Аутсайдери. Становлення.

Пролог

Евелін падає в прірву. Навколо лиш непроглядна темрява і вічність. Скільки часу триває це нескінченне падіння? Чи закінчиться воно коли-небудь?

Вона знову прокидається з криком і з виразом жаху на обличчі, не пам’ятаючи що їй снилося, але знаючи - щось важливе. Це триває вже 15 років, з того самого часу як вона почала жити і працювати в лабораторії.

Колись її дім був на Землі в будиночку на березі Чорного моря, а потім сталося цунамі і їй прийшлося рятуватися втечею на іншу планету. Проблема виходу водойм з берегів заставила всіх полетіти з рідної Землі.

Вона дала клятву, що повернеться і врятує свою планету. Її чоловік обіцяв, що скоро вона зможе поїхати з розвідувальною групою, але це скоро так і не настало.

Евелін

Я зникаю. Мої дні такі однакові, що здаються лише одним, який ніяк не закінчується і триває вічність. Я не знаю чому ходжу в лабораторію, чому працюю, чому не звертаю увагу на те що вивчаю. Здається це мало бути щось пов’язане з Землею. Але що таке ця Земля? Я не маю на це відповіді.

Здається моє ім’я Еві. Принаймні так мене називає Ларт, мій чоловік. Але чи це так?

Зникаю, відчуваю як розчиняюся в потоці часу і стаю піщинкою в ньому. Мене немає. Моя особистість витікає як вода крізь пальці, і я не можу зловити і втримати її. Я боюся, що одного дня прокинуся ніким.

Розділ 1. Інтриги Ларта

Задоволена посмішка не сходила з мого обличчя. Ще зовсім трохи, Еві забуде про свою дурну нав’язливу ідею і зможе стати його королевою. Взагалі кому потрібна та Земля, коли в твоїй владі може бути вся галактика, та ні весь Всесвіт! Але це плани в перспективі.

Як тільки його Еві отримає нову свідомість, він розповість їй головну таємницю. А поки що потрібно, лише зачекати, подумав, замріяно посміхаючись.

Майкл

- Ти не думаєш, що це занадто жорстоко по відношенню до неї, з кожним днем вона божеволіє - звернувся до друга увійшовши в приміщення.

Мені було боляче дивитися на кого перетворюється моя подруга дитинства.

- Ні, що ти, - з усмішкою відповів він.

Сьогодні останній день.

- Це повинно було коли - небудь закінчитися, - похмуро зазначив.

- Ти засуджуєш мене, друже? – запитав пропалюючи поглядом.

- Щодо неї - так. Я казав тобі безліч разів, що нічого доброго на обмані не побудуєш.

- А щодо твого мирного захоплення Всесвіту, то це твоя справа. Ти не погана людина, але деякі твої вчинки бажають кращого, - як завжди прямолінійно відповів.

- За це ти мій радник. Але бачиш не всі думають як ти, мене непокоїть ситуація з аутсайдерами. Хто вони?

- Це вихідці з Землі, Ларт, яким не подобається що хтось, тобто ти, не дотримав своєї обіцянки.

Він скривився. Не знаю чому, але він терпіти не міг згадки про нашу колишню планету.

- Що ж вони ніяк не впораються! Земля і Земля, як зіпсована пластинка!

- Тихо, друже. Вони просто ще не звикли до життя в Light City, але впевнений, що скоро це мине.

- 15 років пройшло, хіба це мало?

- Це лише здається що багато, а насправді для них мало. Не хвилюйся, відправ справжню делегацію на Землю, і якщо там ще можливо жити, хай залишаються.

Це буде чудовим рішенням, яке тобі допоможе.

- Добре, хай буде як ти скажеш. Що ти знаєш про лідерів цієї організації?

- Я краще покажу тобі запис.

Ларт нахмурився, передивився декілька разів і тихо сказав:

- Не один я плету інтриги на рахунок Об’єднання. Анфіса виявилася гіршою ніж я думав.

Розділ 2. Інтриги Анфіси.

- They will not force us,

They will stop degrading us,

They will not control us,

And we will be victorious!

SO COME ON

( Uprising, Muse)

Анфіса виступала в клубі аутсайдерів, підіймаючи дух своїх послідовників. Ще трохи і всі підіймусь повстання проти неофіційної влади Ларта.

Колись вона називала його Лавр, і він був лише її, а потім все змінилося через цю, як там її – Евелін. У ній не було нічого, а він дивився лише на неї.

Звичайно Анфіса здогадалася порвати з ним першою, щоб все виглядало наче він їй набрид. Зараз вона нагадає про себе і тепер йому знову прийдеться рахуватися з нею, але спочатку вона забере ту хто найдорожча для нього. Евелін.

А потім вона забере його владу.

Переможно посміхнулась. Ти сам прийдеш до мене Лавр – Ларт, ні приповзеш просити милості королеви, але вже буде пізно …

Розділ 3. Змінити правила гри.

Ларт

Він одразу впізнав її. Вона зовсім не змінилася, все така ж як і колись, та, від якої серце завмирало.

Ця пісня була прямим посланням до нього, це був їхній улюблений гурт. Колись дивлячись на зоряне небо вони мріяли підкорити галактики і створити свій ідеальний світ. Створити Об’єднання.

Тепер це стало можливо, але вони більше не разом. Чи шкодував він про це? Жодного разу. Анфіса хотіла йому помститися, але він готовий зробити свій хід. Взяв телефон і натиснув відправити.

Анфіса.

«Ви отримали сповіщення від невідомого користувача»

- І хто це вже?

О Ларт, невже цей запис заставив тебе згадати про мене. Зараз можна було жити довго, тому ці двадцять років нічого для мене не значили, хоча й була деякий час заміжньою і ростила доньку Лавінію. Все одно вона не забуде його. Але це так, лірика. Що ж ти написав мені Ларт?

- Шефферт, тобі мало влади яку я тобі надавав, чого ти хочеш, Анфісо!?

О ти ще й злишся, - задоволено посміхнулася вона.

- Ти знаєш мої умови, Лавр. Я стаю співправителькою, і тоді відстаю від тебе.

- Зате у мене з’явилося, що поставити проти них, Анфі.

І що він задумав, невже у нього є інформація про аутсайдерів. Тільки не це.

- Це можна обговорити?

- Потрібно. Можеш відправлятися на Землю, а краще там залишся.

- Перша делегація на Землю. Цікаво.

То той запис справді щось дав, можу Майклу лише подякувати.

- А твоїй Еві дозволиш, вона ж так туди хотіла? – зачепила важливе питання.

- Не зараз, але у неї ще буде можливість.

Саме так, Ларт, скоро у неї справді буде ця можливість і я дам її. Настав час діяти.

Евелін. Правда, яка вона є.

- Еві, сьогодні прилетіла перша делегація з Землі, - як з туману чую голос Ларта.

Про що він говорить? Яка делегація, куди?

- Я повинна піти з ними поговорити, чи що?

Він завмирає, його погляд наповнюється жахом.

- Еві, - злякано прошепотів він.

Що я наробив, Еві. Він бере мене за руку і я слухняно йду за ним.

Ми заходимо в його кабінет і він питає, здається в Майкла його радника, якщо я правильно пам’ятаю.

- Майкл, ті ліки від депресії, які ти їй давав, ти перевіряв їх?

- Ти ж сам передавав мені, приймай наслідки. Я ж пояснював тобі, що вона зовсім божеволіє.

- Еві, - звертається Ларт до мене.

Ці ліки виявилися не тими, які мали бути, нас всіх дуже чудово підставили. Тобі потрібно випити ось ці таблетки, які є антидотом. Ти ж віриш мені?

- Звичайно, Ларт. Беру таблетки, запиваю водою і мене окутує рятівна темрява.

Вперше я відчула себе живою.

Майкл

Коли я побачив Евелін, моє серце стиснулося. Як жахливо вона виглядає.

- Як ти міг зробити з нею таке, - телепатично передав я, ледь стримуючи порив накинутися на нього.

- На кого ти перетворив її, ідіот, бідна Евелін, вона ж веде себе як запрограмована лялька.

- Майк, я не знав, що вони мають такий ефект, чуєш не знав, - у відчаї закричав він.

Я і сам себе вбити і проклясти за це хочу, не сипай сіль на рану.

Нахмурився. Передав антидот.

Думаю серце завмерло в нас обох і дихати ми перестали, чекаючи на те як подіють таблетки.

Евелін

Свідомість поверталась. Я більше не зникала, знову ставала собою. Евелін Мейд, так мене звати і я жила в будиночку на березі моря, який зніс цунамі.

Але далі спогади знову починають вислизати від мене, а в голові лунає лише одне – «поговори з керуючою делегації»

- Ти казав, що приїхала делегація з Землі.

- Так, Еві, ти можеш поговорити з ними, тільки я хотів дещо попросити.

- Що саме Ларт?

- Не довіряй їй, будь ласка, хоч щоб вона тобі не показала. Вона небезпечна для тебе.

- Не знаю про що ти, але поясниш мені все пізніше.

- Так, а тепер піди і поговори з нею. Тобі це потрібно.

Тоді я ще не розуміла, що означають ці слова, не знала що зараз роблю крок в прірву, ще трохи і справді полечу вниз.

Як у тому кошмарі. Завмерла, серце шалено стукотіло, а відчуття просило зупинитися, обернутися і бігти з цього місця подалі. Бажано на іншу планету. Наближалося невідворотнє. Але я продовжувала йти.

- Анфіса! – радісно сказала я, наближаючись до своєї найкращої подруги.

Ти як завжди – виглядаєш неперевершено.

- Дякую, мила. Ти як тут?

- Непогано. Як там Земля.

- Пройдемо зі мною, я тобі таке покажу…

«Ларт казав не довіряти їй, тому потрібно бути обережною», - з цими думками я вирушила за нею.

Анфіса

Вона потрапила на мій гачок. Рибка ковтнула наживку. Хоча доля правди тут є.

- Коли наш зорельот спустився на Землю, я не повірила, що це саме вона. Ларт справді не обманював, коли хотів, щоб всі якнайшвидше полетіли, тому що наша планета вмирала, - я трохи збрехала, щоб підвести її до потрібного стану.

- Там… Ще щось залишилося?- а їй і справді дорога Земля, вона ледь не плакала.

- Вибач я обманула, щоб перевірити твою реакцію.

- Для чого?

- Щоб подивитися чи ти не під впливом.

- Тепер я хочу почути правду.

- Звичайно, мила. Ми приземлилися в Україні, у Львові, південь і схід вже затоплений, але на інших територіях можна жити. Також є багато країн, які ще залишилися придатними для життя.

- Це ж чудово.

- Що ти, так буде не завжди.

- Не думаю, зараз коли людей немає, проблема з глобальним потеплінням мала б зникати, тому все ще можна врятувати, - з ентузіазмом зазначила вона.

Що ж тоді пора перейти до основної частини.

- А ти впевнена, що Ларт захоче щось робити. Більше того скажу тобі, що він делегацію дозволив вислати тільки щоб відкупитися від аутсайдерів.

- Тобто, якби не постала така потреба, він і далі нічого б не робив?

- Ага і якби тобі не стало погано, він так би і поїв тебе цими «ліками»

- Анфісо, скажи чесно, хто ти і для чого насправді тут?

А вона не така наївна як здається, з нею буде цікаво.

- Мила, я тут щоб сказати тобі правду про твого дорогого Ларта.

- Уважно слухаю.

Евелін

Я відчувала, що вона обманює, тому вирішила припинити цей фарс і взнати для чого вона тут. Анфіса ніколи не приходить просто так, тільки якщо їй щось потрібно.

Розповісти про Ларта, а звідки вона взагалі його знає?

- У мене є інформація, що тобі замість ліків від депресії давали альтератин (допомагає змінити свідомість)

- Хіба вони не заборонені?

- Так. Це перше. По – друге, ти взагалі пам’ятаєш як опинилася в цьому місті?

- Погано, - визнала я.

- Я можу тобі повернути справжні спогади.

- Я готова.

Мене знову занурює в темряву і тепер я бачу те що пропустила раніше.

Все спокійно і нічого не передвіщає біди. Я дивлюся новини в яких вкотре говорять одне й те саме. Я не вірю, що це справді дійде до мене…

- ЕВІ, будь ласка біжи до найближчого космодрому, я чекаю на тебе - чую телепатичний крик Ларта, і різко встаю. Я вже знаю, що він від мене хоче, але все ж запитую.

- Що сталося? – попри все рюкзак зі всім необхідним вже зібраний.

- До тебе насувається цунамі. Ще трохи і твій будинок зникне під хвилями.

Ось і все цей час настав. Вона з сумом оглядає кожну кімнату і з очей котяться сльози. Вона не хотіла йти, насправді їй хотілося, щоб її теж змили хвилі. Але у неї не було цієї можливості.

- Ти мене чуєш Еві?

- Так, Ларт, зараз буду.

Вийшла через чорний вхід, хвиля наближалася забираючи час на роздуми.

Вона встигла. Ларт допоміг піднятися в зорельот і вона залишалася стояти дивлячись як хвиля змітає її будинок, як все руйнується. Ларт обійняв її за плечі. Вона беззвучно здригалася в риданні.

- Я обов’язково поверну все назад, чого б мені не коштувало, я зроблю, щоб все повернулося назад. Я врятую тебе Земле, поверну тобі життя. Обіцяю.

- Це було жорстоко, але дякую, що цей спогад повернувся. Ось чого не вистачало мені, цей препарат забрав мою мету.

- Хочеш справді зробити щось для нашої планети?

- Звичайно.

- Я хочу запросити тебе до аутсайдерів, ось моя візитка, якщо захочеш зв’язатися, торкнися номера і з’явиться панель для розмови. У тебе день на роздуми прощавай, мила Евелін.

- Хитро, Анфісо, якби ти сказала про це на початку я б тобі не довіряла.

- На це і розраховувала.

Я взяла візитку і сховала в кишеню. Точно ще знадобиться. Розмова не вкладалася в голові, бо якщо ще стирання пам’яті можна пояснити, то труїння мене цими ліками - ні.

Я не збиралася накидатися на Ларта з криками – «як ти міг» Ні. Я тихо пройшла в його кабінет, взяла з бару вино, яке тут було спеціально для мене і опустилася в крісло неспішно п’ючи ковток за ковтком.

- Еві, - в приміщення зайшов Ларт.

- Давай без цього твого Еві, не та ситуація.

Вона здивовано побачила як він опускається на коліна перед нею. Його погляд був сповнений болю і відчаю.

- Вибач моя кохана Еві, я так винен перед тобою. Але я справді не знав, що вони так діють на тебе. Чуєш, не знав, - він шепотів, але його голос зривався. (знав він, тільки не думав, що аж так вплине)

Я так винен перед тобою, так винен, - повторював він.

- Я не злюся на тебе, я взагалі відчуваю лише порожнечу, - так само тихо сказала.

Але скажи чесно, чому ти це зробив?

- Я хотів, щоб ми разом правили галактикою, щоб ти була королевою разом зі мною. Але вибач, я ніколи не розумів чому ти так хочеш повернути Землю, тому я вирішив забрати в тебе цю нав’язливу ідею. Я зрозумію, якщо ти після всього цього захочеш піти.

Істерично розсміялася, випускаючи назовні весь свій біль. А от зараз справді настав час кричати.

- ЯК ТИ МІГ! Як ти міг! Нав’язлива ідея, та ти забрав в мене сенс життя! Як ти міг! Хоча ти міг, бо ти хотів, не розумів і знайшов прекрасне рішення. А мене спитати не зміг. Чого Я хочу, що МЕНІ потрібно, ким Я хочу бути!?

- Але ні, ти вирішив все сам і до чого це призвело Ларт, - в кінці я вже захрипла від свого крику.

- Хоча знаєш, чудово, що ви, Ваша Величносте змогли дозволити мені піти.

- Ти до аутсайдерів йдеш?

Попри все мені було боляче бачити його таким розбитим і розгубленим.

- Так до них.

- Можна обійняти тебе на прощання.

Я підійшла і пригорнулася до нього. Попри все, що я пережила через Ларта, мені не хотілося його покидати. Він вдихнув запах мого волосся і тихо прошепотів.

- Мені так буде не вистачати тебе, Еві, але за свої помилки потрібно розплачуватися найдорожчим.

- Чудово, що ТИ це усвідомлюєш.

- Еві!

Я вже переступила поріг, коли він сказав.

- Стережися, Анфі, будь ласка.

- Я буду обережна. Тобі не прийдеться хвилюватися за мене.

- Все одно будь на зв’язку, тоді точно не потрібно буде.

Вони розійшлися мирно і з усмішками, але це була лише ілюзія і кожному було боляче.

Втеча Евелін

Він відпустив її, але зараз Еві більше не довіряла йому. Вдягнула звичайний одяг, вхопила рюкзак з речами і таємними ходами вийшла на вулицю. Знання цих ходів було єдиним в лабораторії, що справді пригодилося їй, а ще різні препарати, які вона позичила на невизначений термін.

Вийшла на вулицю і вдихнула чисте повітря після дощу.

- На Амфелайрі знову дощ, наче Лондон перенесли з собою, - прошепотіла вона.

І чому я зонтик не прихопила, але по ідеї більше сьогодні йти не повинен, - сказала вдивляючись у фіолетове безхмарне небо. Тут воно було саме такого кольору, на відмінну від рідного блакитного.

Накинула капюшон на голову і злившись з натовпом пройшла в напрямку до центру. Вона знала, що шукати її будуть в провулках, а так можна їх обіграти.

Натиснула на номер і зателефонувала їй.

- Я з вами, Анфісо.

- Чудово, Евелін.

- Тільки тепер мене звати Фредеріка Вільден.

- Нове життя з новим іменем.

- Саме так, Анфісо.

Feels like I'm lost in a moment

I'm always losing to win

Can't get away from the moment

Seems like it's time to begin

Keep myself riding on this train.

Keep myself riding on this train.

(Kasabian, Underdog)