МІЙ НАЙКРАЩИЙ ХЕЛЛОВІН.

#чи_боїшся_ти_темряви

"Видавець" профіль ФанАрк ( https://arkush.net/user/718 ).

Ви, коли-небудь, святкували Хелловін? Ясно бачу, що відповідь буде ствердною. Щось на зразок такого: «Так, зрозуміло», або «Звичайно відзначав. І взагалі, я завжди його відзначаю”. Але напевно знайдуться і такі екземпляри, хто цього ніколи не робив. Я зовсім не засуджую таких людей. Адже у кожного з них є свої причини для цього. Хтось боїться накликати на свій будинок і сім'ю біди, хтось занадто релігійний і вважає, що переодягатися в будь-якого монстра це нерозумно і неприродно, а хтось просто його не вважає за свято. До деякого часу я належав до числа останніх, але все змінилося кілька років тому. Якщо бути точніше, то це буде рівно вісім років. Так. Всього якихось вісім років тому, я не вважав Хелловін святом. Натомість вважав це повною дурістю, переодягатися в привид, або чудовисько Франкенштейна, щоб потім ходити в безглуздому, на мій погляд, костюмі вулицями міста, і намагатися налякати тих, хто бавиться під час цього весілля. Але як я вже сказав, вісім років тому щось пішло не так. Напередодні свята, на порозі мого будинку, з'явився старий приятель, який, нічого не кажучи, просто впав на мій диван і попросив склянку віскі.

- Тобі, додати содової? - запитав я, і підійшов до холодильника.

Він деякий час роздумував, немов перед ним був великий вибір, але потім остаточно вирішив, і все ж прийняв« тяжке» для нього рішення.

- Мабуть, просто віскі. Нічого більше, — відповів він, і вкусив себе за ніготь вказівного пальця лівої руки.

Потрібно сказати, це він робив в тих випадках, коли не знав з чого почати розмову.

- Гаразд, Тоні, говори, з чим прийшов, — вирішив підбадьорити друга я, інакше б ця спроба почати розмову затягнулася ще на одну пляшку.

- Френк, якби я зміг тебе переконати, це б допомогло мені розквитатися з боргами, — відповів Тоні та взяв склянку з віскі з моєї руки. - Все дуже просто.

- Переконати мене? - з подивом запитав я, і зробив ковток зі своєї склянки, в якому був тільки апельсиновий сік. - І в чому?

- Ти повинен піти зі мною, на цей клятий Хелловін.

Я поставив склянку на стіл, і посміхнувся. Вся річ у тому, що я дійсно до цього дня не відзначав це свято, і навіть не відкривав двері дітлахам, які чекали тебе перед дверима, щоб поставити це дивне запитання «Солодкість або гидоту?». Чесно кажучи, нічим подібним мою відмову не закінчувався, і ніхто не робив мені гидот, типу того, щоб розмалювати мої двері, або розбити вікна в будинку. Все проходило досить тихо і спокійно. Зачекавши кілька хвилин перед зачиненими дверима, дітлахи мирно йшли.

- Ти ж знаєш, що я не ходжу на подібні свята. У мене навіть немає костюма, і скажу чесно, не збираюся його купувати.

Тоні зробив ковток віскі та кивнув:

- Тобі не доведеться його купувати. У мене їх декілька.

- Тоні, не варто даремно витрачати моє і свій час. Я живу вже тридцять років, і за цей час жодного разу не відзначав цей безглуздий свято. Я прекрасно обходився без нього, і впевнений, що його святкування мені нічого не додасть.

- Френк, — благальним голосом завив Тоні. - Це нічого не додасть тобі, але врятує мене!

- Ти з кимось забив парі, що витягнеш мене на це свято, та ще в костюмі? - засміявся я, і пролив трохи соку на свою сорочку.

- Ти можеш просто надіти маску, — незворушно відповів Тоні. - Той з ким я посперечався, зможе тебе дізнатися і в ній.

- І тоді ти будеш врятований, — з іронією додав я і струсив з сорочки краплі соку.

- Саме так! Все досить просто.

Я важко зітхнув і сів на диван поруч з Тоні.

- Я дав собі слово, що ніколи в житті не буду відзначати це свято.

- Френк, — повернувшись до мене обличчям почав Тоні. - Те слово, яке ти дав, нічому тебе не зобов'язує. Воно просто каже про твої дивних життєвих принципів. Ти можеш і далі продовжувати не вірити в це свято, але зроби виняток всього один раз! Я прошу в тебе, зроби це один раз!

- І ти більше ніколи не будеш приставати до мене з цим? - запитав я.

- Клянуся, ніж хочеш! - урочисто промовив він і доклав праву руку до грудей. - Побий мене грім, якщо я попрошу тебе про це ще раз. Але тільки якщо ти даси мені сьогодні свою згоду, — швидко додав він.

- Побий мене грім, — повторив я. - Наче ти справді віриш в те, що це трапиться, якщо ти зробиш це ще раз.

- Чесно кажучи, немає, але так кажуть, коли ...

Тоні замовк і знову підніс палець до рота.

- Так кажуть, коли намагаються надати якесь підвищене значення нічого не зобов'язує обіцянкам, — відповів за нього я.

- Ні, — не зовсім впевненим тоном, сказав Тоні. - Деякі обіцянки дещо значать. Я, наприклад, упевнений, що якщо ти підеш в цьому році на Хелловін, моє життя трохи поліпшиться.

- Чи не чую оптимізму, — посміхнувся у відповідь я, і поставив порожню склянку на стіл. - Великий борг?

Тоні подивився на мене і кивнув.

- Казино?

Тоні кивнув ще раз.

- Десять тисяч.

- Ти стільки заборгував? - присвиснув я і подивився в очі Тоні. - Чи не міг вчасно зупинитися?

Тоні зробив ковток і простягнув мені порожню склянку.

- Ще трошки.

Я взяв стакан, і наповнив його майже наполовину.

- Можна трохи розбавити содовою, — тихо, немов просячи, сказав він і важко зітхнув. - Я не знаю, як це вийшло, але всьому виною мій азарт. Мені спочатку значно пощастило, і я зібрався вже йти, але щось немов зупинило мене. Може ця жінка?

Тоні задумався і подивився вгору, ніби шукав її зображення саме там. Я налив йому віскі й розбавив трохи содової.

- Що за жінка? - запитав я, подумки уявляючи собі якою вона могла бути.

Що стосується мого смаку, то мені завжди подобалася Моніка Белуччі та Сальма Хайек. Я завжди вважав їх еталонами жіночої краси, і мене ніхто б не зміг в цьому переконати.

- Я не знаю, — замахав він одночасно головою і руками. - Не знаю. Чесно кажучи, навіть не пам'ятаю, як вона виглядала.

- Не думаю, що жінка, яку ти навіть не пам'ятаєш, зіграла свою роль в тому, що ти програвся в пух і прах, — посміхнувся я.

- Може ти й прав, — погодився Тоні.

Деякий час ми сиділи мовчки. Тоні насолоджувався розведеним віскі, а я залишками апельсинового соку, який вилив у свій стакан. Приблизно через три хвилини, я поставив склянку і сказав.

- Один раз, і ти не будеш чіплятися з подібним проханням.

- Я обіцяю, — твердим голосом відповів Тоні.

Цього разу він обійшовся без прикладання руки до грудей, і дурних виразів.

- Так уже й бути, — сказав я, і, клацнувши пальцями, додав, — Але у мене є одне питання.

- Якщо я знаю на нього відповідь, готовий відповісти на наступне питання, — з натхненням, вигукнув Тоні.

- З ким було це парі?

- З Тейлором Міллером, — недбало кинув він. - Це йому я програв.

- Тейлор Міллер? Це він живе у великому заміському будинку? У нього є дружина, яку ніхто ніколи не бачив, — з деяким цікавістю, і в той же самий час, певною недовірою запитав я.

Я чув раніше про цю людину, але крім цього дивного, останнього обставини його історія та життя, мене не особливо хвилювали.

- Саме так. На рахунок дружини це правда. Але тримати за ґратами можна з двох причин, — засміявся Тоні. - Або вона красуня, або страшна як смерть.

- На рахунок смерті не став так говорити, — одночасно з сумнівом, і впевненістю в голосі відповів я. - Ніхто не знає, як вона виглядає.

- Так, але всі знають які бувають наслідки, і що їх чекає, після того, як доведеться зійтися на одній дорозі, і вона ніколи не поступиться.

- Хто знає?

- Будь-який живе на землі, хотів би жити вічно.

- Багато радості від життя отримують сліпі, або ті, хто позбавлений кінцівок, ті, хто прикутий до ліжка, хто не може дихати без інгалятора? Для багатьох смерть була б більш привабливою, ніж життя в обмеженому просторі, в маленькій кімнаті, без можливості вільного пересування.

- Дозволь не погодитися, — відпарирував Тоні. - У них завжди є можливість покінчити життя самогубством, але лише деякі на це йдуть.

- Їх стримує не страх смерті, а почуття невідомості. Ніхто з нас не знає, що нас чекає в тому світі, і підсвідомо ми все боїмося туди потрапити. Ти відзначаєш це свято, але якби тобі реально довелося зустрітися з кимось із тих, чий костюм ти на себе одягаєш. Як би ти себе повів в цій ситуації? - запитав я Тоні та з посмішкою подивився йому в очі.

Тоні відвів очі вбік і знизав плечима.

- Ти не можеш мені відповісти. З тієї причини, що в глибині ти згоден зі мною. Звичайно зараз, в реальному часі, ти можеш сказати, що навіть хотів би подібної зустрічі, але тільки тому, що сам в неї не віриш, як я не вірю в цей безглуздий Хелловін.

- Мені пора, — сказав Тоні, і встав з дивана. - Ти підеш?

- Зрозуміло, — відповів я і розвів руки в сторони. - Я ж дав згоду. Але і ти дав мені слово!

- Я пам'ятаю.

Після цих слів я провів Тоні до дверей, і як обіцяв, на наступний день ми відправилися на Хелловін.

Тепер мені варто поставити інше питання, звернувшись до читачів. Ви коли-небудь дивилися в вікно, перебуваючи в абсолютно порожній, темній кімнаті, притулившись обличчям до скла? При цьому ваш погляд був спрямований в таку ж темряву. За вікном у цей час була глибока ніч, і єдиним освітленням вулиць були не зовсім яскраві в цей час зірки, а місяць була захована за темними й похмурими хмарами. Лише зрідка ви могли бачити невеликі групи людей, що пересуваються темними, порожніми вуличками за допомогою ліхтариків вбудованих у своїх телефонах. Багато відповіли б ствердно. Що ви бачили, коли розглядалися в темряву? Напевно нічого. До цього у мене теж було саме так.

Хелловін. Ми прийшли з Тоні в невеликий заміський клуб. На ньому був костюм Дракули, а я погодився одягнути на себе лише маску чорну маску, що закриває верхню частину обличчя. Для себе я вирішив, що цього цілком вистачить, і навіть якщо я перебуваю на святкуванні цього свята, все одно не дотримуюся всіх традицій, отже, не порушую дане собі слово.

- Можеш відірватися на повну котушку, — веселим голосом крикнув Тоні, і, побачивши що стояв в дальньому кутку чоловікові в костюмі кровожерного пінгвіна, мабуть, персонажа Денні де Віто з фільму про Бетмена.

На голові у чоловіка була одягнений капелюх у формі циліндра, що приховує його полисілий лоб. Під чорним піджаком на грудях безглуздо красувався потворний, короткий і широка краватка, сірого кольору в тонку жовту смужку. Під очима чоловіка, з чиєїсь невмілої руки були намальовані величезні синці, блідо-синього кольору, і до всього іншого, на носі у нього був гачкуватий штучний ніс. Всім своїм виглядом він ніяк не був схожий, на персонажа темних сил Готема, і, на мій погляд, викликав більше сміх, ніж страх чи жах,

Побачивши Тоні, чоловік в костюмі пінгвіна, тут же попрямував до нього на зустріч. Вони привіталися за руку, після нетривалого обміну фраз, він подивився в мою сторону і кивнув. Тоні кивнув у відповідь і показав рукою в мою сторону. Я чомусь вирішив, що він кличе мене, і попрямував до них. Побачивши, що я прямую до них, Тоні досить посміхнувся, і, почекавши, коли я наближуся, кинувся на зустріч. Він схопив мене за руку і сказав:

- Френк, дозволь тебе познайомити з містером Міллером.

Я простягнув свою руку містерові Міллеру.

- Френк Рассел.

- Тейлор Міллер, — відповів він байдужим тоном, взяв мою руку, і, не випускаючи її, оглянув мене з ніг до голови. - Ви, мабуть, дійсно не подобаються це свято, коли не наділи нічого кращого крім цієї маски.

- Це мій перший, і останній раз, коли я відвідую це свято, — не менше байдужим тоном відповів я, і звільнив свою руку від сухих обіймів Тейлора Міллера.

Він хмикнув у відповідь і спробував зобразити на своєму обличчі явне нехтування, але через грим і безглуздого костюма це не вийшло.

- Я б не був таким категоричним у своїх відповідях, — з усмішкою сказав він, і потер пальцем кінчик штучного носа, немов той міг свербіти.

- Кожен має право чинити так, як йому хочеться. Мені зовсім не подобаються подібні свята.

Я намагався говорити якомога упевненіше, і думаю, що у мене вийшло. Що стосується Тейлора Міллера, то на нього моя впевнена відповідь не справив належного враження, і він просто подивився в сторону, немов намагався знайти когось. Не побачивши того, хто йому був потрібен, просто подивився мені в очі та кивнув.

- Час покаже, — сказав він і попрямував до найближчого столика зі спиртним.

Провівши його поглядом, я озирнувся по сторонах, сподіваючись побачити когось зі знайомих, але як виявилося крім Тоні та тепер уже Тейлора Міллера, нікого не знав. Мені досить швидко все це набридло. Я не розумів яке захоплення, він міг викликати у шанувальників цього свята. Мені здавалося, що вони рік з року займаються одним і тим же нудною справою, розбавляючи своє проведення часу випивкою і бутербродами. Трохи пізніше я запитав у Тоні, чи призвело до належного результату моє відвідування Хелловіну. У відповідь на це він виставив вперед праву руку і показав мені знак, що позначає все в порядку. Не знаю чому, але можливо тому, що моє убоге перевтілення в іншу особистість, тільки з однією маскою, не викликало захоплення в довкілля, я цілком вільно оглянув усі приміщення. Я наблизився до сходів, що вели на третій поверх, і піднявся по ній вгору. Там була всього одна кімната. Залишалася лише одна двері, за якими була кімната, де я ще не був, і тому вирішив податися саме туди. Я не знав, що це за кімната, і взагалі відкрита вона.

Перед тим як відкрити двері, я подивився на всі боки, але як виявилося, ніхто навіть не дивився в мою сторону, і всім було глибоко наплювати, зайду я в цю кімнату чи ні. Швидше за все це могла бути одна зі спалень, призначена для любовних утіх. Це могло бути тим самим місцем, для парочок вирішили зайнятися коханням. Досить непогане заняття для вампіра і перевертня, або зомбі та черниці. Як-не-як це їх об'єднує.

Кімната була абсолютно порожньою. Я побачив це, відкривши двері, і деякий час в неї потрапляв світло з коридору. Подивившись по сторонах, я ніде не побачив вимикача. Мені вже хотілося закрити двері й повернутися, але щось мене стримало.

«Для чого потрібна ця кімната?», Подумав я. І тут же пошкодував, що не взяв з собою телефон. У нього так само був вбудований, досить яскравий ліхтарик, світла якого явно було б достатньо, щоб розглянути цю кімнату всередині. Звичайно, це можна було зробити, і з відкритими дверима, але тоді, на мій погляд, все виглядало б інакше. Цей шум і крики, лунали з усіх кімнат, просто заважали задуматися. Вирішивши, що мені, куди буде приємніше знаходитися в цій кімнаті, ніж серед підпилих вампірів, перевертнів та інших монстрів, я пройшов всередину кімнати та зачинив за собою двері. Наскільки я пам'ятав, прямо було велике вікно, і, вирішивши, що світла йшов з боку вулиці буде досить, попрямував в потрібному напрямку. Як виявилося, вікно там дійсно було, але поганим було те, що ніякого світла з боку вулиці всередину кімнати не надходило. Це, мабуть, було тому, що на вулиці була глуха ніч, а вікно могло виходити в сторону лісу, де густе листя просто заважала проникненню світла. Я притулив обличчя до скла і просто подивився в темряву. Спочатку я нічого не побачив, і скоріше за все мені здавалося, що я чую шелест листя і слабке завивання вітру. Коли ми йшли до цього клубу, я точно пам'ятав, що вітру на вулиці не було, і в тому році була на диво тепла осінь.

«Раптом в цей самий час хтось дивиться на мене з того боку вікна», подумав я і посміхнувся. Наскільки я пам'ятав, це був третій поверх, і ніякого виходу на балкон я не помітив. Приклавши долоні до скронь, і сильніше примружившись, подивився перед собою, але і це не допомогло. Повна темрява, і у мене навіть промайнула думка, чи вдасться мені ось так вільно, вийти з цієї кімнати. Прямо зараз я цього робити не збирався, але саме така думка виникла в моїй свідомості. «Не виключено, що той, хто знаходиться по ту сторону вікна, просто не бажає, щоб його побачили», подумав я і закрив очі.

Я тримав очі закритими, можливо хвилину, а може дві, але вирішив, що відкривати їх буду повільно, щоб не злякати того, хто там міг бути. Зараз читаючи ці рядки, ви напевно вважаєте мене божевільним, і на вашому місці я вважав точно так, але тільки не зараз. Несподівано мені в голову прийшла думка, що я повинен відкривати очі повільно, не поспішаючи, щоб не злякати свого уявного і невидимого спостерігача. І ось коли я лише прочинив їх, мої очі помітили слабкий, ледь видиме джерело світла. Першою думкою було те, що це ті самі кольорові точки перед очима, які з'являються після того коли тримав очі закритими, і потім відкрив їх. Струснувши головою, я протер очі пальцями й тільки після цього відкрив. «Нікого там немає», подумав я перед цим і як переконався, був повністю неправий.

Слабке джерело світла, який я побачив, виходив не за вікном. Він був в цій кімнаті. Я побачив його зображення у вікні, і лише коли мої очі досить звикли, зрозумів, звідки він виходив. Це була жінка, на зап'ястя правої руки якої був одягнений дивний браслет. Саме цей браслет і випромінював той слабке світло, який я побачив перед своїми очима. Протерши ще раз очі, щоб переконатися, що все, що відбувається, і те, що я її бачу, відбувається в реальності, повільно обернувся і завмер. Такий гарної жінки я ніколи не бачив. Її очі були приховані під маскою, але чомусь я вирішив, що вони обов'язково повинні бути блакитного кольору. Довгі темні волосся, можливо чорного, а може вони були каштанового кольору, але вона точно не була блондинкою, розвивалися по її оголених плечах. На її стрункою, красивою шиї висіло намисто, з якимись можливо дорогоцінними каменями. Я не знавець в цій області, і не хочу обманювати вас. Що стосується одягу, то на ній було чорне плаття, лише злегка прикриває її ноги та щільно облягає її неймовірно красиву, струнку фігуру. З кожним кроком, коли вона наближалася до мене, її плаття немов переливалося у світлі, тим самим створювалося враження, що вона пливе або повільно летить по повітрю. Подивившись на її ноги, побачив, що ці чорні туфлі на високих підборах, як не можна більше підходили цієї граціозній жінці чи дівчині. Я хотів, щось сказати, запитати хто вона, але вона випередила мене і притулила свій палець до моїх губ, немов закликаючи до мовчання.

Після цього ми удвох повернулись до вікна, і, не кажучи один одному ні слова, просто дивилися в темряву. Мабуть, вона хотіла, щоб ми просто стояли та мовчали, не порушуючи цього дивного спокою, і це дійсно було так. Я абсолютно не чув навіть найменших звуків, що веселяться по той бік дверей людей. У цій кімнаті була ідеальна тиша, і ні я, ні вона не хотіли її порушувати.

Не знаю, котра була година, але в якийсь момент, я лише на секунду відкрив очі й коли відкрив їх, нікого поруч не було. Я був абсолютно один в цій кімнаті.

- Де ти? - неголосно покликав я, в надії, що вона просто на секунду вийшла. - Я так і не запитав хто ти. Як твоє ім'я? Де мені знайти тебе?

Мені ніхто не відповів, і я вирішив, що варто спробувати ще раз. Все заново. Я закрив очі, і притулив обличчя до скла. У ці хвилини я просто вважав про себе, бо точно не знав, скільки це зайняло часу вперше, і коли дорахував до двохсот, повільно відкрив очі. В кімнаті нікого не було, як не було того слабкого джерела світла, від дивного браслета на її руці.

- Потрібно запитати Тоні. Можливо, він знає, хто ця незнайомка, — сказав я вголос, і саме в цей момент я почув.

- Ми зустрінемося через рік, якщо ти цього захочеш.

Це могла бути тільки вона. Я не чув цього голосу раніше, і не чув, як вона каже. Ми простояли весь цей час, мовчки, і вона, як і я, не вимовила ні слова.

- Де?

В той момент мій голос говорив сам за себе. Мені здавалося, що я більше ніколи її не побачу, і це немов прирікало мене на те самотність, яке ведуть відлюдники, які не відчувають потреби в спілкуванні з жінками й вважають гріхом плотські втіхи.

- Де? Де ми зустрінемося? - ще більш безнадійним голосом прошепотів я.

- Тут, на Хелловін, — почув знову я голос, і в цей раз він був немов всередині мене, в моїй голові.

- Ти обіцяєш?

Я вклав в це питання всі свої сили, щоб він не звучав таким приреченим, і давав зрозуміти, що мені потрібен і така відповідь.

- Умова, — прошепотів мені голос. - Виконай його, і я обіцяю.

- Умова? - ковтаючи, повітря запитав я. - Яке умова? Де мені дізнатися?

Більше я нічого не чув. Вона немов випарувалася, і на якусь мить я вирішив, що зійшов з розуму. Вона могла мені просто привидітися, і ніякої жінки в цій кімнаті не було. Це могло бути моя уява. Зі мною ніколи раніше не було подібних випадків. Я ніколи не відзначав це свято. Можливо, гостям в коктейлі додавали слабкий наркотик, що викликає подібні образи, а може щось інше. Наприклад, це міг бути якийсь веселющий газ, і мені передбачили образ цієї неймовірно красивої незнайомки.

Я без праці вийшов до дверей, і коли відкрив її, побачив, що частина гостей, вже, мабуть, пішла по домівках. Подивившись по сторонах, помітив у кутку, на дивані, сидячу фігуру Тоні. Він спав, і, судячи з усього, йому снився неймовірно красивий сон. Можливо, йому теж снилася ця незнайомка, а може це була красива блондинка, або шатенка. Я не знаю. Підійшовши до одного, сів поруч і вирішив, що дочекаюся, коли він прокинеться, щоб розпитати про неї.

Коли Тоні прокинувся, він побачив, спрямований на себе мій погляд.

- Давно чекаєш? - запитав він і озирнувся.

- Не хотів будити, — відповів я і подав йому склянку з водою. - Випий.

Він струснув головою та одним махом осушив стакан.

- Думаю пора додому.

- Так, — погодився я і встав з дивана.

- Напевно, ти шкодуєш, що прийшов, — з упевненістю в голосі сказав він і встав слідом.

Уявляю, як здивував його відповідь, коли почув це від мене.

- Зовсім навпаки, і то наскільки я буду чекати наступного Хелловіну, залежить від тебе.

Тоні зробив здивоване обличчя і з явною недовірою подивився в мою сторону. Напевно він думав, про те, що могло зі мною статися, якщо я так змінив свою думку. У тому, що це могла бути жарт, Тоні явно не вірив.

- Ти? - просто запитав він мене, після чого взяв стояла на столі, напівпорожню пляшку содової осушив її до дна. - Ти хочеш сказати, що ...

- Так. Я піду на наступний Хелловін, — закінчив за нього я.

- Але це буде тільки в наступному році.

- Я знаю, і повір, зроблю це.

Тоні потряс в руках уже порожню пляшку, немов бажаючи, щоб та наповнилася, і поставив назад на стіл.

- Ти казав, що це залежить від мене.

- Мені потрібно знати, хто була та жінка, яка була зі мною в кімнаті.

Тоні засміявся і підморгнув мені.

- Ти був з якоюсь красунею і не запитав хто вона?

- Саме так і було, — відповів я. - Ми не задали один одному навіть питання. Напевно вона теж не знає мого імені.

- Звучить дивно, — посміхнувся Тоні. - І де ви з нею провели стільки непотрібного часу?

Я, не кажучи ні слова, підняв вгору вказівним пальцем правої руки.

- Нагорі?

- Так. На третьому поверсі. Там була абсолютно порожня кімната. Я зайшов в неї, коли оглядав цей клуб.

- Ти нічого не вживав? - запитав Тоні й з подивом оглянув мене з ніг до голови. - Ти не плутаєш?

- Що тебе лякає?

- Просто в цьому клубі два поверхи. На третьому поверсі розташований невелике горище, але там явно немає ніякої кімнати, — вже з явним занепокоєнням за мій стан, відповів Тоні. - Якщо не віриш, можемо сходити й подивитися.

- Ти думаєш, що я зійшов з розуму? - запитав я одного і посміхнувся, хоча його слова змусили мене задуматися над тим, що мені дійсно довелося чогось випити.

- Йдемо, — кивнув мені Тоні й попрямував до сходів. - Правда не знаю, чи відкритий він.

На третьому поверсі дійсно була одна двері, які вели на горище і вона виявилася закритою на невеликій навісний замок.

- Не біда, — підморгнув мені Тоні.

Він подивився на всі боки, і побачив шматок металевої труби.

- Це підійде, — посміхнувся він, і вже через кілька секунд двері були відчинені.

Ми пройшли на горище, і там дійсно нічого і нікого не було. Звичайне горище, як і всі інші, тільки абсолютно порожній і запорошений. У дальньому кутку, як раз навпроти дверей було велике вікно. Озирнувшись, я побачив внизу, на курній поверхні підлоги котячі сліди, які вели прямо до вікна, і подивився на Тоні стояв поруч. Він теж подивився вниз і хихикнув.

- У тебе було побачення з кішкою?

Я нічого не відповів і вийшов назовні. Тоні закрив за нами двері та ляснув мене по плечу.

- Не варто так переживати. Буває. Це був твій перший Хелловін.

- Але не останній, — впевненим голосом відповів я. - Це було зі мною. Я впевнений. Але чому так відбувається, не знаю.

- Тобі потрібно просто заспокоїтися, — спокійним голосом відповів Тоні. - Нічого страшного не сталося.

- Я все одно дізнаюся, хто вона, — прошепотів я, і після цього ми одягли залишені внизу куртки, і вийшли на вулицю.

Перед тим як сісти в таксі, я ще раз озирнувся і подивився в бік вікна на горищі. Воно було заховано серед густих заростей листя дерев, але мені здалося, що я бачу її. Я дивився в її очі, а вона дивилася на мене і її губи шепотіли: «Умова».

Тоні вийшов першим, і коли хотів дістати гроші, щоб розплатитися, я сказав, що зроблю це сам. Він досить кивнув і вийшов з автомобіля. Коли ми проїжджали повз супермаркету, я згадав, що мій холодильник був майже порожній. Я попросив водія, щоб він зупинився, і вирішив, що додому доберуся сам. Тим більше що до нього було не більше двох кварталів. Коли машина зупинилася, я поліз в кишеню куртки за своїм портмоне, мої пальці намацали якийсь аркуш паперу.

- Що це ще? - сказав я вголос і дістав його з кишені. - Хвилинку, — сказав я таксистові, після чого відкрив портмоне і дістав з нього двадцятку. - Решти не треба.

Таксист взяв гроші, а я, закривши двері, попрямував до супермаркету, на ходу розгортаючи акуратно складений аркуш, який був в кишені моєї куртки. Коли я його розгорнув, то прочитав наступне. «Нехай та, кого хочеш, належить тобі». Почерк того, хто це написав, був досить гарний, з невеликим нахилом вліво. Короткий текст був написаний рівними та акуратними літерами, немов був видрукуваний на принтері, хоча на зворотному боці було видно сліди від натиску ручки. Швидше за все його писала жінка, і у мене відразу виникла думка, що це була вона.

«Це точно була вона. Хто ще міг вкласти в кишеню моєї куртки цей листок? Але як вона дізналася, що це була саме моя куртка, а не когось іншого з компанії відзначає Хелловін в тому клубі? Вона напевно стежила за мною з самого початку! Але чому, не підійшла до мене і не представилася? Що взагалі означає цей напис? Ця умова? », Розмірковував я, випадково подивившись в бік, зупинившись біля входу в супермаркет, побачив що сидів біля рекламного щита кошеня.

Як виявилося, це була вона — тайська кішечка, з блакитними очима і шерстю слонячого кольору, в той час, коли мочка носа і подушки лап, були кольору кориці. Я присів поруч з нею, і, простягнувши руку, полоскотав її по кінчику носа, своїми пальцями. Вона тихо загурчала і потерлася у відповідь своєю милою мордочкою. Взявши це миле створіння на руки, відчув, як тремтить це ніжне тіло. Їй було не більше двох місяців. І було абсолютно зрозуміло, що вона напевно замерзла і голодна. Подивившись по сторонах, в пошуках ймовірного господаря, і нікого не побачивши, сховав її собі під куртку і попрямував до супермаркету. Тепер їжа була потрібна не тільки мені. Відчувши, як вона своїми маленькими лапками намагається вилізти, відкрив край куртки та зустрівся з нею поглядом. Вона немов просила мене стати її господарем. Хоча ні. Я не міг бути її господарем, але міг бути другом.

- Я не залишу тебе. Тепер у тебе є будинок, — сказав я, і вона знову загурчала від задоволення, немов розуміла мої слова.

У супермаркеті я скупився, не забувши й про свій новий одного, або подрузі, купивши їй кілька пауч найкращої їжі, і не забувши про м'ясо. У мене ніколи не було домашніх тварин, але наскільки знав, вони були не проти свіжого м'яса.

Розплатившись на касі, поклав портмоне в кишеню куртки та раптово зрозумів, що записки від незнайомки всередині більше не було. Перевіривши всі кишені куртки, і штани, куди міг випадково покласти цю записку, я нічого не знайшов і вирішив, що, мабуть, зронив її в магазині. На щастя, я прочитав і добре пам'ятав, що в ній було сказано.

- Нехай та, кого хочеш, належить тобі, — повторив я вголос і подивився в цей час на ту, яка була захована у мене під курткою.

Пронизливий погляд цих розумних очей, був спрямований на мене, і в цю хвилину я чомусь вирішив, що ці слова можуть ставитися саме до неї. Як я вже говорив, у мене ніколи не було тварин, і кішок зокрема, але тепер вона є, і я хочу, щоб вона була моєю. Можливо це, чи ні, але мені здавалося, що це могло бути тією умовою, про який вона мені сказала. Можете порахувати, що це виглядало безглуздо, але в той момент я думав саме так.

- Як же мені тебе назвати? - запитав я, немов вона могла відповісти, але замість відповіді вона закрила очі та тихо загурчала.

Вона була явно задоволена тим, що саме я зустрівся на її шляху.

Перебуваючи вже на порозі входу в наше з нею житло, вона вправно зістрибнула вниз, і швидко озирнувшись, вибрала місце прямо на моєму ліжку, де згорнувшись в клубок, заснула на м'якій подушці.

- Нехай ця буде твоєю, — посміхнувся я, і відправився на кухню.

Швидко приготувавши собі обід з куплених напівфабрикатів, не забув і про нового мешканця. Вибравши для неї тарілку, як-то відразу я не подумав про те, щоб купити її в зоомагазині, так що довелося вибирати зі своїх запасів, насипав у неї котячої їжі й задумався про ім'я.

«Як же мені тебе назвати?» - подумав я, і подумки перерахував в розумі часто зустрічаються імена для чотириногих друзів. Деякі я відкинув відразу, наприклад Місяць. Де то чув, що воно стало популярним завдяки фільмам про Гаррі Поттера, але мені ці фільми категорично не подобалися, і тому це ім'я викреслив не замислюючись. Люссьє, Кітті, Лілі, здавалися мені не зовсім відповідний для моєї вихованки, і більше підходили пухнастим білим кішкам, які більшу частину часу проводили на дивані. Моя кішка була абсолютно на них не схожа, а значить, ім'я має бути іншим.

- Сінді, — раптово сказав вголос я, і тут же відчув, як хтось потерся об мої ноги.

Подивившись вниз, я побачив сиділа на підлозі голубооку кішечку і зрозумів, що це ім'я ідеально для неї підходить.

- Сінді, — покликав я її, і легко ляснув себе по коліну.

Недовго думаючи, вона стрибнула мені на ноги, і тут же прийнявши граціозну позу, подивилася по сторонах. Всім своїм виглядом вона ясно показувала, і давала зрозуміти, що вона нова господиня в цьому будинку, а далеко не я. Піднявши з підлоги тарілку, яку я заздалегідь для неї приготував, я поставив її на стіл і насипав трохи корму. Трохи повагавшись, вона немов надаючи мені послугу, стрибнула на стіл, і акуратно стала є. Я не вигадую на рахунок акуратності, адже це дійсно було саме так. Вона навіть не вимазала свою маленьку мордочку, і не одного шматочка не випустила на чисту скатертину, якою був засланий стіл. Частина їжі залишилася в тарілці, і я вирішив, що не варто залишати її так, викинув залишки у відро для сміття і помив тарілку. Весь цей час Сінді сиділа на стільці, і не зводила з мене очей, і лише коли я попрямував до спальні, зістрибнула на підлогу і побігла за мною.

Якщо бути коротшим, то ми з нею дуже здружилися, і коли я прямував спати, вона завжди лягала поруч, навпроти мого обличчя, і дивилася поки, я не засну. Кожний наступний ранок, ледь відкривши очі, я бачив перед собою її дивно розумну мордочку. Вона ніколи не будила мене серед ночі, щоб попросити їжі, і до того ж не було проблем з туалетом. Сінді ніколи ніде не гадила, скільки б часу я не був на роботі. Приходячи іноді пізно ввечері, додому, я тихо відкривав двері, і потім, пройшовши у свою спальню, бачив згорнувся клубок на подушці, поруч з яким лежала моя майка, яку я не прибрав в шафу.

Весь цей час, я е переставав думати про ту незнайомці, з якої провів ніч на Хелловін. Вона просто не покидала мою свідомість, і я з нетерпінням чекав, коли закінчиться цей рік, і настане новий, щоб я знову вирушив у цей клуб, і зустрівся з нею. Що стосується Сінді, то як тільки я починав про неї думати, вона сідала навпроти мене, і злегка примруживши очі, дивилася в мій бік.

Протягом першого року, вийшов дивний випадок. Я запросив в гості одну молоду дівчину до себе в гості. Її звали Грейсі. Ми працювали разом, і часто під час перерви сиділи в невеликому кафе, яке було поруч з нашим офісом. Ми не були близькі, і чесно кажучи, мені цього не хотілося. І не тільки тому, що вона була не в моєму стилі, але і тому, що для себе вирішив, мені потрібна тільки вона — та дівчина, яку бачив на Хелловін. При цьому у Грейсі були свої особисті наміри, і як тільки я закрив за нами двері, вона тут же кинулася мені на шию, і почала цілувати. Що стосується мене, то я просто сторопів, але просто відштовхнути дівчину в сторону не наважувався. Ситуацію врятувала Сінді. Ледве вона побачила, як ця дівчина повисла у мене на шиї, раптом зашипіла, і кинулася їй прямо в обличчя. Потрібно віддати належне і Грейсі. Вона нітрохи не злякалася, і встигла схопити її за спину і відкинути в сторону.

- Прибери цю кішку, — сказала вона владним тоном. - Викинь її, якщо хочеш, щоб я залишилася.

Нічого не відповівши, я підійшов до дверей, відкрив її й показав Грейсі на вихід. Вона зарозуміло подивилася на мене, потім на Сінді й вийшла. Після цього випадку я більше нікого не наважувався привести у свій будинок. Втім, це не стосувалося, Тоні. Він був єдиним, кому була рада Сінді, і до того ж вона явно обожнювала його, і я навіть трохи ревнував. Як не дивно, але після того святкування, справи Тоні пішли в гору. Ні, він не перестав грати в казино, але тепер весь час вигравав, і знав коли потрібно зупинитися. Що стосується Тейлора Міллера, то він навпаки збанкрутував, і все говорили, що від нього пішла дружина, яку, втім, ніхто і ніколи не бачив. Кілька я раз його бачив біля вікон свого будинку. Він стояв навпроти й дивився так, наче чогось чекав. У нього в руках завжди був великий пакет з котячою їжею, і я вирішив, що він підгодовує бродячих кішок. Сам вигляд його був досить неохайний, і, судячи з усього його штани й сорочка, вже давно не бачили прання, і здавалося, що ось-ось все порветься по швах. Один раз мені хотілося навіть вийти до нього і запросити в будинок, але як тільки я про це подумав, Сінді стрибнула мені на коліна й увігнала в них свої гострі кігтики. Я подивився на неї й зрозумів, що цього робити не варто.

Коли настав наступний Хелловін, на порозі будинку виникла Тоні. На цей раз на ньому був костюм Фредді Крюгера, і чесно кажучи, навіть надівши на себе червоний светр з зеленими смугами й коричневий капелюх, був не сильно на нього схожий. У Тоні, була витончена зовнішність, а по материнській лінії його предки були італійцями, і чесно кажучи, йому більше пішла роль якогось гангстера, або кілера. Я був вірний собі, і не взяв нічого, крім своєї чорної маски, в якій був торік. Побачивши це, Тоні посміхнувся і зробив мені знак, що все буде добре. Перед тим як піти, я подивився на Сінді та бачив, що вона проводжає мене своїм поглядом.

- Чи не сумуй, я скоро, — кинув я кішці, і вона повільно закрила очі, немов давала свою згоду.

- Можливо, він повернеться не один, — засміявся Тоні, і Сінді у відповідь замотала головою на всі боки. - Мабуть, цього не буде, — додав Тоні та ляснув мене по плечу.

- Цього ніхто не знає, — відповів я, і ми вийшли.

Коли ми увійшли в клуб, там було вже досить відвідувачів, і навколо мене раз у раз проносилися живі мерці, зомбі, вампіри, але серед усієї цієї веселиться натовпу не було тієї, заради якої я власне і був в цьому місці. Відразу для себе я вирішив, що не вип'ю навіть склянки соку, або води, адже саме так буду впевнений в тому, що наша зустріч буде наяву, а не в видіннях. Годину-дві. Я марно вдивлявся в обличчя, але її ніде не було. Ближче до півночі, я був так засмучений, що збирався піти, коли випадково побачив тінь, швидко промайнула на сходах. До цього часу я обійшов усі кімнати першого і другого поверху, але там її не було. Третій поверх, на якому був горище, виявився закритим на замок, і, не зриваючи замку, я пішов вниз до решти.

Деякий час я розмірковував, чи не здалося мені, але потім кинувся з місця і кинувся вгору. Я не можу пояснити, як це сталося, але коли я підбіг до тієї самої двері, вона виявилася відкрита, і коли відкрив її, вона — таємнича незнайомка стояла у того самого вікна і зробив мені знак рукою, щоб я підійшов ближче. Закривши за собою двері, і наблизившись до неї, вона подивилася на мене своїми смарагдовими очима і притулила палець до моїх губ, немов закликаючи до мовчання. Ми простояли з нею майже до самого ранку, і, так само як вперше дивились у вікно, та насолоджувались темрявою. Я міг бачити її тільки завдяки браслету на цій неймовірно красивою руці, і був їй вдячний. Все закінчилося швидко. Незнайомка притулила свою долоню до моїх очей, і я слухняно закрив їх. Коли я їх відкрив, поруч нікого не було. Вона немов зникла. У цей раз я нічого не став розповідати Тоні, але по його погляду і так було зрозуміло, що він зрозумів.

Наші зустрічі тривали так вісім років, і щороку я таїв у собі надію, що після цієї ночі, вона скаже своє ім'я і назавжди залишиться зі мною. Але, на мій превеликий жаль цього не відбувалося, і єдиним постійним супутником залишалася Сінді.

Сьогодні був дев'ятий Хелловін, і, як завжди, Тоні зайшов за мною, і ми вирушили в клуб. Цього разу крім маски, я взяв тонке намисто, яке я хотів подарувати незнайомці. Воно було набагато менше того, що було завжди на ній, але мені здавалося ідеально підходило її красивій шиї.

Біля дверей клубу стояв Тейлор Міллер і як тільки побачив нас, зі злістю подивився в мою сторону, і крикнув:

- Ти не отримаєш її!

Нічого не відповівши, я подивився на нього і зайшов в клуб.

Все було, так само як і в минулі рази. Цього разу я навіть не намагався відшукати її серед гостей, і просто чекав. Побачивши тінь на сходах, я знову кинувся вгору, і вона знову чекала мене там. Наблизившись до неї, мені спало на думку змінити хід подій, і, зважившись це зробити, обняв її за плечі та поцілував. Вона не пручалася, і, побачивши це, непомітно дістав з кишені намисто, надів її на шию. Її красиві губи злегка посміхнулися, і вона поцілувала мене у відповідь.

Якраз в цей момент двері раптово відкрилася, і я побачив що стояв на порозі Тейлора Міллера. У нього в руках був пістолет, який він тримав спрямованим в нашу сторону.

- Ця кішка не буде твоєї, — крикнув, він і кілька разів вистрілив.

Швидко відштовхнувши незнайомку в сторону, я кинувся назустріч Міллеру, і завдав йому удар в щелепу. Змахнувши руками, він перекинувся на спину, і пістолет випав у нього з рук. Я в цей час кинувся до дівчини й побачив, що одна з куль, все-таки потрапила їй в руку. Саме в ту руку, на якій був браслет, і зараз вона сильно кровоточила. Одна з випущених куль потрапила в шибку, і тепер завдяки маленької щілини, чулося завивання вітру. Вона подивилася в мій бік, потім повільно піднесла праву руку до губ, провела по ній своєю мовою. Я відвернувся убік. У моїх очах це виглядало так, наче кішка зализувала свої рани. Тут я згадав про Тейлор, і, подивившись в його сторону, побачив, що той, як і раніше лежить на підлозі. Я підняв пістолет, і підійшов до неї. Мовчки, відірвав шматок рукава, і перемотав її руку. Судячи з того, що вона не хвилювалася, куля пройшла по дотичній, лише злегка зачепивши руку.

- Потрібно викликати поліцію, — сказав я і вийшов, залишивши її та лежав без свідомості Тейлора Міллера.

Коли я повернувся, її вже не було, як не було і Тейлора Міллера, тіло якого знайшли на вулиці, прямо навпроти розбитого вікна на горище. Основною версією було те, що він покінчив життя самогубством.

Але найголовніше в цій історії те, що прийшовши додому, мене зустріла кульгавий, на праву передню лапу Сінді. Вона була перев'язана рукавом моєї сорочки, а на її витонченої шиї висіло маленьке золоте намисто.

Я не знаю, скільки чекати, але впевнений, що настане той день, коли вдома мене зустріне саме Вона, а не кішка, не дивлячись на те, що я люблю їх однаково. І це буде найкращий Хелловін в моєму житті!