Яна

Яна жила з мамою і бабусею. Родина була не дуже заможною, але матусині цілунки, тепло й колискові цілком компенсували відсутність деяких, не дуже важливих на погляд дівчинки, речей. Її світом була турботлива любляча мама. Тому Яна дуже сумувала, коли матусі довелося повернутися на роботу, адже працювала вона допізна майже без вихідних. Маленьку доглядала бабуся, водила в садочок, годувала смаколиками. Вони разом чекали маму з роботи. І встигали дуже втомитися за день. Особливо бабуся. Й коли вона захворіла ніхто не здивувався. Адже старенька давно трималася лише на обіцянках онучці. Похорон з'їв останні гроші та додав борги до списку проблем. З «предметів розкоші» була лише стара автівка. Мамі було важко, але продавати згадку про загиблого чоловіка їй не хотілося. Саме на неї він вивіз її вагітну з рідного, наразі окупованого міста. Проте це зовсім інша історія.

Яна зі всіх своїх дитячих сил намагалася допомогти. Однак не дуже зраділа, коли мама влаштувалася на другу роботу, й тепер тричі на тиждень чергувала вночі в якійсь конторі. Хоча «нічний офіс» був неподалік, дівчинка мала йти ночувати до сусідки, де їй дуже не подобалося. 

Тітка Тетяна була непоганою, просто вважала, що діти потребують суворого виховання. Яні дозволялося тихенько гратися з лялькою, заборонялося співати і взагалі голосно щось казати. Мультики також були заборонені, бо сусідка дивилася якийсь нескінченний серіал, а «маленьким дівчаткам давно пора в ліжечко!». Книжку на ніч їй не читали, а от тепле з ненависною пінкою молоко Яна мала обов'язково випити. Сусідка вважала це проявом турботи, ознакою добросердя і мужньо несла свій хрест правильного виховання чужої дитини. А маленька слухняно виконувала всі вимоги тітки. Бо та доглядала її безкоштовно, по-сусідськи, як казала мама. Януся кожен раз обіцяла собі, що обов'язково щось придумає, а поки буде терпіти і слухатися. Адже дала слово «не ускладнювати становище», щоб цей вислів не означав.

Взагалі-то, вона й так знала, що робити. Треба лише переконати матусю. А це була справа нелегка. Мама ніяк не погоджувалася їхати разом з нею на чергування. Дівчинка  припиняла проситися лише на деякий час, а потім знов намагалася умовити маму.

І лише коли тітка Тетяна терміново вирушила до родичів на цілий тиждень, Яна «перемогла».

Напередодні чергової нічної варти, дівчинка, як змогла, зробила бутерброди собі та мамі. І коли жінка повернулася з денної зміни, проказала:

- Матусю, я вже достатньо доросла, щоб не заважати тобі на роботі. Не шукай няню. Візьми мене із собою! Я вже й бутерброди нам зробила.

Мама обійняла донечку:

- Але ж я буду змушена залишати тебе саму, поки роблю обхід. Там три поверхи, довгі коридори, багато кабінетів. Це забере багато часу.

- Нічого, мамусю, я впораюся. Чесно-чесно! Я не боюся. І взагалі я спати буду.

Й поки жінка вагалася, донечка діловито складала в наплічник канапки, термос із кашею, печиво і улюблену ляльку. 

Вечори чергування мало чим різнилися від ночівлі в тітки Тетяни. Так само не було мультиків, й голосувати було неможна поки мама давала раду стосу документів з підробітку. Щезли лише нескінченний потік зауважень «як має себе поводити дівчинка» та бридка молочна пінка. Проте мама була поруч. А без казки на ніч можна іноді й обійтися. Не маленька! Вже п'ять.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.