Байки з лавочки

Відьма-жаба

Записано зі слів двоюрідної сестри з міста Луцька.

Вона живе в приватному секторі, маленькі такі одноповерхові будинки, тільки й добре, що водопровід з каналізацією є. І у будинку навпроти ніхто не жив, причому досить довго, років сім. І одним днем туди в'їжджає не стара ще жінка. Як завжди, з фурою з речами, холодильником, двома вантажниками, які спочатку занесли чужий холодильник якраз у будинок напроти, тобто їй,а не власниці. І після всіх вітань справжня власниця холодильника і каже:"Який у вас гарний синок". Двоюрідна сестра не зрозуміла, як то - вона взагалі не казала новій сусідці, що у неї є діти і син в іншій кімнаті, за зачиненими дверима спить. Два місяці дитині. Далі ще дивніше стало. Неділя, всі до церкви йдуть, а сусідки не видно та не чутно. Ну, може вона не в ту церкву ходить, або поїхала кудись за іншими речами. Тільки коли ж вона приїхала, якщо в понеділок по вулиці шастала, сережками своїми величезними дзенькала. Сережки у вигляді таких великих дутих золотих кілець, в око впадають. І чому ні в ЖЕКу позначки немає, ні в ощадкасі, ні в податковій інспекції, де двоюрідна сестра працює, що за такою адресою хтось живе? А старша дочка стала скаржитися, що до кухні жаби лізуть. Звичайні такі жаби, сіренькі, з бородавками. Сидять собі, витріщаються. Немає там для них нічого їстівного, та сухо в кухні, а все одно лізуть. Ногою тупнути - тікають.

Двоюрідна сестра про всяк випадок кухню засобом з хлоркою помила, жаби хоч і корисні, але хто їх знає. І на роботі порозпитувала, мовляв, що за справи? Одні сказали, що це у вас трубу десь прорвало, інші - що це до вагітності, а треті перепитали, а чи є на кухні хрест з Водохрещі. От невчасно ремонт на кухні зробили, стелю перебілили. А на наступний день сестру зривають з роботи дзвінком з дому - в нас тут потоп! Потоп був найсправжнісінький: дощ добу йшов, будинок не новий, одноповерховий, дах рівномірно продірявився скрізь і відразу. Дочка тазики не встигає виливати, чоловік шукає по дому сухе місце, щоб хоч плиту електричну там поставити, а двоюрідна сестра подивилась, як там син.

А в ліжечку, саме на дитині, прямо на грудях, сидить здорова, з глибоку миску, жаба. Двоюрідна сестра як закричить, що найперше згадалось - матюки. Жаба поздакувала, вискочила, зникла кудись, а біля ліжечка - сережка лежить, золоте дуте кільце. Сестра хапає ту сережку, перевіряє, чи живий син, і несеться до сусідки. Сусідка як її побачила, так заверещала: "Я більше не буду!"і як рвонула кудись до вокзалу. Будинок порожній виявився, тільки пилюка та цвіль.

А син після цієї жаби хворіти став постійно. Нічого, живий, зараз вже в шостий клас піде восени.

Кум,кума та чорт

Записано з слів сусіда у Шацьку.

Сусід увечері раз пішов до своєї куми, бо її чоловік в’їхав в стовпа на мотоциклі і опинився у лікарні. То сусід і понісся, бо його дружина поїхала до мами в гості.

Попили вони самограйки, пішов сусід додому і от розуміє, що довго йде. Занадто довго. Аж на шосе вийшов. І отут – а давно ж не бачились, стоїть чоловік куми, даїшник в формі, ще й з мотоциклом. І отак сусідові рукою крутить, мовляв, йди сюди. Сусід тверезіє в секунду. Бо він бачив, що на чоловікові куми десь так центнер гіпсу на кожній нозі, а його власний мотоцикл – брухт одразу. Тим більш, відпустка у чоловіка куми була, купив «Ямаху», обкатав. І тріумфально не розминувся зі стовпом.

І тут сусід, атеїст, з переляку починає читати отченаш. І бачить, що даїшник зник, а він сам стоїть біля хліву з своїм кабанюрою. Коли він це розказав чоловікові куми, той навіть не дав йому в вухо, бо теж чув, що чорт, як старі люди кажуть, може і любить перекидатись на шандаря, тобто на жандарма, або на міліціонера.

Закохані

Записано від сусідки,яка знала головну героїню

Семидесяті, будзагін студентів під Одесою, ,і на фоні будування чорт його зна чого розгортається драма у будзагоні був неймовірно гарний хлопець, ну просто Ален Делон, до якого клеїлись усі дівчата навкруги. І одна така маленька, худенька, блондинсто-сіра студенточка. І запала ота худа на того хлопця нелюдськи, жити без нього не може. І від когось почула, що тут , ото біля тугого села, в землянці живе баба-шипетарка, що дійсно вміє чаклувати і може приворожити, і самогоном ще приторговує. Худа, тільки стемніло, побігла туди, до баби. Баба та була як баба. Мала, худа, зігнута, от тільки чорнява і темна, бо шипетари – то албанці, вона з них була. І глянула та баба на блондинку, видерла в неї жмут волосся. Спалила на свічці, налила їй чарку самогонки з тим попелом. І сказала «ожениться». І здерла з неї аж п’ять карбованців.

Хлопець той наступного ранку дійсно їй освідчився, ще й одружився, як вони повернулись у вуз. От тільки стала блондинка ще більше худнути, ще сильніше слабнути, та й згоріла за три місяці, лейкоз у неї був. А хлопець той узяв повісився після її похорону.

Смертеня

Записано від сусіда-МНСника, у якого було багато знайомих у міліції та кум-кінолог

І от один його знайомий був викликаний на ДТП – водій з усієї сили влетів у стовп, машина у металобрухт, водій –в травматологію, дивом обійшлося без жертв. Водій той свідчить, що на дорозі гралася якась дитинка, маленька, в червоній кофточці, стрибала на одній ніжці. От тільки свідки кажуть, що дорога була пуста. Через декілька днів – те ж саме, тільки і водій, і пасажирка його клявся і божились, що була дитина, а камера показує, що пусто.

Знайомий уже думає, що йому зустрілись якісь психи, то пішов сам, заховався у кущі. Годину чекає, дві, сонце перевалило за полудень, і оте і вилізло. Стрибає собі, стрибає, спиною до нього. Знайомий той візьми спитай:

- Ти що робиш?

Воно як до нього повернеться? Обличчя немає, такий бурий голий череп. І каже тоненько:

- Буде тут жінка з дитиною, то я з дитиною і пограюся!

І зникло.

Надвечір пішов дощ. І на тому місці розбилась машина, за кермом була жінка, на задньому сидінні дитина. От тільки інший водій не зміг впоратись і влетів в ту машину якраз з боку дитини і ту дитину вбив.

І оте більше не з’являлось.

Вівчарка Берта

Записано від сусіда-МНС-ника, у якого було багато знайомих у міліції та кум-кінолог. Оце якраз сталось з отим кінологом.

Пішов кінолог на раз роботу вранці, і бачить, що у них нова клітка, а біля клітки сидить сіра німецька вівчарка, у нашийнику, на нашийнику табличка «Berta». Сіра масть у такої породи рідкісна, але собака була ідеальна. Все розуміє. Він з нею зміну відходив, наступного разу і питає: «А де Берта»? І отут йому і розказали, що він працював минулу зміну з привидом.

Колись, за Польщі, поліцейський купив собі вівчарку. За великі гроші. Оту саму Берту. І вона від нього не відходила, він її навіть додому ночувати водив, щоб не вкрали чи чогось не підсипали. Але породистих цуценят не вийшло, бо Берта не змогла розродитися і вмерла. Хазяїн її поховав, а через місяць мало не отримав інфаркт – сидить привид Берти на місці, повідець у зубах тримає, мовляв, чого став. Пішли вже. То він не полінувався, пішов, і перевірив, чи дійсно він собаку поховав. Поховав, залишки Берти нікуди не поділись. Дійсно привида бачив. І от з того часу Берта іноді працює.

Хлопчик в кедах

Записано від сусіда Сані (Олмера)

Пішов той Саня в магазин і, як завжди, пішов так, щоб пройти повз ятку з дисками, пісчаним берегом ставка в парку. От він собі плететься, думає про турнір з «CS», витріщається на диски і бачить, що повз нього, по піску, тобто сліди добре видно, йде товстий тип у туфлях, жінка у сандалях, і хлопчик з вудкою на плечі і в кедах.

Ну йдуть собі то й йдуть, але слідів два комплекти – від того дядька в туфлях та від сандалів. А той хлопчик з вудкою йде так, що його сліди не можна затоптати. А то ж як? І той хлопчик йде на ліхтар, не звертаючи, і так чітко проходить через стовп.

Як Саня рвонув звідтіля! Про все забув, пакет згубив. І те, що він почув від сусідки М. перелякало його ще більше: десять чи дванадцять років тому у той нещасний ставок пірнув хлопчик. І не виліз, бо якось так пірнув, що шию зламав. То тепер і ходить.

Сусідка та голуби

Я свідок

Сусідка М. була чорноротою. Ні, у неї були звичайні зуби та звичайна помада. Їй фізично не можна було хвалити живих істот – вони калічились на рівному місці. Похвалила дитину сектантів з другого поверху – дитина впала з унітазу, розбила носа і розколола чимось унітаз. Похвалила мого рудого кота Вурчика – кіт застудився, отримав запалення легенів, мало не вмер.

Але сусідчин чоловік утнув дещо гірше – він влаштував на горищі п’ятиповерхового будинку голуб’ятню. І годував звичайних сірих помийних голубів хлібом. На щастя, він не наловив самичок, то гнізд його улюбленці не будували. І отут сталось те, що сталось – пташечки весело та дуже багато, від поганого харчування, випорожнювались на усе, що нижче горища. І на чужу білизну – теж.

Ідеї інших мешканців будинку були в діапазоні від «закинути кицьку до них» до «я ж його придушу». Сусідка М. почула, що про її чоловіка кажуть і якими саме нецензурними словами, почекала, коли він піде за хлібом, і вимовила три слова: «Які гарні голуби». Все. Наступного ранку її чоловік вигріб з горища вісім дохлих пташок та почув багато різного про своє захоплення.

Медсестра та санітарка

Почуто від батька, та й я їх знала.

Київ, лікарня, кардіореанімація. До нового лікаря чіпляється санітарка «Отам синій мох росте». Лікар, який тільки почав там працювати, витріщається на чисту стінку та на санітарку. Через дві години одному з пацієнтів раптово стає гірше, гірше, та й узяв отой пацієнт і помер. А вже ж видужував.

Ну, кардіореанімація, воно буває, там Чужа Молодиця і не виходить, але у тої санітарки була давня репутація людини, яка знає, кого винесуть. От вона так бачила – біля людини починає рости якийсь синій мох – все, треба дзвонити в морг. І вона це не контролювала. І, коли вона вийшла на пенсію, у відділенні перехрестились, хто християни і прочитали «Шма, Ізраїль», бо завідуючий був іудей. Але дарма раділи! Бо прийшла нова медсестра і почала казати про якогось Кіндрата Івановича.

Хто то такий, зрозуміли дуже швидко. Бо як той Кіндрат Іванович в головах у пацієнта стоїть – треба дзвонити в морг. У медсестри були якісь родичі-розкольники, що двома пальцями хрестяться, і ото вони так казали на Смерть. А медсестра нормальна, доросла до сестри-хазяйки, усіх вітає зі святами, ще й по вайберу.

Забобонна родичка

Почуто від двоюрідної сестри

Була в неї нелюдськи забобонна родичка. Кіт чорний дорогу перейде – з хати не виходить, жінка з відрами – добу вдома сидить. Всі прикмети знала. І, на горе оточуючим, яких вона цим просто задовбала, в неї ще й були якісь стосунки з чоловіком, і такого типу стосунки, від яких діти виходять.

Вона не розчісувала волосся усю вагітність. Вона нічого не купляла. Вона не їла риби, бо є така прикмета, що як майбутня мати їсть рибу, то дитина буде німаком. І от – ура, вона нарешті народила. І, оскільки це в неї сталося вдома, хоч і в свого кавалера-фельдшера, вона вирішила побачити, яка доля в дитини буде.

Для цього треба – породілля, яка в ніч після народження дитини має опівночі сховатись біля перехрестя, перехрестя, і північ як час доби. За переказами, саме тоді мають прийти дві однаковісінькі жінки, і одна щось скаже, а друга заперечить. А хто з них для дитини Доля, а хто Недоля, то тіко пан Бог знає.

То забобонна породілля і пришкандибала, куди треба, коли треба, бо їй було недалеко. А потім так з того перехрестя додому побігла! Бо, за ї словами, вона побачила двох однакових жінок, які мовчки на плечах несли труну. Дитина жива, кавалер живий, а співробітниця в тої забобонної вмерла раптово.

Пан Євген та медіуми

Я свідок

Було це трохи раніше, рік так дев’яносто другий. Три подружки, учениці педколеджу, вирішили поворожити на чоловіків, підгадавши час, коли мої дід та баба підуть в магазин, а я та кіт Мурчик підуть їсти на кухню. І отут їм на очі потрапляє газета. Місцева. Луцька. Зі статтею про пана Євгена Коновальця. З його фото.

Фото є, факт смерті є, блюдечко та листочок з олівцем є, чому б його не спитати. Наскільки мені було чути з кухні, спершу все йшло, як ото в фільмах жахів роблять, тобто вони питали, чи вийдуть вони заміж. Потім було тихо. Потім почувся наляканий вереск у три горлянки, брязкіт, матюки, та крик мені, щоб я несла віника.

Принесла. Блюдечко розбите, в медіумів очі по п’ять копійок. Бо, як все в тих самих фільмах жахів показували, дух, чи то Коновальця, чи невідомо кого, сказав трошки не таке. Вірніше, написав. Спершу були матюки. Всім трьом. А от після них було культурно написано: «П’ятеро дітей на трьох» та «Чоловіків у вас не буде». А блюдечко самі медіуми гепнули, щоб духа відпустити, і матюкались теж для того ж, щоб він пішов. Блюдечко звалили на Мурчика.

Ну і вийшло – дві розвелися, бо чоловіки пили, як не в себе. І одна удова. Та з дітьми так само – двоє, двоє та одна дитина.

Сусідка та вершник на кобилі

Чуто від сусідки тьоть-Наді

Було це з нею доволі давно, їй тоді було років двадцять, десь так після Другої Світової. Ото йде вона кудись з поля у село, чи за буряками, чи буряки ті односити. То йде собі , нікого не чіпає. І біля неї зупиняє кобилу якийсь вершник. Звичайний собі дядько, тільки в пилюці, і кобила в пилюці, бо то дорога, літо і степ. Всі в пилюці.

І починає той дядько в неї питати, чи він правильно шукає такого-то та чи саме там він живе? І чіпляється, як реп’ях чи ще гірше. А той, кого він шукає, це сусід через вулицю. І так дядько той питає, завжди на ім’я ту людину називає. Рази три перепитав. Задовбав, одним словом. Але впевнився, та поїхав.

А от як вона за тими буряками прийшла, чи що, то їй і кажуть, що сусід ніс відро води, майже зайшов в хату, поставив відро на землю, впав і вмер. А жив він довго, років вісімдесят чи більше навіть.

«Бо згорить»

Чуто від діда покійного.

Зима, село, по вулиці з диким вереском біжить сусідка та верещить, що до неї в хату ото зараз зайшла якась баба в білій хустці, узяла дитину з колиски, сказала: «Йому зі мною краще буде, бо згорить» і отако вийшла собі з хати, не поспішаючи. Хто чув, ті почали ту бабу шукати, бо надворі грудень місяць, холодно, та й що ж воно таке, люди добрі? Всі бігають, матюкаються, розпитують якогось перехожого. Нічого!

І тут дідова мати взяла та й подивилась в хаті, звідкіля дитину забрали. Приїхали! Малий на місці, ніхто його не забирав. І наче ж все добре, поки сусідка свого сина на руки не взяла.

Ох і крик вона підняла. Бо вранці він був живий, а зараз – узяв, та й вмер. А через півроку, влітку сорок першого, сусідка добре зрозуміла, до чого тут пожежа, бо німець скинув їй на хату з солом’яною стріхою «зажигалку». Ледве сама вискочила!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.