коли дощ за вікном

і була шумлива оповідь дощу...і блукання вітру у саду... - ...і блукання те без парасольки... - всміхнувся я...і слухав дощ, і споглядав бешкети вітру...пив каву...і було то навесні, тепер, нині, саме в цю мить...і була самотність...і було сумно - сумно, бо вітер руйнував красу розквітлого саду...і означало це не що інше, як те, що весна ставала минулим, спогадом без прощання і останнього погляду...

весна йшла з мого саду,

лишала мені неспокій

і щемливе відчуття втрати...

втрати... - чого?...часу?...

чи отої краси, яка буяла цвітінням

під дзвінке мелодійне щебетання птахів?...

і самотність... - вона завжди

неочікувано і тихо з'являється,

сідає навпроти...і ми за кавою разом...

іноді їй пропоную якийсь гарячковий напій... -

вона більше чомусь любить мартіні, але

- ...не гребує і горілкою... - знов усміхнувся я. -

бо ми споріднені душі, я і самотність...

вже й не згадати котрий оце рік... - запалив сигарету,

прислухався до одкровень дощу,

який все настирніше

калатав краплями по віконному склу...

але ж як журливо шелестить листя!...

журливість огортає душу

важкою безнадійною безвихідністю,

незворотністю втрати часу...

- ...скільки його ще там лишилося?... - прошепотів я

і зітхнув...

допив каву...заплющив очі...

так, чуття мої (подумалось мені)

стали як оте скло

(незворушно байдужі?...),

в яке барабанить дощ...

певне, останній дощ цієї весни...

весни, яка пройшла крізь мене,

а я і не відчув...

лише квіти явили мені звабливість оновлення...

явили... і то на якусь лише мить... -

важко знаходитись в темряві

і звідти милуватись барвистим

веселковим світлом сонячного світу...

милуватися без відчуття відчаю

посеред суєтного, жваво рухливого життя...

і усе - під шумливу оповідь дощу...

і рвучкий вітер блукає садом...

руйнує його дивовижне цвітіння...

весна вже майже минуле,

останнім кроком до спогаду

лишає відчуття втрати чогось важливого -

чи то часу,

чи то краси,

чи світла радості...

і було сумно...і холодно...

о! так - була кава...

кава із самотністю наодинці...