Таємнича скринька

Таємнича скринька

Чи любите ви скриньки? Хлопці, мабуть, не зрозуміють цього питання: нащо приділяти стільки уваги простій коробці, є скринька – добре, немає – ще краще, гроші цілі. Та будь-яка дівчинка встане в бойову стійку на захист чарівного предмету інтер’єру. Як так проста коробка? І зовсім не проста. Скриньки бувають різними: дерев’яні з різьбленням та інкрустовані камінчиками, кришталеві, порцелянові та навіть музичні. Це ж справжній витвір мистецтва, який стає вмістилищем і сховищем для скарбу та таємниць будь-якої маленької принцеси. А ще вони можуть закриватись на замочок. Головне, щоб ключик від улюбленої скарбниці не потрапив до сторонніх рук. Або ще гірше не загубився.

Історія яку я хочу вам розповісти (як ви вже здогадались) буде про скриньку. Але хоч вона і не зачинялась на ключик, але відкрити її було ой як не легко. Готові слухати? Продовжую. Так ось було це в Мімілаці. Ви безперечно були в Мімілаці. Як? Ви не були в Мімілаці? Та годі вам жартувати. Що, чесно? Ви не знаєте про Мімілак. Добре-добре. Зараз швиденько розповім, так би мовити, введу вас у курс справи.

Мімілак – це дружній нам вимір. Як туди потрапити я не буду вам пояснювати, мова зараз не проте. Живуть там привітні міміками. Щоб легше було вам їх уявити, я їх намалюю. А ну пошукайте клаптик паперу та олівчик. Ось дивіться: зелененькі, довгенькі, з коротенькими ніжками та довгим тулубом. Чимось навіть схожі на огірочки. І волосся в них з голови стирчить як у справжніх огірків листя. Великі-великі на пів обличчя очі, маленькі носики та ротики. Ну дуже кумедні личка. Ні, шиї в них є. Просто вони не дуже виділяються, одної ширини з головою. Ну кажу ж вам – як ті огірочки, тільки що з ручками та ніжками. А ось пуп’янків у них немає.

Та не смійтеся ви, а послухайте: ось ви коли сердитесь, що робите, а? А міміками червоніють. Та ні, тільки послухайте: вони не просто червоніють як ми з вами - звичайні людини. Вони повністю змінюють колір свого тіла. В спокійному стані від народження вони зелені. А тільки варто мімікану розсердитись, так він миттєво весь стає багряно червоним. І чим сильніша його лють, тим насиченіший колір. Якщо він соромиться, то рожевіє; задумався – синіє, замріявся – жовтіє. А якщо його налякати….ні-ні-ні не коричневим. Він стає прозорим, тобто невидимим! Ось яка чудасія.

Живе в Мімілаці одна родина міміканів. Тато, мама і донька. Тато і мама як водиться у всіх світах працюють, а донька – Зеранна - навчається в закладі на кшталт наших університетів. Від них я дізнався цю історію.

Одного ранку Зеранна вийшла з дому і знайшла на тротуарі як раз навпроти свого будинку стару скриньку. На перший погляд, скринька не здалась коштовною – ніякого оздоблення камінням чи дорогоцінним металом. А все ж таки вона чіпляла око своєю простотою і вишуканість. Звичайна дерев’яна скринька з різьбленням. Але щось вказувало на її давність і важливість.

Зеранна оглянулась у пошуках власника та нікого не побачила. Вулиця була порожня. Тільки вітер гуляв між будинками. Дівчина (будемо так її називати для зручності) повернулась до будинку з наміром дослідити скриньку та дізнатись хто її власник. І перше що вона спробувала зробити, після того, як ретельно оглянула її, це відкрити. Одним словом – спробувала. Скринька не відкривалась. Зеранна була заінтригована і збентежена водночас. Її зелене тіло стало салатового кольору. Вона ще раз оглянула скриньку в пошуках щілини для ключа або кнопки, яка б відмикала скриньку. Та нічого такого не виявила. Зеранну переповнило почуття цікавості й через те, що вона була дуже наполеглива та нетерпляча дівчина, посинівши, вона почала думати: що це за чудасія і як її відкрити. Можливо кришка приклеїлась або стримується чимось. Зеранна промовила в голос: «Інструменти» і перед нею на столі з’явився набір інструментів! (Це, до речі, ще одна цікава особливість міміканів – вони голосом можуть прикликати до себе те що їм необхідно. Тільки промовлять у голос назву необхідного предмету, уявлять його і вуаля – він перед ними. Зручно, не знаходите?)

Зеранна взялася до роботи. Ох як вона синіла, як вона чорніла, як вона червоніла від марних зусиль. Нічого не допомагало. Багряна від люті дівчина жбурнула скриньку на диван і пішла по сусідах, шукати власника.

Коли у вечері всі зібрались вдома, Зеранна показала свою знахідку і розповіла все, що про неї знала батькам. А знала вона не більше, ніж коли її знайшла. Відшукати господаря також не вдалося. Цікавою скринькою зацікавився тато. Як так не відкривається? То в жінок руки не з того боку ростуть, а він чоловік зараз її миттю відкриє. «Викрутка!» подумав тато і через мить тримав викрутку у руці. А ще через мить вже весь почервонів від напруги – кришка скриньки не піддавалась. Весь вечір тато ще завзятіше за Зеранну намагався відкрити цю «уперту», як він висловився, скриньку. Та дарма.

Наступного дня мама запропонувала написати та розвішати оголошення, а ще подати оголошення до місцевої газети. Якщо знайдеться власник, цікавість родини Зеранни буде вгамована. Він то зможе відчинити свою скриньку.

Пройшов тиждень, місяць, а власник так і не знайшовся як і відповідь на питання: як відкрити цю скриньку. Після кількох нових невдалих спроб відкрити скриньку, тато все поривався позбутись її: «Тільки місце займає, приперла додому сміття…». Зеранна видирала свою знахідку з рук тата і ховала у себе в кімнаті. Не розуміючи чому, вона не могла так легко позбутись її. І недарма…

Як це завжди трапляється в житті, не очікувано знайшовся власник. Він сам прийшов по свою річ до Зеранни додому. Побачив оголошення і, страшенно зрадівши, одразу побіг за вказаною адресою.

Зеранна відчинила двері й побачила на порозі свого дому незнайомого юнака, який весь так і сяяв помаранчевим кольором. Він привітався і пояснив ціль свого візиту. Дівчина на мить посіріла від суму, але одразу набула свого природного зеленого кольору. Ось настав час розставатись з такою милою її серцю річчю. Зеранна запросила юнак в дім і розповіла, як знайшла скриньку, намагалась знайти власника, а також як намагалась її відкрити (в цей момент вона трішки зашарілась і порожевіла).

«Як же все-таки вона відчиняється?» спитала Зеранна.

«Музикою» - була проста відповідь.

Але це нічого не роз’яснило. І юнак продемонстрував. Він підніс скриньку ближче до своїх вуст і проспівав пісеньку. Скринька відкрилась. Але Зеранну чекало розчарування – в середині було порожньо. А вона дурненька фантазувала собі, що там заховані скарби, коштовності або важливі, можливо навіть небезпечні таємниці.

Приховати свої почуття міміками не можуть, як ви пам’ятаєте. Колір їх тіла одразу викриває їх. Юнак помітив сум в очах чарівної незнайомки та спитав про причину. А тоді пояснив:

«Це незвичайна скринька. Вона магічна. Той хто, проспіває її пісню, зазирнувши в середину, бачить своє майбутнє або знайде відповіді на всі свої питання. Спробуй, якщо бажаєш.» . І він простягнув до неї свою скриньку.

«А що співати?»

«Не має значення. Важлива музика»

Зеранна схилилась над скринькою і тихенько наспівала їй свою улюблену пісню і зазирнула в середину. І порожевіла. Та ще так насичено.

«Що? Що ти побачила?» - спитав юнак.

У відповідь дівчина ще більше зажеврілась.

Що вона побачила Зеранна соромиться розповідати й тепер. Міміканські дівчата дуже сором’язливі. Але ось що вам скажу на останок – батьки Зеранни готуються до весілля. Ось так…