Прихід
Наче було ще не так пізно, але сонце вже помалу зникало за горизонтом, а за ним сутінки м’яко падали на лісову гущу. Лише з приходом сутінок Іван помітив, що ця частина лісу була якась зловісна. Якийсь час він намагався зрозуміти, чому так, а тоді неначе з глибин його свідомості виринула інформація про те, що тут чутно лише їхні кроки у листі.
Внутрішній голос почав підказувати Івану, що краще повернутися назад та не ризикувати зайвий раз. Але хлопець лише відкинув цю думку, та натомість увімкнув у лінзах режим нічого бачення, щоб не заблукати. Зібравши всю волю у кулак, підліток оглянувся та бадьоро заговорив до друзів:
- Ми вже майже прийшли. Нікому не потрібно змінити підгузки?
Його подруга Марина лише закотила очі та легенько штовхнула його у плече, щоб він йшов далі без цих безглуздих насмішок. А вже через кілька кроків карта у лінзах стверджувала, що вони дійшли до потрібної печери. Іван на хвилину зупинився перед нею та вглядався в середину.
Коли він приходив оглядіти цю печеру вчора вдень, то тут було не так вже й моторошно, а тепер він заледве стримував страх під контролем. «Там нічого немає», - нагадав собі хлопець.
- Це тут! Там далі є місце для вогнища, - скомандував хлопець.
Підлітки швидко увійшли у печеру, вдаючи, що їм не страшно. Дівчата дістали із рюкзаків прикраси та розвісили, а хлопці запалили вогнище. Коли у кожного була святкова страва, Іван дістав із рюкзака пляшки з пивом.
- Та ти все-таки дістав його? – захоплено прокоментував Максим та одразу ж потягнувся за пляшкою.
- Ну ти й звірюга, - радісно сказав Петро та похлопав його по плечу, коли брав і собі пляшку.
- Як тобі вдалося обійти систему? – стурбовано запитала Карина.
- Просто треба знати потрібних людей, які за гроші зроблять все, - задоволений собою вимовив Іван та зробив ковток.
Підлітки швидко розібрали пляшки та насолоджувалися кислуватим присмаком бунту. Іван поспішив увімкнути свій плей лист, поки хтось не зіпсував момент романтичною чи старомодною піснею.
- Ось так і потрібно розважатися на Геловін. Смакувати дивні страви, запивати пивом та робити це у печері, яка наводить страх. Посперечаємося, що комусь сьогодні таки доведеться змінювати підгузок, - задоволений собою сказав Іван та почав сміятися лише від однієї цієї думки.
Коли кожен з підлітків відпив добрячу частину пива та дещо вже сп’янів, Іван раптово вимкнув музику, заліз на камінь та сказав:
- А ви знаєте, що ми у тій самій печері? Та сама, яка рівно 50 років тому спричинила дивну катастрофу у нашому містечку. Тоді загинуло не менше тисячі людей.
- І що ти хочеш цим сказати? – дещо злякано запитала Поліна.
- Зараз скаже, що тут є їхні духи, - прошепотіла подрузі та засміялася Лілія.
- А ви знаєте, що тут сталося тоді? Навіть ті, кому тоді було приблизно як нам зараз, не дуже хочуть про те згадувати. І на це є вагома причина. Мені вдалося дізнатися про те, що тут було насправді.
- Та не вже, - знову закотила очі Марина.
- Це ідеальне місце, щоб її розповісти, - продовжив Іван, ігноруючи зауваження.
- Звідки ж ти її знаєш, якщо про це не дуже хочуть говорити? – запитала Марина.
- Мені розповіла бабуся. Вона зберегла доступ до кількох ресурсів, на яких писали правду про той інцидент.
- А навіщо вона це зробила? – вклинився Максим.
- Вона вважає, що про це не мають забувати. Годі цих питань, - дещо знервовано сказав Іван, - Сьогодні Геловін, тому ця страшна історія дуже підходить.
Зрештою підлітки підкорилися та присіли навколо вогнища послухати черговий міф про ті події.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!