Свято єднання

На мене налетіла зграйка святкових метеликів, застилаючи зір. Та лише перечепившись за кошики для квітів, я врешті сповільнив ходу і прислухався. Місто гуло як вулик, наповнений веселощами та музикою. Найприбутковіший день року, а я примудрився все споганити. Хто ж знав, що вона виявиться донькою констебля, ще й такою несприйнятливою до магії.

Ноги, наче навмисне принесли мене на задній двір Храму. Піду в аскети, якщо це мене врятує. Здалося, навіть стіни сміються з мене, але то відкрилися двері із протяжним скрипом. Звідти вигулькнула дівчина, поспішно ховаючи ритуальне вбрання. Якусь мить ми витріщалися один на одного, а тоді я оговтався:

— Лея?

— О, привіт! Не думала, що зустріну на святі когось з Університету. А ти чого швендяєш задніми дворами, а не гуляєш з рештою?

Я знервовано оглянувся. В принципі, міг би запитати те саме, особливо, після того, як вона невимушено закинула в сумку кришталевий флакончик. Тому я ще раз глянув на неї, тоді на будівлю і запитав дещо інше:

— А хіба в цю частину Храму пускають когось крім жерців?

— Звісно, — відповіла вона і поспішила мене минути та, коли ми порівнялись, чомусь запитала: — Чим займешся?

Хотілося сказати, що зміню зовнішність і втечу на край світу. Але нам ще навчатися разом, тож я вигадував те, що не викаже мій розпач. Аж раптом від стін відбився собачий гавкіт, якому слідував голос констебля.

Лея теж перелякано завмерла, хоча то мої нутрощі скрутило у вузол. Довелось гарячково згадувати, чи я не залишив якусь річ зі своїм запахом, коли поспішав покинути таверну. Думка проштрикнула розпеченим залізом — верхня туніка залишилась висіти на робочому місці.

Якби Лея не потягла мене за собою, я б так і стояв витріщаючись на вузький прохід між будинками.

— Я знаю одне затишне місце з котрого видно всю площу і не треба тиснутися між людей. Але маємо піднятися на дах, — запропонувала вона так, ніби ми зібрались на побачення, а не переполохались стражників.

В інший день я б здивувався такій пропозиції, але обставини підігріли мою любов до авантюр.

Лея вправно вибралась на гору, в той час, як мої широкі ступні ледь вміщалися в пройми драбинки для рослин. Серце билося аж у вухах. Вже лежачи на даху, я знову прислухався. Низькі голоси тролів перебивало скавуління собаки, тому я не міг розібрати всі слова. Може, я перебільшую і вони шукають не мене? Чимало темноволосих фейрі, могли скористатись природною привабливістю на честь свята і навіяти дівчатам більше мрійливих думок, ніж дозволено. Але жоден з них не брав за це гроші. Та кого я обманюю? Доведеться кидати університет і тікати з міста. Або прийняти пропозицію констебля.

Я геть забув, що не сам. Голоси внизу віддалялися, тож я швидко підвівся і не втримав рівновагу. Лея вхопила мене за сорочку і ми гепнулись, посковзнувшись на черепиці. Наш сміх розбив напругу на друзки. Як на замовлення вітер розігнав хмари, щоб молодий місяць посміявся разом з нами. Тепле повітря закутувало у пахучий шлейф, а віддалені звуки барабанів тягли танцювати. Раптом захотілося залишитися тут, а не шукати безпечний шлях додому. Та запитання Леї зруйнувало відчуття спокою:

— Чого ти так перестрашився?

Не знаю чому, але сказати їй правду здавалося безглуздям:

— Собак боюся, — бовкнув швидко.

— Ага, ну напевно, — не повірила вона, а тоді розвернулася і пішла до іншого краю даху.

Я вже вигадував правдоподібну історію з дитинства, коли між нами повисла кругла пухнаста істота в дуже поганому настрої. Він метався від Леї до мене і назад, видаючи крильцями дратівливе дзижчання.

— Я їх скрізь шукаю, а вони на даху сидять. Правил потрібно дотримуватися завжди та у всьому!

Дівчина встигла лише відкрити рот і сказати:

— Я боюсь…

Як піксі продовжив свою промову:

— Ну, звичайно, боїшся. Хто не боїться? Я розумію, ви молода пара й одразу вирішили перевірити свої почуття на святі Єднання. Та шляху назад немає, якщо взяли в Богині амброзію, то маєте нею скористатися. Ніяких проти, я не приймаю. До речі, так я вас і занюхав. Невже не могли дочекатися в Храмі? Я лише на мить відлучився, навіть найменші істоти мають природні потреби.

— Але ми не… — лиш почав я, коли згусток щастя продовжив магічно підсиленим голосом:

— Ой, що ж це я не представився. До ваших послуг Чик. Я флуфі — підвид піксі за походженням і посланець любові за покликанням. Я ваш провідник у цей святковий день. Будь ласка, зробіть усе за правилами, бо мені не нарахують бонуси за виконану роботу, — прошепотів він і додав: — А ще доведеться доповісти про вас Ордену.

— Ні, в цьому немає потреби! — Лея ледь не схопила малюка рукою, але в останній момент стрималася. Вона затарахкотіла, зриваючись на писк: — Ми просто перехвилювалися. Знаєте, все вперше. Але я хочу знайти своє істинне кохання, а не розмінюватися на пусті стосунки. Вибач, милий.

Милий? Мені аж в очах потемніло, я ж не випускав шарм на волю. Може моя магія зламалась — спочатку тролиха, тепер Лея? Хоча? Якщо піксі зачув амброзію…От що вона ховала в сумку. Чого я не збираюся робити, так це вживати зілля і шукати істинне кохання. Кому взагалі потрібні докази почуттів? Залишимо такі дурниці для вірян, а мені час йти звідси. Шлях аскета — ніяких дівчат.

Тільки я зібрався заперечити вголос, мене взяла за руку Лея. Вона заглянула прямісінько в очі й прошепотіла:

— Будь ласка, не здавай мене. Підіграй. То не шкідливо, для тебе нічого не зміниться, — вона оглянулася чи флуф не підслуховує і продовжила: — Повір, зіллєваріння моя спеціальність. Якщо відмовимось, він перевірить списки й відкриється крадіжка, мене виключать з університету. Як ти доведеш власну непричетність? — забивши останній цвях цим питанням, вона швиденько чмокнула мене в щоку, бо Чик не витримав і вже летів до нас.

Я потер місце поцілунку і голову осяйнула думка, а може, священний обряд мене врятує.

Лея швиденько додала:

— Я все поясню, потім. Але не пий до дна, залиш хоч краплину.

— То що ви готові? А то все свято пропустите.

Десь віддалік знову пролунав гавкіт, ніби підштовхуючи. Може, мені вчувається?

Флуфі задоволено світився, коли Лея витягла той самий кришталевий флакончик і впевнено зробила ковток. Я понюхав вміст — прозора рідина не мала запаху. Може, вдати, що випив? Так я й зробив і відразу почув несхвальний свист від Чика:

— Мало, ти не сяєш!

— Так вона теж не сяє, — заперечив я, вказуючи на Лею.

— Окрім пар, сяйво бачимо лише ми флуфи, тому можемо затвердити виконання обряду. А ти думав, нас за пухнасту дупку обрали в куратори? Якщо знайдеш свою другу половинку в інший день, то просто направляєшся в Храм і ми підтверджуємо факт єднання.

О, чарівні вівці, чого я не вчив релігієзнавство уважніше. Я перехилив флакон ще раз і солодкувата рідина змочила язик. В голові на якусь мить прояснилося і стало дуже радісно. А тоді ефект минув і я побачив задоволену мордочку піксі, що ледь не всівся мені на ніс.

— От і прекрасно! Перейдімо до першої зали, дахами навіть швидше, — зрадів піксі на відміну від мене.

Я глянув на Лею — нічого. Думав буде, якийсь гонг, в який вдарить маленький флуф і скаже: “Не твоя обраниця!”. Ніяких ознак, може, то все-таки вигадки.

Мене не чекали — Чик летів першим, Лея прямувала за ним, а я просто хотів забратися звідси. Довелось уважно стежити, щоб не оступитися на старій черепиці, особливо, коли перестрибували між будинками. Тому, коли ми дійшли до призначеного місця, мені відняло мову.

Верхню терасу повністю вкривали зачаровані хмари. Тут панувала розслаблена атмосфера блаженного спокою, а мені нестерпно хотілося чхати. Димка від дурману змішалась з білими згустками магії. Всі присутні, мабуть, вірили, що відчують піднесення, рівноцінне польоту, коли зустрінуть суджену людину. Я уявив, як згусток краплин води приносить того з ким проживеш життя і мене пробрало на сміх. О, ні, звичайно, я бував на сьомому небі від плотських насолод. Але мені жодного разу після не хотілось, зависнути з кимось на хмарі.

— Вас вітає зал Вітру! Не час сумувати, час у хмарах витати, — продзеленчало у повітрі, коли ми зайшли в туман.

Лея знервовано оглядалась, а Чик сказав:

— Я проведу вас по оселях трьох течій. Якщо в жодній ви не відчуєте єднання, то ваші справи. Іноді знаки, змушують зачекати. Тут ви маєте пізнати один одного розумом. Відкритися і зрозуміти. Ну, не заважатиму.

Поки ми шукали вільне місце серед подушок, задумався, навіщо було пити амброзію, щоб просто поговорити. Я от годинами слухав розмови своїх клієнток, поки моя магія діяла і вони вважали, що я той єдиний, але ж не закохався. Колись фейрі зачаровували, щоб обдурити й отримати бажане. Я ж надаю прекрасні миті на законних підставах і ніяких обов’язків. Хоча маю визнати, що тут обслуговування на вищому рівні. Ніколи не сидів на чомусь зручнішому і мені стало так затишно, а голос Леї заколисував і вів за собою, поки я не зосередився на словах:

— Старайся глибоко не вдихати. Думаю, вони розпилюють галюциногени, щоб наш розум ставав сприйнятливіший до знаків Богині.

— Та якого фея, ти крала той еліксир? Не могла записатися в чергу? — геть не розслаблено гаркнув я.

— Не могла. Я не хотіла використовувати його за призначенням і проходити ці всі кола пізнання. Та й з ким? Якби ти мене не затримав, все б вдалося.

— Я затримав? Ти сама на дах полізла.

— Бо собаки могли занюхати амброзію. А от чого ти перелякався?

— Я розповім, якщо пообіцяєш не сміятися, — прозвучало по дитячому, але Лея урочисто підняла руку присягаючи, тому я продовжив: — Я заробляю тим, що навіюю людям та істотам почуття закоханості. Знаєш, наближення свята Єднання зносить всім дах. На кожного мій шарм діє по різному, але у всіх ефект минав найпізніше через добу, — я насупився, згадуючи: — Та з тією клієнткою, щось пішло не так. Вона довго не піддавалась чарам. Я вже хотів здатися, коли леді-троль попросила спробувати востаннє. Тоді нарешті подіяло і вже не відпустило. Тепер її батько, констебль до речі, вимагає узаконити стосунки.

Я бачив, як Лея стримується, але був вдячний, що вона вдихнула і спокійно сказала:

— Оце ти влип. Тролів же так мало, вони тепер рідко паруються. Навіть ти здаєшся вдалою партією.

— Навіть я? Ну дякую, але мене таке майбутнє не влаштовує. Залишається тягнути час і надіятися, що чари колись розсіються.

— О, так ти можеш сказати, що прийняв амброзію і шукаєш істину пару.

— Можу, але не знаю чи це їх зупинить. Пару можна шукати роками й не знайти. Зі мною зрозуміло, я дурень, який заробляє на оплату навчання. Але нащо ти крала із Храму?

Я бачив, як Лея замислилась чи довіряти, але таки відповіла:

— Існує давнє повір’я: можна загадати єдине бажання біля серця Богині, якщо відмовишся від її дару знайти істину пару. Там складне заклинання і потрібна амброзія. Жерці не дозволяють такої заміни. Навіть в університеті про це згадують лише, як про легенду.

— І ти в таке віриш?

— Я… Хочу пробратися до серця Богині, щоб змінити свою долю.

Я похитав головою, бо був відверто далекий від віри в долю.

— То ти просто наївна дур… Я хотів сказати, що був про тебе іншої думки, — виправився я, але було вже надто пізно.

— Не знала, що ти взагалі про мене думаєш, — їдко відповіла Лея і я на це заслужив. — Ти завжди поводишся доволі зверхньо.

А я думав, що здаюся відстороненим. Через фейрійську природу я ніколи не знав, як мене сприймають насправді. Чи бачить хтось особистість за вдалою оболонкою. Хотів пояснити, як себе почуваю, але не зміг:

— Здається, ми вже достатньо відкрили розум, — буркнув натомість.

Музика і гамір, наче лише зараз пробились крізь нашу бульбашку. Багато з присутніх, закутаних у хмари, подалися в плавний повільний танок, що більше нагадував транс. В мене по тілу пробігли мурашки і я одразу побачив чому. Огрядна фігура у темному вбранні вдивлялась в обличчя людей. Констебль геть не пасував до всієї атмосфери. Довелось втиснутися в подушки ще глибше, а тоді тихенько покликати:

— Чик! Ей, ти де?

Лея глянула в той же бік, і одразу загородила мене власним тілом. Флуфі виринув з хмар так швидко, ніби чекав.

— Слухаю, вас.

Здається, ми не належимо до небесної течії, веди нас далі.

— Я все зрозумів, бачу сяяння не додалось.

Тепер я радів, що тераса оповита туманом, бо міг собі спокійнісінько повзти. Головне не упустити з виду ноги Леї у плетених сандалях. Спускатися з даху по сходах було набагато приємніше ніж вилазити по драбинці.

Вулиця зустріла нас веселим натовпом, що скандував: “Любов зла, полюбиш і козла!”. Їм дзвінко відповідали: “Хлопцю писано біду, як полюбить він козу!”. Захмелілі молодики несли на палі яскраво прикрашену фігуру з рогами, а дівчата співали пританцьовуючи. Для всіх хто не приймав амброзію, свято минало іншим чином: ритуальні співи й восхваляння Богині перейшли у грайливі змагання і танці.

Нас затягло у вир людей, що переспівували стародавніх пісень, відганяючи невдалу любов. Я схопив Лею за руку, щоб не загубити й ми піддалися течії. Опиратись було марно, тож я постарався розслабитись і просто кружляв з дівчиною під ритмічні удари барабанів. Її усмішка, щось зрушила всередині мене, відчув, як полилася енергія. В такому натовпі я не міг нікого причарувати. Світлі очі Леї потемніли й вона глибоко вдихнула. Здається, лампадки підморгували мені. Музика ставала все напористішою, а танці швидшими. Аж раптом на площу прилетіла зграйка метеликів із пелюсток, люди уповільнились ловлячи передбачення, що ховались на крилах. Хтось здивовано охав, показуючи на небо. Мене штовхнули у спину. Лея теж почала показувати пальцем. Оглянувшись, я побачив величезного метелика, чиї крила нагадували пухнастий килим. На порятунок прилетів Чик:

— Сідайте на нього. Це благословення. Наступне випробування чекає на вас.

Лея лише перелякано вчепилась у мою руку і прошепотіла:

— Я не сяду на цю комаху.

А я чомусь вважав, що варто спробувати. Може, то таки дія амброзії? Та й пари до яких підлетіли метелики, привертали забагато уваги.

— Я триматиму тебе. Крім того, серце Богині чекає в кінці випробувань.

Юрба зачудовано дивилася на трьох гігантських метеликів, що піднялися в небо.

На мою долоню приземлився Чик, що намагався виправдати своє звання куратора.

— Зараз ви маєте відкрити серця. Відчуйте прагнення один одного.

Він полетів геть і мене потішило, як піксі намагається втриматись на потоках повітря. Лея говорила крізь стиснуті зуби так і не відпускаючи мене:

— Не думала, що вислів про метеликів у животі має відношення до сердечної чакри.

— А я завжди думав, що перед тим як вилупляться ті метелики, життя мають добряче попсувати захланні гусениці, що зжеруть твою свободу, спокій і ковдру.

Дівчина іронічно скривилась і навіть трохи послабила хватку, щоб сказати:

— Знаєш, хоч це свято не придумали люди, вони в нього найбільше вірять. Всяко задобрюють Богиню Гармонії, яка нібито визначила для кожного справжню пару. Якщо вірити легендам, то раніше всі бачили аури, відчували, коли вони зливаються. Але потім чи то серця зачерствіли, чи то Богиня розгнівалась, але зір затуманився. І тепер на святі Єднання, ті хто прагнуть бачити, можуть випити амброзію і відкрити Зір. Тому всі пари й самотні в пошуку стікаються до Храму в переддень Нового року, велике щастя вловити знаки саме зараз.

— Але ж багато істот живуть інакше. Покладаються на свої відчуття і не шукають підтвердження. От мої батьки зневажають свято Єднання, бо вони обрали один одного свідомо і назавжди.

Лея, якось дивно подивилась на мене, а тоді призналась:

— Знаєш, я теж так думала, а тоді дізналась, що я сукуб. Дізналася висмоктавши зі свого хлопця всю енергію. Я подалась в університет, щоб виправити скоєне, виправити себе. Але єдине, що знайшла це легенду про серце Богині. Я попрошу дати мені душу. Стану людиною.

— З чого ти взяла, що бездушна?

— За багатьма сказаннями у сукубів не має душі й вони не здатні на кохання. Але, якщо моя мати була людиною, то може… — сказавши це Лея знову вчепилася в мою руку, бо метелик нахилився і явно пішов на посадку.

То он воно що. Я добре знав, які чутки розпускають про сукубів, як і про фейрі, зрештою. І все ж вирішив застерегти:

— Твій задум небезпечний, ти можеш не вижити.

— Краще так, ніж випивати енергію з істот, — ледь чутно промовила вона, — Недавно, ти не вірив, що легенда правдива. А тепер переживаєш?

— Я ж не знав, що саме ти попросиш, — довелось швидко думати, як її відмовити, бо комаха вже досягла землі.

Тепер, коли Лея відкрила свою природу, я зрозумів звідки в неї така грація і тендітна краса. Зрозумів, чому при всій своїй скромності, вона так часто була в центрі уваги. Я мав якось їй зарадити й в мене з'явилась ідея.

Метелик врешті приземлився, але я не став злазити, на відміну від дівчини. Чик вже порхав поруч, поки Лея вивертала вечерю під лимонним деревом.

— Схоже їй метелики в животі не пішли на користь, — прошепотів на вухо він.

Я відкинув сумніви й попросив:

— Чик ти можеш спрямувати метелика до озера Верітас.

— Але ж це за межею міста. А як же течія Вогню? У вас ще є один шанс на єднання.

— Я знаю — правила завжди й у всьому. Але мені підказує серце чи амброзія. Ти ж казав дослухатися. Повір, щоб уникнути біди.

— Біди? Якщо пан, щось знає…

— Якщо нічого не вийде, ми ще встигнемо повернутися і пройти вогняну залу.

Лея повернулася вся бліда та я поспішив її засмутити:

— Маємо летіти.

— Ти жартуєш, я більше туди не сяду.

Чик допоміг:

— Це останнє випробування і ви вільні.

Дівчина зібралась з силами й таки повернулась на метелика.

Я відволікав її як міг, показував вогняну змію в яку злилися містяни з факелами. Скоро вони спалять козла разом з власними страхами. В небо полетять сотні іскорок бажань. А на світанку сонце освітить камінь Богині, знаменуючи початок Нового року.

Не знаю чи Лея щось запідозрила, але вона мовчала поки метелик не минув межу міста.

— Вирішив повернутись в університет на цій комасі? І як ти лише вмовив флуфі? — пожартувала вона.

— Пам'ятаєш, я випив зілля, повірив тобі? Тепер твоя черга.

Вона хотіла посперечатися, але ми вже приземлились біля невеличкого озера оточеного хащами.

— Ти сьогодні розповіла стільки легенд, що я теж одну фейрійську згадав. Вона розповідає, що той хто подивиться у води озера Верітас побачить себе справжнього.

— Не схоже, щоб про цю легенду хтось чув, — усміхнулась Лея, показавши на хащі.

— Ну, люди певно бояться, ми фейрі вміємо налякати всякими вигадками. Або просто не вірять, бо щоб все подіяло треба краплину фейрійської магії й особливий час. Думаю, початок нового року підійде.

— Але до чого ти ведеш?

— Зайди в цю воду і побачиш ким ти є. Якщо в тебе немає душі, то побачимо лише демонську сутність. Ти хоч знатимеш чи варто наражати себе на небезпеку і йти до серця Богині.

Піксі тримався осторонь, знервовано кружляючи.

Я зайшов у на диво холодну воду перший, відпустив магію і вона розлилась сріблястою плівкою по поверхні. Почувався, наче голий, хоча лише роззувся. Ніколи до цього я не показував свою справжню суть іншій істоті. Лея ввійшла у воду не відриваючи від мене погляд. Її темне волосся лягло на воду мережкою, біле плаття намокло. Я завмер, боявся, що зараз проступлять гострі риси й темний рот схожий на провалля. Але нічого не відбулось. Ми подивились на своє відображення і на мить занурилися повністю. Лея підійшла впритул і сказала:

— Схоже твоє озеро не діє. Ти такий же зазнайкуватий фейрі з темними очима в яких можна потонути, лише вуха загострились. Не помічала, поки волосся було сухим.

— Хм, а ти досі Лея. Дівчина, що перша відповідає на всі запитання викладачів, чим трохи дратує. Мила і сором'язлива, при всій своїй природній привабливості.

Лея підняла руку, щоб торкнутися мого обличчя, але прилетів Чик і закричав:

— Спрацювало! Іскри! Між вами літають іскри. Так і знав, що ви належите до вогняної стихії.

Дівчина подолала останні сантиметри й міцно обняла мене.

— В мене є душа! Чуєш, раз ми з’єднались, то в мене є душа.

Вона ловила іскри, які тепер бачив і я. У небі засяяли зорі, то випустили тисячі полум'яних метеликів, знаменуючи кінець старого року.

***

Виявляється, щоб жити довго і щасливо над стосунками все одно потрібно працювати, навіть, якщо ви суджені. Але така робота мені подобалась, ми виявились ідеальною парою, бо моєї енергії вистачало, щоб годувати темну частину Леї. Вона ж бачила мене справжнього, без магічного шарму і прикрас. Разом ми зняли чари із доньки констебля і повернули сили її колишньому. Гарний початок для нової справи життя.