Розділ 1

- Ні, ні, ні. Ти не можеш зі мною так вчинити, - ледве не кричала в слухавку Маріанна, біжучи до ліфту, двері якого вже зачинялися. 

– Притримайте двері, - почувся низький голос чоловіка, який теж поспішав вскочити у від’їжджаючий ліфт, - Чорт, - вилаявся він коли зачинені двері мало не дали йому по носі.

- Олесь, я тебе попереджаю, якщо ти мене зараз підставиш, я тебе… я тобі… - мало заїкатися не почала, вигадуючи покарання співрозмовнику, - Благаю, Лесику, вони вже приїхали і чекають на мене внизу. Ти ж мій єдиний найкращий друг чоловічої статі. Я вже їм сказала, що ти будеш зі мною. Це ж всього на одні вихідні. Ну відпросися в своєї Наталочки, вигадай щось. Вже пізно змінювати плани, – вирішила змінити тактику, цей потік улесливих слів лився соловʼєм замість обіцянки якоїсь пакості. Видно, це було дуже важливим для Маріанни.

- Пані, ви їдете? – запитав чоловік з легким іноземним акцентом, коли ліфт нарешті повернувся за ними на сімнадцятий поверх бізнес-центру.

- Так, так, - з цими словами заскочила в ліфт, продовжуючи вмовляти співрозмовника, - Лесику, два дні і я до зими вільна від їхніх научань, благаю. Бо знову свататимуть мене комусь, як минулого разу. А я не хочу заміж тільки тому, що всі вважають, що мені вже час, – якусь мить помовчала, слухаючи відповідь, потім додала – Гаразд, буду знову щось імпровізувати. Ти там того… відірвись тоді на повну. Так, щоб я недарма знову отримала нову порцію кандидатів в наречені, їх не так вже багато лишилося в селі: два тракториста, один вдівець і дід Панас, - мало не вдавилася сміхом, як уявила собі оглядини цих наречених, аж хрюкнула трохи.

Ліфт дзеленькнув сигналом прибуття на перший поверх, Маріанна стояла в ліфті з телефоном біля вуха і прискіпливо придивлялася до незнайомця, що з легкою усмішкою на вустах не зводив з неї погляду.

Двері ліфта відчинилися і вони одночасно зробили крок до виходу з нього, стикнувшись у дверях. Вона роздратовано зиркнула на нього - високого, смаглявого, чорнобрового, в дорогому костюмі і начищених до блиску туфлях. Він знову загадково посміхнувся їй – невеличкій зростом, в джинсах, що щільно обтягли її сідниці, з курдупликом на голові, зате з яскравим полум’ям в очах.

- Маріанна, - вигукнула жіночка у велюровому спортивному костюмі, сплеснувши в долоні, - нарешті ми познайомимось з твоїм Лесиком. Я – мама Маріанни, - простягнула руку для привітання чоловікові – Олена Вікторівна.

Він перевів погляд на Маріанну, питально піднявши одну брову. В його очах стрибали бісики, точно щось задумав.

- Лесик, - галантно поцілував Олені Вікторівні руку, одразу після чого поклав свою руку на плече Маріанні, - жених вашої доньки, - грайливо підморгнув.

- Так не стіймо тут, йдемо. Там вже батько з братом нас на вулиці зачекалися. Ми якраз до вечора встигли пів столиці об’їздити, купили все що треба до трактора. Так що можемо вирушати в дорогу.

- Ми на моєму авто поїдемо, - авторитетно заявив «Лесик», потискаючи руку Павлу Григоровичу і братові, який не виказував особливого захвату від знайомства, - Маємо ще в одне місце заїхати, речі забрати, правда ж, Маріанно?

Їй лишалося тільки кивнути в знак згоди, бо заніміла ще біля ліфту, не вимовивши ані слова. Оце так імпровізація! Добре, хоч новий «Лесик» взяв на себе весь удар, бо вона й гадки не мала хто він і що робити? Чи не занадто це ризиковано тягнути незнайомого чоловіка до батьків додому? Хоча там вони не будуть наодинці, а рідні не дадуть її скривдити. Так що авантюра почалася.

Розсівшись по автівках, всі вирушили у своїх справах і домовились зустрітися в селі.

- Ну так що, Маріанно, я тебе виручив? Це ж нічого, що я на ти? – веселився незнайомець, спостерігаючи за яскравим рум’янцем, що розквітав на обличчі дівчини.

- Навіщо це вам? – поцікавилась Маріанна, нарешті повернувши собі дар мовлення.

- Тобі, - поправив її «Лесик», - Ну, я просто вирішив допомогти гарній дівчині, яка заплуталась у своїх вигадках. І провести цікаві вихідні, звичайно ж.

- І ніякі це не вигадки, - обурилася Маріанна, - Ти не міг сказати, що ти просто мій хлопець, а не наречений? Вони ж тепер з тебе не злізуть, поки дату весілля не призначиш. Гаразд, скажемо потім, що ти мені зрадив, і я тебе покинула, - планувала майбутній розрив Маріанна.

-  По-перше, - зауважив Лесик, - я просто не знав, як сказати українською «просто хлопець». А по-друге, не збираюся я тобі зраджувати, вигадай щось інше, - чоловік впевнено кермував, плавно курсуючи містом.

- Що? Ти що іноземець? Оце я влипла, - стукнула себе долонею по лобі, - До речі, я ж навіть не знаю як тебе звати. Ні, не кажи. Будеш Олесем, так хоч не заплутаюсь.

- А Олесь – він хто? – запитав чоловік, паркуючи авто біля нового житлового комплексу.

- Олесь – скромний стажер-програміст, працює на сімнадцятому поверсі. – описувала образ, який доведеться зіграти новому знайомому перед її батьками, - На два роки старший за мене. До речі, мені тридцять. Буде. В серпні. – уточнила Маріанна.

- Ні, ти не зрозуміла, тобі Олесь хто? В звичайному житті? – чоловік продовжував сидіти в припаркованому авто, чекаючи на відповідь.

- Мені хто? Мені він добрий друг, завжди виручає, - всміхнулася йому сором’язливо.

- Гаразд, - погодився з поясненнями і нахилився до її обличчя, спробувавши поцілувати в губи. Маріанна відсахнулася з подивом.

- Що? – запитав Олесь, - Ти будеш так сахатися від мене всі вихідні? Тоді тебе на першій хвилині розкусять твої родичі. Ми ж заручені, чи типу того…

Друга спроба була більш вдалою, Маріанна міцно заплющила очі і підставила свої пухкі губи для поцілунку. Олесь не зміг не скористатися такою можливістю і ніжно поцілував, від чого її щоки спалахнули яскравим рум’янцем.

- То що, піднімешся зі мною за речами? – граючи бровами, запитав чоловік.

- Слухай, ти сам визвався допомагати, я тебе не просила, - почала обурюватися Маріанна, - То поводь себе пристойно. Без оцих твоїх «штучок», гаразд?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.