрати темряву з власної волі, отже напади перевертнів та інших демонів, були влаштовані для відволікання Віриної уваги. Але від чого? Що задумала вештиця?

За вікном почувся шурхіт. Віра інстинктивно випустила імпульс. На магічному горизонті було чисто. Відсунувши гардину, вона побачила на підвіконні свого кота:

— Фома, ти чому не з Єгором? Не повернувся додому? Дивно...

Віра взяла телефон і набрала номер лікаря.

— Слухаю. — Почувся стомлений голос Єгора.

— Хто мені казав, що потрібно відпочивати? — Одразу почала Віра. — Ти вже добу чергуєш у лікарні! Що там сталося?

— Вже третій день в лікарню поступають хворі діти, симптоми різні, ми не знаємо що це. Дітям стає гірше з кожним днем...

Віра підскочила на ноги, її серце забилося частіше:

— Невідома хвороба? Чому ти не сказав? Я просила повідомляти про все, що відбувається!

— Але я постійно маю справу з хворобами. Думаєш, це може бути пов'язано з вештицею?

— Не знаю, але краще перевірити. Буду в тебе за півгодини.

По дорозі в лікарню, Віра роздумувала, яке відношення хвороба дітей могла б мати до вештиці. Можливо це знову спосіб відвернути увагу? Душі дітей не можна використовувати для відкриття завіси, вони не свідомі у своєму виборі, а баба Килина казала, душі мають обрати темряву самостійно. Навіщо ж це?

Віра зайшла до лікарні. Характерний запах медикаментів одразу вдарив у ніс. Медсестри в білих халатах заклопотано метушилися по закладу. Одні везли крапельниці на підставках, другі розносили таці зі шприцами, треті бігали по палатах з історіями хвороб. Санітарка на вході в педіатричне відділення загородила Вірі дорогу:

— В нас карантин! Стороннім вхід заборонено!

— Я консультант з інституту вірусології, на мене чекає завідуючий відділенням Григоренко.

Стерильно вдягнена санітарка скептично оцінила вигляд дівчини.

— Чекайте тут. Я його покличу.

Вона розвернулася і до Віри долинув її невдоволений шепіт: "Понабирають інтернів! Хоч би маску вділа! Дурне!"

За хвилину санітарка повернулася в компанії Єгора. Бірюзовий лікарський костюм і захисна маска на обличчі, надавали чоловіку ще більше привабливості.

— Добрий день. — Промовив він серйозним тоном. — Проходьте в мій кабінет, ознайомлю вас з історіями пацієнтів.

Віра пройшла повз невдоволену санітарку до кабінету Єгора. В кімнаті було чисто й просторо, на стіні безліч подяк, грамот і дипломів. Зачинивши за собою двері, чоловік опустив маску.

— В мене десь був одноразовий костюм, надягни поверх одягу. В тебе є хвилин п'ятнадцять. За півгодини має прийди головний лікар.

Віра швидко накинула халат та прикрила лице захисною маскою.

— Мені вистачить.

Дівчина випустила магічну хвилю, відлуння повернулось миттєво. Її пальці інстинктивно затріщали іскрами.

— В приміщенні демон!

Єгор виглядав приголомшеним.

— Що? Я думав, ти перебільшуєш! Зараз же день!

— Деякі демони ховаються в тінях, зараз побачимо хто там.

Віра швидко направилась в кінець коридору.

— Хто в цій палаті?

— Двоє сестер, близнюки. В обох стан критичний. Ми вкололи їм заспокійливе, вони мають спати.

— Чекай мене тут і прослідкуй, щоб ніхто не заходив.

— Будь обережна.

Віра зайшла в палату. Жалюзі прикриті від сонця, двоє дівчат приблизно шести років підключені до крапельниць і моніторів. В повітрі літав ледь відчутний запах сірки. Віра зібрала усю магічну силу на кінчиках пальців. Почвара ховалася в кімнаті. Вона відчувала її. Вірині зіниці звузились, магічний зір почав сканувати кожен квадратний сантиметр приміщення. В кутку кімнати ледь помітно для людського зору завібрувало повітря. В ту ж мить, Віра різко викинула руку вперед. Навколо демона опустився невидимий бар'єр. Почвара опинилась у клітці.

— Покажися! — Скомандувала Віра.

В кутку стала проявлятися огидна стара жінка. Волосся розпатлане, одяг брудний, а жовті гострі зуби вишкірені в усмішці.

— Пропасниця... Знову ти!

Зловісний сміх демониці змусив дівчаток заворушитись уві сні.

— Тебе вештиця сюди направила, чи не так? Кажи, що вона задумала і твоє повернення буде безболісним!

— Те, що вона задумала, сталося вже вчора! — Зловісно засміялася Пропасниця. — Ти відстаєш від неї, відьма. Я тебе не боюся, сьогодні вночі усі демони пануватимуть на землі!

— Що сталося вчора?

Демониця сміялася все гучніше і від того сміху Вірі ставало зле. Не витримавши, дівчина жбурнула в Пропасницю енергокулею. Її тіло спалахнуло мов сірник, лишаючи по собі неприємний аромат горілої плоті.

Віра розкрила навстіж вікна. Свіже повітря прояснювало думки, але не втамовувало тривогу. Єгор зазирнув у палату:

— Все добре? — Чоловік обережно зайшов всередину і прикрив за собою двері.

— Скоро всі діти одужають. — Ніби в трансі промовила Віра. — Здорове харчування, свіже повітря і сили до них повернуться. Демониця живилася їх душами, але вони швидко відновляться. Єгор, що вчора трапилось в лікарні?

Чоловік опустив очі, Віра помітила як затремтіли його руки.

— Це моя провина... Якби я одразу тобі розповів про дітей, ти б спинила її раніше... — Єгор замовк, силуючи себе підняти очі, він продовжив. — Двоє дітей померли, хлопчик п'ять років і дівчинка три роки. Вони прибули в лікарню, поки ми з тобою вечеряли. Коли я приїхав, було вже запізно, якби я тільки знав, що це демон...

Віра проковтнула гіркий ком у горлі.

— Ти не винен, Єгор...

Лікар мовчав. Вони стояли біля вікна і міркували кожен про своє. Єгор картав себе за смерті дітей, а Віра намагалась знайти відповіді.

"Діти, діти, — повторювала відьма, — навіщо їй знадобилось вбивати дітей?" Відповідь впала зненацька, ніби ляпас по обличчю.

— Потерчата! — Вигукнула вона в голос. — Святі духи! Яка ж я дурна! Потерчата шукають умиротворення! Ошиваються біля храмів, шукають Божого благословення і скоріш за все... можуть бачити янголів! Єгор, мені терміново потрібно дізнатись чи хрещені ці діти?

— Гадаю що ні... — Сумно відповів чоловік. — Ці діти надійшли до лікарні з дитячого будинку...

Всі пазли склалися. Потерчата - це душі нехрещених дітей. З їх допомогою, вештиця швидко знайде янгола. Віра відчувала програш, демониця випереджала її набагато кроків вперед, а дівчина навіть не уявляла, як знайти та захистити янгола.

У двері палати постукали:

— Єгор, там прийшов головний лікар. — В дверях стояла, вродлива молода медсестра.

Віра неприємно відмітила, як дівчина "по свійські" звернулася до чоловіка. Всі інші зверталися до нього по батькові, адже він був завідувачем відділення. Медсестра мала спокусливу фігуру, акуратний макіяж, гарно зібрані русяві локони і навіть манікюр. Віра присоромлено сховала поламані нігті в кишені. Її спосіб життя був таким стрімким і непередбачуваним, що вона давно перейшла на зручний спортивний одяг, руде волосся, здебільшого зібране в кінський хвіст, а макіяж і манікюр — розкіш про яку вона давно забула мріяти. Проте в цей момент Віра чомусь гостро відчула сором за свій зовнішній вигляд.

Єгор тепло посміхнувся незнайомці і Вірі вперше, з моменту їх знайомства, захотілося вибити чоловікові його білосніжні зуби. Розумом вона усвідомлювала, що він їй не належить, але серцем категорично заперечувала.

— Мені час повертатися до роботи... — Промовив Єгор, вибачаючись.

— Так, мені теж...

Чоловік взяв руку Віри у свою:

— Дякую, що врятувала дітей. — І після паузи додав. — Пробач, мені справді треба бігти. Я подзвоню тобі ввечері, будь-ласка будь обережна.

Єгор провів Віру до виходу з відділення. Обертаючись назад, вона помітила дівчину поряд з чоловіком. Магічний слух відьми дозволив почути їй уривок фрази медсестри: "Ми могли б повечеряти разом..."

Віра відчула неприємний камінь у серці. Але це її особистий вибір, вона обрала Дар, тож коханню в її житті не місце. Відьма зібрала всю волю в кулак і покинула лікарню.

— Микола Андрійович, добридень. — Подзвонила вона по дорозі додому. — Є новини?

— Так, сьогодні вдень почало звертатись багато батьків, щодо зникнення підлітків 16-18 років.

Серце Віри обірвалося. Вона програла.

— Скільки?

— На цей момент вже близько двадцяти. Залучені усі підрозділи. Кіберполіція виявила телеграм-канал "Потойбіччя Києва", до нього входили усі зниклі підлітки. Хтось промивав їм мізки про кінець світу і наближення хаосу. Всім хто продасть душу дияволу, обіцяли дати вічне життя. Групу одразу заполонили представники різноманітних субкультур: готи, сатаністи. Для посвяти треба було з'явитися опівночі на Байковому кладовищі. З тих пір їх ніхто не бачив.

— Тож доки я бігала по лісам і водоймам, вештиця освоювала інтернет? Це божевілля якесь... Микола Андрійович, тримайте мене в курсі якщо хтось знайдеться!

Віра кинула слухавку. Тривога охоплювала її дедалі більше. Вештиця якимсь чином завербувала підлітків. В магічному світі душі вважаються дорослими з 16 років. Підлітки — легка здобич, незрілі сприятливі до зомбування особистості.

Віра зайшла в будинок, закрила вікна гардинами та запалила свічку:

— Бабуся ти потрібна мені, терміново!

Дзеркало навпроти неї замерехтіло.

— Кажи, доню, часу обмаль. Вищі сили забороняють нам зустрічатись.

— Чому? Що відбувається? Вештиця випереджає мене на багато кроків! В неї вже є завербовані душі, в неї є потерчата і я впевнена на слід янгола вона теж вийшла!

Віра опустила обличчя в долоні. Сльози відчаю потекли по щоках.

— Заспокойся, доню! Тобі потрібен холодний розум. Ритуал проходитиме сьогодні опівночі на Лисій горі, там, де ти вперше зустріла вештицю. Згадай наші уроки! Відкрий своє серце і янгол предстане перед добою.

Віра вдарила кулаком по столу, свічка замерехтіла, зображення баби Мотрі потускніло.

— Я не розумію, що це означає?! Хіба я не відкрита?! Я несу добро і любов до кожного живого створіння, я ризикую життям кожен день! Що ще я маю зробити?!

Баба Мотря сумно дивилась на онучку.

— Пробач, я не можу сказати більше, ніж дозволено.

Двома пальцями, Віра роздратовано загасила свічку. Зображення баби Мотрі зникло. Великий слизький камінь у горлі ставав дедалі більшим. Якщо Віра не впорається з покладеною на неї місією, вона буде винна в загибелі всього живого. Дівчина відчула глибоку самотність і відчай. Віра раптом подумала, що сьогоднішній вечір вона неодмінно має провести з кимось близьким. Її рука миттєво потягнулась до телефону, вона набрала номер лікаря:

— Єгор? — Невпевнено промовила Віра. — Ми могли б сьогодні повечеряти разом?

— Пробач... діти приходять до тями, я маю бути в лікарні, коли вони прокинуться… — голос Єгора звучав розгублено. Віра вперше за весь час їх знайомства пропонувала зустрітися. — Але якщо, я тобі потрібен, я попрошу Лізу замінити мене…

Віра згадала медсестру. Безсумнівно він говорив про неї. Нижня губа зрадливо затремтіла. Так, Віра хотіла, щоб він приїхав. Вона хотіла, щоб він завжди був поряд з нею. Але, чи мала вона права грати його почуттями, в той час як сама не могла відповісти взаємністю? Єгор заслуговував на щастя, Віра занадто сильно його кохала. Для неї один вечір нічого не змінить, а для нього подарує марні надії.

— О ні! — Дівчина намагалася говорити якомога веселіше. — Нічого важливого, просто хотіла скоротати вечір...

— Віра. Я хвилююсь за тебе. — Стурбовано перебив її чоловік. — Якщо потрібна допомога сьогодні вночі... Я приїду до тебе!

— Ні! — Одразу випалила Віра, вона не могла допустити щоб хтось з друзів перебував в небезпеці. — Я маю зробити це сама! В мене все під контролем. Завтра зранку передзвоню, похизуюсь як все пройшло.

— Ні, передзвони одразу, як все скінчиться, я не спатиму!

— Добре, Єгор. — Одинока сльоза скотилась по щоці дівчини. — До завтра!

Віра лежала на ліжку, скляний погляд застряг на стелі. Самопожертва - головне правило доброї відьми. Сьогодні вона вперше відчула це твердження по справжньому.

Задзвонив телефон, на екрані висвітилось фото детектива.

— Микола Андрійович, є новини?

— Нажаль ні, хотів дізнатись як ти? Допомога на ніч потрібна?

— В мене все під контролем. — Вже на автоматі збрехала Віра. — Тримайтеся осторонь! Не хочу щоб хтось постраждав. Я буду відчувати себе впевненіше, знаючи що ви в безпеці.

— То я нічого не можу для тебе зробити?

— Повечеряйте зі мною.

Віра одиноко піднімалася на гору. Між дерев ховалися мавки й лешачихи, їх стривожений шепіт долітав до відьминих вух. Магічні імпульси передавали велике скупчення демонічних істот у центрі. Вона не знала, що буде робити коли дійде, але впевнена була в одному: щоб не сталося на горі, заради порятунку людства, вона битиметься до останнього подиху.

Вештиця теж відчувала Віру. Проте своїм посіпакам торкатися відьми заборонила. До самого центру гори Віра не зустріла жодної перешкоди. Вештиця знала, що відьма йде одна.

Перед центром гори Віру зустріли перевертні з упирями. При вигляді відьми, вони вишкірили зуби й розступилися. За ними перед Вірою виник вівтар, більше двадцяти підлітків стояли по колу зі смолоскипами.

Вештиця, осяяна місячним світлом, привітала Віру.

— Ти саме вчасно! — Радісно зааплодувала демониця.

Віра приготувалась до нападу. В її руках накопичувалась енергія. Вештиця всього в декількох метрах, тож потрібно лише вдарити першою. Але Віра не поспішала, її очі шукали серед натовпу янгола. Імпульсивний напад на вештицю міг спровокувати його вбивство. Перш за все вона мала впевнитись в його безпеці і захистити.

Вештиця слідкувала за Вірою:

— О, дорогенька! Головний герой дійства, прийде з хвилини на хвилину, не переживай! Ти будеш задоволена!

— Що ти маєш на увазі?

— Коли потерчата вказали мені на янгола, я була певна, що програла, адже він весь час був поряд з тобою. Я думала ти кинеш всі свої сили на його захист, але ти не зрозуміла хто він!

Вештиця сміялася на весь ліс, Віра відчула як її руки тремтять. Енергія проти волі, почала слабшати.

— Баба Мотря казала тобі, відкрий серце, а ти? Ти так і не зрозуміла, що янгол це твій коханий лікар? Як би ти відкрила йому своє серце, його суть би відкрилась для тебе!

Віра відчула як її тіло наливається свинцем. Груди здавило так, що важко було дихати.

— Мені навіть не знадобилось викрадати його, достатньо було завдяки моїм юним хакерам, надіслати янголу смс, що ти в небезпеці і зараз він сам летить в мої руки!

— Ні! — Віра схопила телефон, щоб подзвонити Єгору, але зв'язок був повністю відсутній.

— О, дурненька, ти вже нічого не вдієш. Підлітки в вашому столітті занадто розумні. Твій сотовий заблоковано! А тепер прийшов час позбутись і тебе. — Вештиця озирнулася кудись в тінь. — Знищити її!

Віра вже не встигала накопичити енергію, тож швидко створила бар'єр навколо себе. Магічна стіна трималася недовго і забирала багато сил, тож відьма пустила в хід бабусину зброю. Нечистої сили наближались дедалі більше. Віра розкрила завчасно зібраний рюкзак, швидким рухом розсипала навколо себе сіль, розклала по сторонах світла чотири голівки часнику і накинула на шию коралове намисто баби Парасковії.

Вештиця зашипіла. Демони більше не могли бачити Віру. Вони ходили по колу вишукуючи її, відьма ж тим часом, намагалася в хаосі не проґавити появу Єгора.

В лісі замайоріли ліхтарі, хтось наближався. Віра почула метушню і постріли. Микола Андрійович, здогадалась відьма. Вона не дозволить вештиці забрати в неї двох найрідніших людей. Відьма зібрала всю енергію на яку була здатна і вдарила нею по демонах. Світловий промінь випалив все на своєму шляху, утворюючи довгий прохід від бар'єру до чоловіків.

— Негайно до мене! — Скомандувала Віра.

Чоловіки не зупиняючись, кинулись до відьми. Як тільки їх ноги переступили бар'єр, Віра стомлено похитнулась. Вештиця несамовито закричала. Осліплені світлом демони розбіглися по галявині.

Віра зазирнула Єгору в очі і ніби вперше побачила в них світло, таке яскраве, що очам стало боляче дивитись, навколо його тіла засяяв ареол.

— Ти справді янгол. — Благоговійно прошепотіла дівчина.

— Так, тепер я згадав... — Відповів Єгор, за його спиною розкрились золоті сяючі крила.

Ніколи в житті Віра не бачила нічого прекраснішого. Шокований детектив не міг вимовити а ні слова. Здавалось ця мить триватиме вічність. Єгор обійняв Віру крилами і дівчина відчула гарячий потік сили, що заповнила її спустошену магічну енергію.

— Приготуйся, Віра. Тільки ти зможеш нас врятувати. — Єгор опустив крила і Віра побачила картину, що відбувалась за його спиною.

Десятки демонів виводили з тіні дерев під місячне сяйво, найстрашнішого демона про якого Віра тільки чула.

— Закрийте очі! — Швидко скомандувала відьма. — Не дивіться, щоб ви не почули! Ясно? Не відкривайте очі допоки я не дозволю!

На галявину попід руки чорти виводили Вія. Огрядний людиноподібний демон важко крокував з заплющеними очима. Його важкі повіки з шурхотом тягнулися по землі. Відьма відірвала шматок тканини від своєї футболки й зав'язала собі очі.

— Парасковія, Євдокія, Юстина, Килина, Мотрона, Соломія... — Почала швидко перераховувати предків Віра. — Прийдіть до мене!

Шість невидимих духів опустилися біля відьми. Віра відчула силу й мудрість всіх жінок свого роду. Її руки знову стали наповнюватися енергією. Вій наближався до бар'єру. Віра відчула страшний холод. Демон висмоктував з повітря все тепло, світло і радість. Здавалося, сама смерть стояла за бар'єром. Микола Андрійович застогнав. Аура Єгора, яку Віра тепер бачила завдяки магії, мерехтіла. Янгол страждав. Але Вій не міг пройти крізь бар'єр допоки ніхто не зазирне йому в очі.

Душі предків стали Віриними очами. Вона тримала магічну кулю напоготові.

— Підніміть йому повіки! — Скомандувала вештиця.

Чорти стали з обох боків від демона. Повільно вони почали підіймати важку зморщену шкіру над очами Вія. Червоні, ніби рідка магма очі, спалювали все живе на своєму шляху. Біля вештиці пара підлітків впали на землю, їх плоть заживо загорілась. Несамовитий крик болю рознісся навкруги, але ніхто навіть не подивився в їхню сторону. Єгор впав на коліна й затулив вуха руками. Для янгола немає більшої болі, аніж смерть людини. Віра страждала разом з ним, проте з останніх сил зосередила увагу на демонах. Вій міг бачити крізь бар'єр. Важкою ходою він впритул наблизився до Віри, відьма відчула його гаряче сірчане дихання. Останні крихти радості покидали її душу. Демон ніби губка висмоктував останні залишки надії. Вірині руки затремтіли. Крики підлітків дзвеніли у вухах. Вірина свідомість почала провалюватись в забуття.

— Тримайся! — Закричали привиди прабабусь. — Збери усю силу і вдар по ньому! Згадай заради чого ти тут!

Відьма прислуховувалась до голосів. Вона мала боротись, Микола Андрійович і Єгор лежали на землі і стогнали. Аура янгола темнішала з кожною хвилиною, Вій почав переводити погляд з одного підлітка на іншого. По галявині рознісся несамовитий крик. Зібравши всю волю в кулак, Віра знайшла в найтемнішому кутку свідомості останню крихту світла. Маленький вогник почав розростатись аж допоки не торкнувся серця і в цей момент вона викинула руки вперед. Промінь світла вдарив в розплющені очі Вія. Демон в агонії закрутився по галявині, чорти випустили його повіки, але він встиг підпалити ще трьох дітей. Горло саднило від запаху горілої плоті. На галявині царював хаос. Вій розлючено нищив все навкруги. Янгол почав задихатися, його крила інстинктивно розкривались і з кожним приступом кашлю, він змахував ними, як віялом. Віра зірвала пов'язку з очей і кинулась до Єгора. В приступі задухи, янгол змахнув крилом і сіль розлетілася за межі бар'єру. Вештиця в ту ж мить матеріалізувала з повітря лук і випустила срібну стрілу в янгола. Віра штовхнула Єгора назад, проте запізно. Холодний метал пронизав черево янгола наскрізь.

— Ні! — Протяжно закричала Віра.

Демони ринулися усією зграєю до відьми.

— Відновіть бар'єр, негайно! — Віра кинула рюкзак детективу.

Микола Андрійович тремтячими руками, шукав у сумці сіль і часник. Віра несамовито метала світлові блискавки, стримуючи натиск демонів. Єдине, що її тримало на ногах — тихий стогін Єгора. "Хоч би встигнути", — благала вона небеса.

Детектив з'єднав останні сантиметри бар'єра. Земля навколо здригалася. Кам'яний вівтар тріснув. Вештиця несамовито сміялася. Завіса між царством живих і мертвих почала руйнуватись. Запах сірки ставав вже нестерпним.

Детектив тримав голову Єгора. Віра впала навколішки біля чоловіка.

— Пригадай наші уроки! — Шепотіла баба Мотря. — Ти ще можеш його врятувати!

Тремтячими руками Віра витягнула з черева янгола стрілу. Обома долонями вона міцно затиснула рану. Крізь шкіру відьма почала з'єднувати свою енергію з енергією янгола. Ніби по невидимих каналах її дар почав перетікати в його тіло, прямуючи до серця, спинного мозку та голови. Тепер тіло янгола повністю під контролем відьми. Його біль став її болем, його життя стало її життям. Вона відчула як серце Єгора спинялося. Віра направила потік енергії в рану, розірвані тканини почали зростатися. Янгол був заслабкий, він втратив забагато крові. Рана на тілі Єгора зникала, проте серце врешті не витримало навантаження і спинилося. Груди чоловіка почали опускатись.

На небі вдарила блискавка, гуркіт грому струсонув поверхню землі.

Віра стрімко перенаправила енергію з рани у серце. В неї було кілька секунд на реанімацію. Дякувати мамі медику, вона непогано володіла анатомією тіла та наданням першої медичної допомоги. Розряд магічного струму вдарив по серцю чоловіка, не допомогло... другий розряд...

З тріщини вівтаря почали виходити демони пекла. Вештиця несамовито тріумфувала.

Третій розряд... Віра відчула легке серцебиття. Відьма направила потік повітря в легені, вдих-видих... Вона допомагали янголу дихати...

— Яка в вас група крові? — З закритими очима спитала Віра детектива.

— Друга позитивна.

— Як і в Єгора! Дайте руку.

Взявши в одну руку зап'ясток Миколи Андрійовича, а в другу Єгора. Вона енергетичним потоком, перемістила частину крові з детектива до тіла янгола.

Єгор відкрив очі.

Друга блискавка розрізала небо і вдарила по вівтарю. Шалене торнадо вирвалося з ущелини. Смерч почав кружляти навколо галявини затягуючи усіх демонів в воронку. Вештиця кричала в агонії, її тіло, як і інших, зникло в хаосі. Решта підлітків, яких не вбило поглядом Вія, валялися на землі. З їх відкритих в німому крику ротів, виривалися чорні демони. Воронка швидко зникала з усією нечистю в ущелині.

Третя блискавка вдарила об землю і вівтар зачинився. На ліс опустилася тиша. З-за дерев повільно виникли мавки. Разом з Чугайстром і лешачихами, вони почали надавати допомогу пораненим підліткам.

Микола Андрійович лежав на траві, тепле повітря знову повернулось на землю, сірчаний запах зник, навкруги запахло сосновими шишками і грибами.

Єгор дивився у Вірині очі:

— Ти врятувала мене... Тепер наші душі зв'язані навічно?

— Так. — Прошепотіла відьма.

— Це добре. — Хриплим голосом промовив янгол. — Бо я кохаю тебе, Віра.

З очей дівчини потекли сльози. Вона почула слова, які воліла почути більш за все на світі і в той самий час — не хотіла. Вона щойно, ледь не втратила його назавжди. Вона не стане ризикувати його життям вдруге.

"Віра! — Почувся тихий голос мами. — Янгол вже пережив смерть. Ти врятувала його життя, поділившись частиною своєї душі. Прокляття зруйновано! Відкрий своє серце!"

Перші промені сонця освітили Вірине обличчя. Відьма щасливо вдихнула повні груди чистого весняного повітря: "Новий день настав. Я жива, живі мої друзі, я врятувала світ від демонів! Принаймні на найближчі сто років. Мабуть прийшов час подумати про себе?"

І вона відповіла:

— Я теж тебе кохаю, Єгор!