Зошит з рецептом Перемоги

Яна поклала на кухонний стіл потерту коробку з логотипом Нової пошти.

«Доставка майбутнього».

Це була перша посилка, яку вона отримала після 24 лютого. Випрохала маму відправити свій зошит із рецептами за день до початку повномасштабного вторгнення. Хотіла зробити сімейне дослідження на основі рецептів, які роками готувалися у їхній родині.

Багато чого тоді хотіла.

За вікном загуркотіло і Яна миттю зіщулилася, кинувши погляд у бік шуму. До баків під’їхав сміттєвоз і хлопці, перегукуючись, почали їх розвантажувати. Яна полегшено видихнула.

«Не можна бути таким страхополохом».

Можна.

Після місяця життя на матраці, який простелили на підлозі коридору за двома стінами, багато чого можна було собі дозволити. На той період їхня двокімнатна квартира зменшилася до розміру двомісного матраца. Працювала на ньому, сидячки по-турецьки з ноутбуком, їла, пила та спала.

Спала, це якщо вдавалося. Кожного вечора, коли сідало сонце, її охоплювала тривога.

«Сьогодні братимуть Київ».

«У Київ вночі зайдуть триста кадирівців, тікайте звідти!»

«А що, якщо це правда?» — думала вона тоді, лягаючи на матрац, як у домовину. — «Що як сьогодні таки прорвуть оборону й москалі ходитимуть по моїй вулиці?»

Їй не хотілося думати про це.

Засинала з молитвою «Боже, вбережи нас усіх». Найбільше любила прокидатися під ранок, коли за вікном ледь сіріло. Чомусь вірила, що найстрашніше позаду. Дякувала Богу за ще одну ніч і відкривала новини на телефоні. Влучання ракети у житловий будинок, але Київ вистояв.

Яна присіла на стілець і подивилася на посилку, яка майже два місяці зберігалася у відділенні пошти. Вона лежала перед нею, як шматочок минулого, яке в неї забрали. Зараз Яна відкриє коробку й випустить звідти повітря мирних часів, коли вони з Андрієм планували купити будинок за містом та з’їздити в Рим.

Зараз Андрій воював під Херсоном. Коли москалі відійшли від Києва, його з ТрО перевели в Збройні сили гнати далі ворогів.

Яна дістала кухонного ножа і трохи невміло, наче розучилася це робити, надрізала пожовтілий скотч. Вдихнула мирне повітря, солодке та затишне, й дістала з коробки товстий зошит із потріпаною обкладинкою, розбухлий від численних вирізок із газет та випадкових записів на уривках паперу.

«Торт Наполеон» — виведено акуратним маминим почерком на першій сторінці.

Це був улюблений десерт її мами. Кожне велике свято й обов’язково кожен день народження закінчувався «Наполеоном». Між аркушами збереглося кілька дрібних крихот, потрапили, мабуть, коли мама пекла торт, розкривши зошит на столі. Яна провела пальцями, збираючи крихти, і їй здалося, що вона відчуває запах крему та коржів, кілька з яких пішли на прикрашання торта крихтами.

«Господині до уваги. М’ясо вийде соковитим, якщо…»

Журнал «Робітниця» 1985 року. Яна народиться через три роки. А зараз вона тримала в руках пожовклий шматок журналу, який більше не існував, випущений у країні, яка, на щастя, більше не існувала.

Яна повільно прогортала кілька сторінок, поки не побачила дитячі малюнки на берегах. Це розважалася вона сама, коли їй було років п’ять. Криві сонечка, щось середнє між собакою та вантажівкою, різноколірні зигзаги та звивисті лінії вкривали аркуш із рецептом салату з плавленим сиром та часником, який обожнював її тато. Яна терпіти його не могла через часник та глевку текстуру, але зараз вмолотила б повну миску й попросила ще.

«А для нього багато не треба, можна сходити в магазин», — подумала Яна, читаючи рецепт на вкритій плямами сторінці.

Порівняно з початком війни, зараз у магазинах дійсно можна було щось купити. Яна узяла за звичку щодня обходити у пошуках «чогось» місцеві магазини, багато з яких швидко повернулися до роботи, хоч і з обмеженим асортиментом.

«2 плавлених сирки, 2 яйця, часник, сіль, майонез».

Тільки зараз Яна усвідомила, який дешевий та простий був цей салат, який так любив її тато. Зараз тато знаходився в полоні на Донеччині.

«Виграйте телевізор Sony, вгадавши кодову фразу…»

Яна перегорнула кольорову вирізку із журналу без назви.

«На Майдані збираються молоді люди, які виступають за інтеграцію з Європою…» — казав зворот вирізки.

Фото Майдану Незалежності. Яна місяць провела із захисниками Майдану, розливала чай, будувала барикади, обмотувала бинтами голови.

«Як давно це було…» — подумала вона.

Вирізка затремтіла в її руці. Як вони тоді раділи перемозі, раділи, що вистояли, що домоглися свого. І як не знали, що це лише початок.

«Печиво Завиванець»

Яна сама так назвала його, коли їй було сім. Печиво з пісочного тіста, прокрученого крізь м’ясорубку, було її улюбленим, вона могла їсти його, поки їй не ставало погано. Так потім інколи називала її мама, Завиванець. Спочатку Яна ображалася, а потім звикла.

Мама була за кордоном, забрала із собою сестру з племінниками та бабусю. Дім її рідної сестри розбили «Градами», щастя, що вони встигли евакуюватися. Зараз вони обживалися в Польщі. Мама знайшла роботу на пекарні, племінники ходили до місцевої школи.

— Може й ти до нас? У Києві небезпечно.

— Я Андрія не кину.

Не могла воювати, але могла волонтерити. Готувала їжу, купувала бронежилети, збирала гроші на тепловізори, діставала все, що її просили Андрій та побратими.

Задзвонив телефон і Яна здригнулася від несподіванки.

— Яно!

— Мамо? Що трапилося?

Серце Яни болісно стиснулося від страху.

«Хто?»

— Тато! — Мама ридала в трубку.

— Що з ним? — мертвим голосом запитала Яна.

— Його обміняли!

Сльози закрили собою світ, Яна вже не чула, що казала мама, лише такала й кивала головою.

«Боже, дякую!» — прошепотіла про себе Яна.

Великі гарячі сльози падали на зошит із рецептами. Ціла історія її родини в ньому, і вона ще незавершена, як і не списаний до кінця зошит.

Яна відкрила його на чистому аркуші й акуратним почерком написала назву нового рецепту.

Торт «Перемога».